КОНВЕРТИ ІЗ ТИШЕЮ

Триста тисяч світових миль до Нірвани

Тридцять діб як ножі по той бік межі

Рівні права закінчуються там, де починаються рвані рани

Голос у рації каже: будь ласка, допоможіть

Залиш італійцям італійське: Me Ne Frego

Німцям Jedem Das Seine, собі візьми Пресвяту

Стіни бліндажа обсипаються, крихкі як еґо

Рахуй прильоти, салютуй і звітуй

Триста тисяч шляхів і на все є своя причина

Всесвіт складається з перехресть і узбіч

Вірші пиши із заплющеними очима

Ніби кохану цілуєш коротка червнева ніч

Солдатикові ніхто не пише

Солдатикові ніхто не пише

Ні листів, ні у месенджерах голосових

Солдатик борсається у радіотиші

В тумані червневої степової трави

Прильотік стволки й ніхто не Рембо

Бо ж Рембо після прильотіків не блює

Солдатик тримається 

за дерев’яне небо

Це все що у нього є

Прокурені стіни прокурена вщент підлога 

Це вічність в очікуванні погодних умов

Солдатик потрохи вже вірить у Бога

Бо він бачив кров

Бо Бог це кров

Солдатикові сниться чужа колишня 

не знати навіщо не знати чому

І вітер маки червоні колише

Сіючи степом

Чуму

Конверти із тишею

Що я втрачу а що я здибаю

Не міркую і так я виживу

Ампутація пахне рибою

Ніч шуршить захалявними віршами

Що я втрачу а що я втримаю

Я не знаю але я виживу

Ранок тліє червоною примою

Скинь нам Боже посилку із їжею

Скинь нам Боже конвертик із тишею

ЛЮДИНА У ПОЛІ

Південна елегія

Тато - будинок, а мама - небо,

І всюди, куди ми йдемо - Едем.

Дитячі сліди на воді.

Гранітний дощ

Сирі квіти у моїй голові

Гранітний дощ на павутиння

Ти пахнеш водою

Хто живе на дні

Твого щоденника?

Констатація любові 

Гравітація рогатої планети

Скло каміння газ і сніг 

Сонце хоче цілувати силуети 

Вишгородських криг 

День народження іменників структура 

Часу цензора свинцю 

Світло у траншеї ніжність амбразура 

Дай меча митцю 

Андромеда борг закон земля і кільця 

Жовчі чорної вікно 

Пляма меду дієслово сонця: цілься! 

Небу у стегно 

Медитація на слові 

Констатація любові

Квітень_як

Квітень як лід у мартіні

Квітень як ніж у вікні

Ти у дурдомі

Я на війні

Згадуєш мене чи ні?

**”

​April is ice in a Martini glass,

April is a knife through the window pass.

You’re in the madhouse,

I’m at the war.

Do you still miss me, as before?

***

Ми - нащадки тигроловів.

Подивись мені у вічі

І скажи: чи ти готовий

Битися за Вічність?

Людина у полі

Розірвані сни ножові дежавю 

Чекай мене квітню і я доживу 

Людина у полі зірки в голові

Осколки-у-колискову

у вулики — 

кульові 

Лови мене світе щодня лови

Назустріч пригодам іду на ви

Долиною смертної тіні

З планкою Пікаттіні

В тумані трави

Чекай мене книго бо я допишу

Побільше би тільки пуеру шу

І стихнуть усі крещендо

І встануть розбиті ущент

Молитися сонцю й дощу

Чекай мене враже бо я не прощу

Тінь від ножа

1

Вивалюватись у тропічну квітневу ніч

Повз завтрашні афіші

Кам'яними сходами вгору

Бути свідком того, як

на стіні росте тінь 

від ножа

2

Стрибати без парашуту

У пострадянське літо

Сонце 

радіо 

безкінечність

3

Туманні світанки Венери

Осінь на орбіті

Ти цитуєш поетів двадцятих

І роздягаєшся

4

Небо стерильна стеля

Вітер як скальпель

Зима як операційна кімната 

Тихий верлібр

Це тихий верлібр це втрачена рима

Яку перед сном записати не встиг

Це слово у хмарах це сніг за дверима

І падає небо на сніг

Це сонце на скронях це клапті лазуру

У морі березовім після Різдва

Тримай моє місце у літературі

Бо я повернусь як трава

У серці хурделиці носить посильний

Листи обгорілі де спів солов'я 

У морі смерековім цвіт апельсину

І мова зимова твоя

Розстріляти усіх дельфінів

Милуватися мовчки мурами

Замінованих вщент мультфільмів

Розділити усе морями

Розстріляти усіх дельфінів 

Наче зрадників чи кафірів

Попіл спалених каракатиць

Дощ зимовий як підлий сумнів

Я хотів було теж посміятися

Передумав

Ніч нарізана смугами ґума

День минає як з рота пара

Що посію я те і забуду 

Я несу в руці два тюльпани

Чого стане на нас це бруду 

Краще випити це життя 

Як отруту 

2026

Сонет для Сатурна

Земля мірило усіх речей

Сатурн куйовдиться крапає лава

на землю слизько попіл і кава

холодна кава твоїх очей

А день злізає з твоїх плечей

Собачий крик позовна заява

Та ти це вигребеш ти жилава 

Хай навіть знову у шлунку пече

Бо тіло знає воно ж бо храм

Мовчанки правило: гав — програв

Та якось не хо поступатись задурно

І день минає з любов’ю чи без

І сни несе у пащеці  пес

Слиняві сни і сонет для Сатурна

Листопад 2025

Сніжки 

Повз нашу школу пролягала трамвайна колія

і їздив нею трамвай номер одинадцять

у вікна якого ми узимку невинно кидали сніжки

Сахались пасажири класні керівниці блідли

а завучі червоніли від гніву

червоніти від гніву то була їхня робота

а ми кидали сніжки у вікна трамвая і реготали

не більше не менше ніж діти

одного дня Павло із 7-Б — останнім уроком була фізика — 

буденно, навіть якось ліниво — жбурнув сніжку у скло

скло небуденно розлетілось на друзки: 

снІжка мала всередині шмат криги

Водій трамвая номер одинадцять, червоніючи від гніву, прямо як ті завучі,

біг за Павлом аж до самого магазину меблів

Тим Павлом із 7-Б був я

А ти

А ти така сама як та сніжка:

невинна ззовні, крига усередині

І світанок розливається обрієм, наче холодна кава скатертиною

Доброго ранку люба

МАМО ПРИКРИЙ МЕНЕ

Літо закінчилось

А як ні то це замість тебе зробить інша

Раніше я спілкувався простими словами

Тепер я спілкуватимусь простими стволами

Переді мною перші контури пекла

Осколки у колискових

(Страшно бути ніжним,

бо страшно стати нижнім)

(Життя то є пляж

пробач себе і приляж ?

Обирай дубляж

І смокчи грильяж

Під російський дубляж)

Це інший бік медалі

Розчаруйся і живи далі

А що буде далі

далі тільки наступні

(У ламповій кнайпі

побили лампи)

Вкуси мене за зігу,

Від такої зухвалості навіть у тебе Діво Маріє

мокріє

від такої зухвалості навіть Ісус

розводить руками

І небо, і груди, і спогади…

І небо, і груди, і спогади

Застелені римськими тогами.

Я міряю дні паракроками,

Придатний і трохи закоханий…

Жінка прокидається і каже

Жінка прокидається і каже:

«прийшов час вбивати»

Останнє літо перед війною

Києва обважнілі лампи

Прощатися треба було ще позавчора

Цей вірш для тебе і не для тебе

Випалюй мої ініціали на дереві, 

чиє листя опадатиме останнім

Бо я йду у ніч без колискової,

Туди, де любов ховає обличчя

І видно лишень її очі

Вони вовчі

Туди, де бруд рятує життя

Де мить перекреслює небо, землю

І все, що між ними

Рік без весни 

Ти без нього як рік без весни,

Бо весна зникла безвісти

в лабіринтах колючих полів,

у текстурах оглухлих посадок.

Зачепилась за дріт, не вернулась домів.

Літній дощ силует розмив.

Осінь вистигла в жменю снів,

у гнітючий, тягучий спадок.

Ти ж всю зиму писатимеш в небо листи,

що летітимуть через розібрані

  в жовтні мости.

Це вимога: вертатись весні 

властиво.

За переліски, через фортеці 

і блокпости,

Із наївною мантрою 

«Бог простить»,

сподіваючись лиш на диво.

Ваша донька колись перестане гратись в ляльки

І сама усвідомить слова, безпорадні й гірки:

зниклий безвісти. Люди

Проминутимуть як роки

і над полем колючим кружлятимуть

  болем круки,

І нікому у світі цього не збагнути.

Ти ж всю зиму писатимеш в небо листи,

що летітимуть через розібрані

  в жовтні мости.

Це вимога: вертатись весні 

властиво.

За переліски, через фортеці 

і блокпости,

Із наївною мантрою 

«Бог простить»,

сподіваючись лиш на диво.

Сподіваючись лиш на диво.

ХАЙКУ ВІЧНОСТІ

Страшно, плюнувши

У вічність, промахнутись.

Слова як діти.

Сонцекуля

Серцебиття,

Дзинчать комарі без упину.

Випить життя

Й розбити пляшку об стіну.

Серпня сухі 

Колючі гарячі хвилі.

Бабка червона

в прицілі.

Літа балістика,

куля сонця на спаді.

Скоро вже листя

лягатиме в земля спати.

Днина прозора,

Та небокрай у левкоях.

Ти вже не свідок історії, 

Ти її коваль,

Ти її скульптор.

Сонце як слово,

Куля 

Як сонце.

Сонцеравлик

У медовім небі - равлик.

Равлик розтинає ранок,

проситься в долоні.

Літо як льодяник.

Стовбур у потоках слизу:

равлик на тополю лізе.

Втомлюється літо, 

літо не залізне.

Зміняться невдовзі краєвиди,

затягни і перестань кровити.

Потерпи ще трохи,

скоро буде видих.

Димкою світанки оповиті.

Мед у небі, солод у повітрі.

Серпень. Сонце. Равлик.

Серпень. Ранок. Титри.

2025

У тебе вуста як вулик

у тебе зап’ястя пастка

і очі блищать як ніж

вино ще є там на кухні

хутчіше знімай балетки

а роги залиш

сьогодні все буде влучно

сьогодні все буде доречно

і сир що упав у пісок 

і музика з того берега 

і руки із почерком 

для написання казок

я знаю твою стихію

та ліпше в цей літній вечір

обійдемося без назв

достатньо землі та неба

а що сновигає між ними

належить нам це для нас

У тебе вуста як вулик

у тебе зап’ястя пастка

і очі блищать як ніж

вино ще є там на кухні

хутчіше знімай свою сукню

а роги залиш

ти мене взяла в облогу

а я кажу може не треба

а ти кажеш та давай

хай буде педаль у підлогу

хай буде вогонь до неба

хай буде м’якою трава

У тебе вуста як вулик

у тебе зап’ястя пастка

і очі блищать як ніж

вино ще є там на кухні

хутчіше знімай з себе решту

та роги напевно залиш

Собаки у повітрі

Кожному вікну своя біда 

в наше ліжко крапає зі стелі

мовчазна вода

ти на ранок перестелиш

та лишишся вся прозора і бліда

мовчазна хода

в кожні двері протяги від клятв

на сніданок в нас торішнє листя

і горнятко кави — кляп

щоб не вирвалося "а колись ти"

кожен фак тепер факап

місце злочину сліди собачих лап

кожному люблю своє ну бля

кожному та ладно — та прохладно

це історія про пухле янголя

що кректа та дихає на ладан

отакий бім-бом і тру-ля-ля

мовчазна весна

зморена й тісна

розкажи хто з нас

розкажи хто з нас

2023, 2025

Хайку афтерлайф

Після смерті я

потраплю на стадіон.

Червень пробіг повз.

Кохання собаче

художники страшний народ

ключиці шию й тихий рот

єднаю лініями доки

не лине слина на папір — 

впізнав! — кохання це пунктир

це точки доторку це дотик

це силует в тумані днів

шукай його у стосах снів

і буде не життя а пісня

і буде павлівський садок

і буде м’ясо для кісток

і садо до і мазо після

***

я пес я дещо єбобо

я гавкаю на квіти бо

я пес горбистий весь та грубий

а ти суцільна теплота

хто тобі коси запліта

твій силует волосся й груди

я бультер’єр а чи вівчар

вивчай мене жури й привчай

не цупить зі стола котлету

і буде не печаль а чай

щоб це вдалося зазвичай

достатньо тільки силуету

2025

Ісландський Червень

Чи то регтаймів партитури чи симфоній

Ранковий вітер легко їх змахне з пюпітра

На обрії серпанок кольору півоній

Я дякую тобі дівчИно за повітря

Кудлатих хмар гуляють небом пуделі

Іще один оманливий ісландський червень

Щось невимовне поміж нами — Ерайфайокутль — 

Воно прийшло без попередження без черги

Хай так та ми давно не жителі Помпеї

Щоб задихатися від вивержень від попелу

Гірська порода що ми знаємо про неї

Час прокидатися та пити допіо

***

Я пригощу тебе дівЧино магмою

А ти розкажеш про свої каверни й кратери

Ми вже давно не віримо у магію

Є тільки вітер він для нас регтайми гратиме

І партитури з вікон викидатиме

І знову злива знов бентега та напруга

І буде грати вітер хмарами кудлатими

Повітря й вітер і кохання як наука 

2025

Синові, прийдешньому

Коли розпука наче чадний газ

Прилине знову тиха й непомітна

Я покажу тобі всі сподівання квітня

Вони збуваються я бачив це не раз

Коли на шию сяде та скує

Знайома нерозвʼязана та давня

Я покажу тобі усю рішучість травня

З якою він приходить та бере своє

Коли вже не пробити чорний лід

Й на вдих судомить в грудях біль нестерпний 

Я покажу яким буває світло в серпні

Його терпкий сухий останній оксамит

Тримай в наплічнику запас води

Коли залізна гусінь жере квіти

Продовжуй битись битись дихати й любити

Завжди Завжди Завжди Завжди 

І озирайся перш ніж бігти в укриття

Май запасні маршрути і шлях відходу

Це дасть і спокій і свободу

Це і є життя мій спадкоємцю

Це і є життя

2025

Я — рекрут

Нічка зелена і тіні на варті снів

Добровільних її відчайдушних її синів 

Я вчуся у лісу бути лісом

Моє серце вкрите мохом і флісом

Я - рекрут

Тебе бережуть смерек та горіхів стовпи

Тіні на варті печера та ватра спи

Ти вчишся у лісу бути лісом

Твоє серце вкрите мохом і флісом

Ти - рекрут

Тіні на варті та глупа зелена ніч

Світ тримається на мʼязах моїх передпліч

Очі примружу, махорка у тамбурі

Сімнадцять душ від Луганська до Самбора

Ми - рекрути

Два це один, а один це нуль 

Моїми венами біжить пітбуль (х8)

Травень 2025

ЗНЕВІРА

Півмісяць із запахом сірки

Бентежний такий сьогодні 

Сузірʼя Яка без зірки

Диявол любить самотніх

Де ви мої сателіти

Де ти моя Люциферко

Хто нас посмів розділити

Гірко мені і терпко

Під поглядом пильним Ґазди

Сатурну котиться коло

Півмісяць вдихає гази

Комети випльовують коми

Північна моя Андромедо

Сонце моє перехресне

Плямою дикого меду

У снах кришталевих воскресни

3.05.2025, ніч у наряді