До Івана Франка – до його усвідомлення, осмислення, осягнення ішлося довго, трудно, кєжко але незворотно.

Для початку я купив 50 томів го творів.

Йо.

Колись мені головред журналу Київ Петро Перебийніс повів, же на схилі літ усвідомив, який дурнуватий був: замість читати гори періодичної макулатури ліпше би прочитав 50 томів Франка.

Потім була знакова поїздка до Львова.

Мій колєґа а добрий письмак Ярослав Павлюк завше привітно приймав мене у своїй гостинній господі на вулиці Гнатюка.

Одного разу я витяг його у погостини до теж знаного письмака а сільського учителя Зеновія Легкого у день його народження.

А иншого – до музею Франка, де натоді директорував гемік за освітою але письмак-есеїст за покликанням Роман Горак.

Уластиво, ті три години  стали знаковими, стали духовною опорою у пізнанні Івана Франка.

ФРАНКО А ДІДИЦЬКИЙ

 

Наколи Франка висунули на Нобелівську премію, він працював коректором НТШ.

А тоді моц гриміла слава великого, з дозволу сказати, поета Богдана Дідицького. Книжки, бали, сальонові учти – усе йому.

І стається диво – Франка висувають на Нобелівку. Якби він її отримав тоді, то українська нація отримала би належне. А так ми досі теліпаємося протягом 126 років без сього знаку світового визнання нашої багатостраждальної української літератури.

Не склалося.

Львівці мовили: Франко? А хто він такий? Соціяліст, рецидивіст, хлопоман, радикаліст, коректор НТШ. А от Богдан Дідицький?

Хто знає нині Дідицького?

А Франко є.

А Нобелівки нам вельми бракує.

Пощо?

Багатостраждальна українська література проз нищення а заборони – жива, світла, квітна, радісна, життєствердна, високохудожня, тисячолітня.

І вона вартує світового визнання.

Нобелівка – се якраз те, же треба.

126 літ без неї.

Були спроби.

Франко.

Коцюбинський. У романі Олександера Балабка про Коцюбинського на Капрі ідеться про се. На початок двадцятого сторіччя твори Коцюбинського було перекладено низкою европейських мов, а особливо важливо – шведською. І от шведський перекладач кличе українського письмака дорогою з Капрі до Чернігова  завітати до шведської столиці. Якби се сталося, Коцюбинський став би своїм, і, цілком імовірно, отримав би ту премію. Але він між Стокгольмом і курвою вибрав останню. Слабкий був на передок український клясик.

Павло Тичина. Висунула асоціація британських викладачів мови. Тичина не посмів.

Іван Багряний. Не вийшло.

Володимир Винниченко. Так само.

Омелян Пріцак висуває Миколу Бажана. Не посмів.

Гайнріх Бьоль у 1985 році висуває Василя Стуса. Московити доводять його до самогубства, а нація утрачає другий після Коцюбинського реальний шанс отримати сю одзнаку.

Третій раз нам гріх просрати.

Мені байдуже, хто се буде – Забужко чи Андрухович, Жадан чи хто инший. Аби не москворотий шмок Курков  -- казус Алєксієвічь нам ні до чого.

І коли се станеться, український письмак чи письмачка проголосить потужну промову ПРО КРАСУ І ВЕЛИЧ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, і се буде сатисфакція за усіх убитих, покалічених, знищених, нереалізованих. Се станеться актом щонайвищої у царині літератури справедливости.

Се потрібно не окремо узятому ім’яреку – се потрібно Нації. А Нація, як слушно визначив український духовидець Тарас Шевченко, -- ЄДНІСТЬ МЕРТВИХ, ЖИВИХ І НЕНАРОЖДЕННИХ.

ГРУШКА ІВАНА ФРАНКА

 

Франко жив скромно зі своєю збожеволілою дружиною Ольгою Хоружинською, яку привіз із Київа, де вінчався з нею.

Мав премного дітей. Вони були гомінкі а збитошні.

А поряд жив у своєму маєтку маєстатний а успішний історик Михайло Грушевський. Він опосів катедру історії у Львівському університеті (Франкові у сему одмовили).

Дім збудовано на пляцу, купленому коштом львівських спудеїв.

Грушевський, як їхав зі Львова до Київа – мав до свого ужитку цілий вагон.

Сварився на Франка – погамуй синів своїх. А як їх погамуєш?

Уже тут спокій. Нема Франка, синів, Грушевського.

А грушка є. І плодоносить.

І Роман Горак дав нам зі Славком Павлюком по грушці.

Славко одразу свою ізгриз, а я нє – ощадний – повіз до Київа.

СИФІЛІС

Чи був Франко вірним своїй жоні?

Не тямлю.

Але якайся поетка нагородила пана соціяліста фірмовою хворобою – пранцями.

Є світлина, де Франко – з покрученими руками.

Уперше в українській літературі про се гучно мовила Таня Малярчук у романі ЗАБУТТЯ. А потім уже і у споминах надибуєш свідчення самовидців.

 

АНДРІЙ

 

Улюблений син Франка слугував йому опорою а помічником  на творчих зустрічах, публічних виступах а у побуті.

Поляки уб’ють сього помічника а улюбленця каменем у голову на вулиці неподалік дому Франка.

Тяжка утрата.

ПОЕТ ЗРАДИ

Франко працює у польській ґазеті КУР’ЄР ЛЬВУВСКІ. Поряд – поет Каспрович, польські ліберальні інтелектуали.

Але він пише ПОЕТ ЗРАДИ.

Ось вона:

http://litforum.com.ua/index.php?r=7&a=7097

І що зчинилося. ВІТЕР НЕ ВІТЕР БУРЯ – як писав Павло Тичина.

Франка викидають з ґазети.

Польський ліберал закінчується там, де постає українська правда.

Український посол до віденського парламенту, ґеніяльний письмак а мислитель Василь Стефаник їде до Кракова, Варшави, Відня – пояснює наміри Франка, захищає го од нищівної – голобельної – навідмаш – критики.

Я уважаю, же пам’ятники Міцкевичу а Словацькому – не менш знакові для Жечі посполитої, як і Пушкін для московитів.

Здоймили Пушкіна – здоймайте і сих.

ФРАНКО І ФЕДЬКОВИЧ

Федькович – прямий наступник Шевченка, його полум’яного генія. Залучати Федьковича до епіґонів Шевченка – не мудро а і неправдиво.

Поет високої художньої культури, прозаїк, драматург, громадський діяч.

І великий практикуючий гомосексуал. Про сю го іпостась мовив у Біографії Федьковича неутомний Осип Маковей.

Федькович ненавидів московитів.

Ось тому яскраве свідчення:

 http://litforum.com.ua/index.php?r=7&a=8113

Наколи Федькович, повний творчої сили а невичерпної життєвої енергії приїхав до Львова і запропонував просвітянам свою багатоосяжну програму – галичани перелякалися. І він спересердя повернувся до Чернівців.

Про нього мовили жартобливо – Оноре Бальзак півжиття потратив, аби набути аристократичну приставку де, а Федькович – успак.

Щонеділі Федькович ходив до церкви святої Параскеви сербської, а го небіж Омелян Попович му дорікав: «Вуйку, чом ви до церкви приходите напідпитку?» на що Федькович спокійно одповідав: Видиш, Омеляне, БОГ ЛЮБИТЬ ВЕСЕЛИХ.

Помер Федькович у 1888 році на лужку у ПРОСВІТІ (там зараз музей) ув обіймах свого коханого Михасика (знову Михасик, як і у Сковороди -- Ковалинський).

По смерти Федьковича його повну збірку творів видав Франко. 

ФРАНКО І РУДАНСЬКИЙ

Степан Руданський дивовижної сили український талант: пісні, співомовки, байки, переслів’я. Народився на Вінничині, учився у Петербурзі, помер а похований у Ялті в українському Криму.При житті жодного надрукованого рядка. Надсилав до редакції ОСНОВИ, але редакційна рада на чолі з Кулішем до друку не схвалила. По смерти Руданського усю його спадщину видав Іван Франко.

БІБЛІОТЕКА ФРАНКА

Ціле життя Франко збирав свою бібліотеку. У ній переважно наукова література, скрупульозно дібрана уласником. При большевиках бібліотеку забрали до Київа ув Інститут літератури. Видано кілька томів опису сеї книгозбірні. Але, мабуть, пора повертати домів.

КАМЕНЯРІ

Мав думку про те, же сей вірш – справжній славень масонам. Горак висміяв мене у приватному листі. Але не переконав.

ТЮРЕМНІ СОНЕТИ

Українська поезія – чи не усуціль тюремна: Шевченко, Рильський, Мисик,  Світличний, Стус, Мельничук, Горбаль, Сверстюк. У сьому ряду ТЮРЕМНІ СОНЕТИ Франка оприявнюють у художніх барвах сю прикру але життєствердну тенденцію.

З ВЕРШИН І НИЗИН

Зів’яле листя як приклад високохудожньої любовної лірики.

УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ

 

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=7190

http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=3347

 

 

СОЙЧИНЕ КРИЛО

Чудовмй зразок свіжої а модерної прози.

ТЕРЕН У НОЗІ

Оповідання-загадка.

КАЇН а СМЕРТЬ КАЇНА

Франко переклав драматичну поему Джорджа Байрона КАЇН (модерний переклад належить перу Миколи Кабалюка) а там, де Байрон ставить крапку, Франко продовжує – у поемі СМЕРТЬ КАЇНА.

ПОЕМА БІЛОЇ СОРОЧКИ

Сербська легенда упоемлена Франком у метафору чистоти а вірности.

ПОХОРОН

Ґеніяльна драма про зраду і чин.

ЗАПОВІТ

Ігор Римарук написав віщі рядки:

У місті замовлянь а мук моїх колишніх

Подаленіє сніг і з’являться з імли

І той, що був хрущем і жив колись на вишнях,

І той, кого в чужій сорочці погребли.

Римарук помер у Львові а похований на Личакові.

А той, кого у чужій сорочці погребли – Іван Франко. У чужій ямі, у чужій сорочці і греко-католицький священик одмовився його одспівувати – соціаліст. УГКЦ 10 літ тому вибачилася перед Нацією за сей свій злочин перед великим українцем.

А се Франків ЗАПОВІТ нам усім:

Не звикай утертими стежками

Йти за другим сліпо як у дим,

Бо як стануть пастухи вовками

Треба вівцям пастися й самим.

ГРУШКА

Грушка довго була реліквією, аж поки не прийшла моя жона у моє самітне життя і світло свіжо радісно нею не посмакувала.