Перша свідома своя справа Богдана-Любомира Притули, у яку він уклав серце, нерви, енергію, талант, євро і пристрасть. Зрештою, акварельний портрет головреда на першій сторінці часопису виглядає цілком сексуально і чітко одбиває усе, перелічене мною вище.

Вітаю.

Тепер уластиво мої 5 копійок до критики.

1.   Назва. ІНОК програшний, бо є подібне у московської церкви, і сей мерзотний наратив плутатиметься не тільки у неті а і свідомости сприймача. Що чинити надалі? Я би викупив у автора право на образ МАВПА ЦІЦЕРОНА і далі томнячив би світ із сією назвою.

2.   Порожні сторінки: се видавець винен. Він просто дебіл. Цікаво, чого видавець не має своїх айсбіенів, що їх головреду аж доводилося купувати самотуж? Се принаймні дивно. У мене особисто з друкарем таких питань геть не виникає.

3.   Подачу авторів поезії варто синхронізувати з прозою а есеїстикою. Себто автор під назвою. Відповідно кожна добірка поезій має мати відповідну назву.

4.   Одсуття біографічних довідок про авторів – абсолютна бздура редколегії, що  ускладнює фідбек од читача.

5.   Єлизавета Шипіцина. І Я ЙШЛА П’ЯНА – ішла я п’яна. Протеже. Чиї? Не зрозуміло з контексту  Пустий фужер – порожній. Не кладіть. Хуй? Не зрозуміло з контексту.

6.   Анастасія ЛУКІЙ. Браво, мені за тебе не соромно як за мою літературну однодумицю, натхненницю а підмайстриню.

7.   Куземський. Нічого так. Мо бути.

8.   Андрій Дульцев. Сонет неоковирний, особливо другий тривірш. Так сонети не римують, друже. І пан редактор се прекрасно по собі знає як управний сонетодряпець. МАВПА ЦІЦЕРОНА – супер як образ.

9.    Платон. Так собі.

10.              Ігор Туров. Поза моєю критикою.

11.              Данило Гвоздика – тупе антиукраїнське лайно. Редактор мав би кидати таке до сміттярного коша а не тулити у часопис.

12.               Артем Сенчило. Майстер.

13.              Софія Козачок. Потік талановитої свідомости. Самі рідкісні – московизм. Найрідкісніші – українською.

14.               Аліна Петрова. КОЛИ СОНЦЕ – чудовезно. Мандрівнику – мандрівниче. Бджола не має коли осміхатися  ні до квітки, ні до меду – вона працює.

15.              Роман Фещак без коментарів. Маю неґативний досвід спілкування з автором, коли він не виконує обіцяне. Я такого не пробачаю навіть незрячому.

16.               Софія Маґідіна. Чи, мо. Чмо тут таки зайве.

17.              Евіл Вумен. Песом – се недогляд літредактора чи усе таки стиль? Не тямлю з контексту.

18.              Даніел Земорі Тищенко. Браво. Се справжня проза. Талант.

19.              ЇСТИ КА недобре – се я до головреда апелюю.

20.              Влад НІКОРЧУК. АРХІТЕРКТУРА ПОРОЖНЕЧІ. Тим не менш – тєм нє мєнєє. Варто змайстерувати український одповідник. Творчість існує лиш у межах тепер. Для письменника яко творця так. Для читача яко сприймача ні. Зупинка – єдиний спосіб вижити. Автору варто з’ясувати – спочатку собі – у собі – а потім і почительникові: зупинка як одречення чи зупинка як перепочинок? Але рівень мислення добрий, виклад непоганий. Буду радий прочитати ще щось сього автора.

21.              Блукар – чудове слово. Краду у свій словниковий запас.

ВИСНОВКИ

Добре, що часопис вийшов.

Для Богдана-Любомира Притули се ахуєнна самореалізація і утеча од іга Кухарука.

Респект.

Майстри: Анастасія Лукій, Артем Сенчило.

Відкриття:  Софія КОЗАЧОК, Аліна ПЕТРОВА,  Даніел Земорі ТИЩЕНКО, Влад НІКОРУК.

Як на перше число часопису не так уже і погано.