Трагікомедія на п’ять дійок

Лицедії:

 

Шевченко

Гєна, Пєця – менти

Баба Дуся – прибиральниця

Сруль, Пердуль – шмоки

Бвп – гурт.

Кобзар – живий.

Тьотя Мотя – москворота ґідеса

Депресун.

Веселун.

Тупі тележурналісти:

Білявка, безмовний оператор.

Автор

Хуйло

Вояки

 

Дія перша

Ява перша

У проході валяються розкидані мешти, штанці, камізелька, вишита сорочка, плащ, качула, торба з пензлями, Кобзар.

Завіса запнута.

У завісі з’являється він.

Корчить пики.

Випинає руку, киває, мовляв, подайте одіж.

Ніхто си не рухає.

Другу руку, голі ноги.

Благає лицем, киває руками.

Ніхто.

Раптом завіса розпинається.

Голий Шевченко кидається рішуче до одіжі, одягаєсь, лізе на постамент.

Понурився.

Стоїть.

вмикається гучномовець: у Княжому Київі 9 година. Хвилина мовчання.за усіма українками а українцями, яких убив хуйло.

Ява друга.

Баба Дуся. Кладе вадро з водою, драпак.

Хреститься на Шевченка.

Промовляє:

Кохайтеся, чорноброві, да не з москалями.

Бо москалі – чужі люде, роблять лихо з вами.

Москаль любить жартуючи жартуючи кине.

Плаче.

Утирає хусткою сльози.

Сякається у ту хустку.

Баба Дуся. Ой, було і у мене се. Красівий був. Статний. У хформі. Цвіти дарив. Шампанскоє. А як цулював личко моє. У вишнику у траву поклав мене і … ой як то солоденько мені було. А таке. А потім як дременув – лиш дим та й нитка за ним. Дитьо мала-м, придушила-м. цицькою.

Ціле село плакало, як ховали.

А я за лахи да і до Київа.

Ага.

Ну давай, Тарасику, омов’яйся.

Лиє на йОго з вадра.

Шевченко. А шо нині уливаний понедівнок?

Баба Дуся. Нє. Єбак прийде. Со жоною.

Шевченко. О, Господи. Се ж 9 нині?

Баба Дуся. Еге ж. (тре Шевченка катраном до підлоги скрізь).

Шевченко. Полегше, пані.

Баба Дуся. Ага, пані. Коло панів була панів не виділа.

Шевченко. Да шо ти мене мацаєш…

Баба Дуся. Ого. Шо ж ти такий діткливий.

Шевченко. Мертвий устане, коли його мацають…

Баба Дуся. Та хіба я мацаю? От моя кума Оксана – ота мацає… А я пуцую.

Шевченко. Пуцку не чіпай.

Баба Дуся. О, Господи. Пуцки му шкода. У мене три чоловіки були.

Шевченко. Поховала?

Баба Дуся. Ага. Били мене.

Шевченко. Усі троє?

Баба Дуся. Йо. Пили по чорному.

Шевченко. Пили а били.

Баба Дуся. Ага. Але я не проти четвертого.

Шевченко. Тю.

Баба Дуся. А шо? Я баба видная. Хфігура завидная. І ще би не проти.

Шевченко. Ого.

Баба Дуся. А шо ого? Чим я хужіша Рєпніной чи отої як її помийниці твої Палусмакавай.

Шевченко. Я не п’ю.

Баба Дуся. Ги-ги

Шевченко. Тобто?

Баба Дуся. Ти шо Бузіну не читав?

Шевченко. Бузину? Бузину їв. Як малий був. Бузину пив. Як форів.  Пощо її читать?

Баба Дуся. Здохло, стерво.

Шевченко. Убили бузину?

Баба Дуся. Устрелили. За 9 филин до пресцухи Хуйла.

Шевченко. У Мацкві?

Баба Дуся. Ага. Ну, у мене алібі.

Шевченко. І у мене. Стою тут, бач.

Баба Дуся. А я підмиваю.

Шевченко. Себе підмий.

Баба Дуся. Шшооооо?

 

 

Ява третя.

Проходом тюпає Тьотя Мотя з паразолькою.

За нею із залі підхоплюються двоє-троє – удають туристів.

Баба Дуся одступає убік. Драпак припирає до слупа. Путню хова у кущі.

Тьотя Мотя. За мной.

Зупиняється перед постаментом. Шевченко дивиться з огидою – що воно таке за проява москворота?

Тьотя Мотя. Здєсь стоїт вєлікій для хахлов ґєній. Оні Пушкіна називают Сашко Гарматний. Льва Толстого Левко Дебелий. Ахмєтову прєзірают. Булґакова аблілі краской красной, ссукі. Да. А он, єслі чєсна, тяґотілся своїм праісхаждєнієм. І мову ету ні очінь.

Шевченко. Що?

Тьотя Мотя. Такоє. Інтімний свой днєвнікь па русккі напісал. Повєстєй тьма. І дажі поему СЛЄПАЯ, которую посвятіль Рєпніной. Да.

Депресун. Мовлять, же він з Брюлловим 3 роки жив.

Тьотя Мотя. То їсть?

Депресун. А Брюллов, наколи з Московії накивав п’ятами, розібрався голий і пошпурив брудну одіж за шлак і баум.

Тьотя Мотя. Да ладно. Ето фсьо вракі.

Веселун. Вракі не вракі а жінок він мав…

Баба Дуся. Розказуй. Він женську душу знав як ніхто.

Веселун. А чого ж у йОго геть жадного вірша любовного нема?

Тьотя Мотя. А мнє трінадцатий мінало.. Аксінья там.

Баба Дуся. Сердешна Оксана плоскінь вибирала.

Веселун . Є у нього поема У ТІЄЇ КАТЕРИНИ ХАТА НА ПОМОСТІ.

Тьотя Мотя. І?

Веселун. Там фінал ахуєнний.

Шевченко. Не лайся, хлоню.

Веселун. Не буду, батьку. І у тім фіналі двоє козаків рубають ту курву.

Депресун . Катерину.

Веселун. Ну да. І У СТЕПУ ПОБРАТАЛИСЬ.

Депресун . А згідно ІСТОРІЇ КОЗАКІВ Яворницького.

Тьотя Мотя. Еварніцкаґа. І тоже на руском язикє, замєтьтє.

Веселун . Побратимів чи не вінчали у церкві.

Шевченко. Ах ви ж бляді.

Зривається з постаменту хапає драпака і жене усю компашку пріч.

Дія друга.

Ява перша.

Кобзар грає кільки старовинних дум.

Потім БВП.

Потім батл поміж ними – поперемінно.

Ява друга.

Менти розганяють мистецьку щоблу.

Ґєна. Як задовбали сі мистці – життя од них нема.

Пєця. Не кажи.

Ґєна. І,  сцуко, лізуть і лізуть, лізуть і лізуть.

Пєця. Ну да. Особенно на наше діжурство.

Ґєна. Ага. А толку з них – як з цапа молока.

Пєця. Ага. Анікдот знаш?

Ґєна. Про що?

Пєця. Ну, два наркомани десь прочитали, що козине молоко помага у виході з етого.

Ґєна. З чого?

Пєця. З бодуна.

Ґєна. І?

Пєця. Ну купили козу.

Ґєна. Да нашо було купувать? До нас би обратилися.  Тут по Володимирській штуки три пасуцця.

Пєця. Мо СБУ?

Ґєна. Да нє. То один ґородський самошедший…

Пєця. Знаю го. Шефу одстьогує.

Ґєна. Скіки?

Пєця. Хо його зна. Я не питав.

Ґєна. А ти б по московськи.

Пєця.. У смислі?

Ґєна. Питал.

Пєця. Шефа?

Ґєна. Да нє. Самашедшого.

Пєця. Ти шо дурак?

Ґєна. То їсть?

Пєця. У йОго ксіва.

Ґєна. Од Вороба?

Пєця. Бери вище.

Ґєна. Од Черепа?

Пєця. Вище.

Ґєна. Од шефа?

Пєця. Од Єбака.

Ґєна. Ого. А він хто?

Пєця. Шевченкознавець.

Ґєна. А кози йому пощо?

Пєця. Ну він на Козиному болоті работає.

Ґєна.  А, знаю. Дірєхтуром. Музєй там он сього… (киває на постамент. І заумирає) Твою ж мать.

Баба дуся. Мою?

Постамент порожнісінький.

Пєця. Мммм….оооо… аааа…

Ґєна. (до баби Дусі) Де Шевченко?

Баба Дуся. Убіг. По ділам.

Пєця. Я тобі дам. Убіг. Іди но сюди.

Баба Дуся. Не імієте права. Я государственна можна сказать номенклатура.

Ґєна. Ага щас. Єбак з минути на минуту. А Шевченка юхма.

Накидають бабі Дусі кайданки. Ведуть проз міжряддя.

Ява третя.

Сруль і Друль.

Сруль. О. Збьог.

Друль. Харашо.

Сруль. Ґєшефт?

Друль. А то.

Обидвоє (до залі)

Постамент порожній. Просимо. Хто хоче Шевченком побуть. 100 гривень.

Десять минут

Із залі виходить хтось.

Платить.

Стає на постамент.

Сруль, Харашо.

Друль. Ага. Замічатєльно. (витяга з кущів велику клепсидру. Слідкує, як падає пісок).

Обидва – до залі

Хто слєдующій?

Шевченко. Я.

Одривається од ментів, що ведуть го попідруч.

Хапає драпака і по рилах, по рилах.

Сруль. Да шо такої?

Друль. Да ми ж тебе ізліпілі і тут поставілі.

Сруль. У 39 годі.

Шевченко. Ага. Понурого. І за се отримайте.

Шмоки тікають.

Шевченко за ними.

Ґєна. Стоп. Єбак їде. Со жоною.

Пєця. (до Шевченка)На постамент.

Ґєна (до щмоків) А ви прайдьомті.

Сруль. Куда прайдьомті. Щас наш прізідєнт…

Сирена повітряної тривоги.

Друль. Ви нарушаєте антисемітський закон. 8 лєт з конфіскацієй.

Ґєна. Погроза при ісполнєнії? 15 літ без права переписки.

Обидвоє ув один голос: ай вей.

Менти і шмоки ідуть пріч.

Ява четверта

Дурнуваті журналісти: білявка з мікрохфоном, субтильненький оператор з камерою.

Білявка. Бігом. Шпарко. 5 минут. Ув етер піде одна минута.

Оператор мовчки.

Баба Дуся, що виникає з кущів, намагається затулити Шевченка мішками з пісковиною.

Шевченко. Ти що отеє робиш?

Баба Дуся. Спасаю.

Шевченко. Кого?

Баба Дуся. Пам’ятник. Він на балансі.

Шевченко. А нехай тобі да нехай. Краще б ти мене мацала.

Баба Дуся. Щас кумі Оксані дзвонану.

Затуляє.

Лишилась одна голова.

Шевченко. Що?

Баба Дуся. Мішків не фатило.

Шевченко. Мізків тобі не фатило. Учора три мішки наліво пішли.

Баба Дуся. Два.

Шевченко. Наліво?

Баба Дуся. Да. Два наліво. Один додоми.

Шевченко. Тю.

Баба Дуся. А шо? У ґаздівстві усе пригодицця.

Білявка. Баущка, фатить ото триндіть.

Баба Дуся. Сама ти тринда.

Білявка (до оператора). Пишем. (він кива головою). Пане Тарасе, коли ви народилися?

Шевченко. Що?

Білявка. Ну ви ж народилися?

Шевченко. Без коментарів.

Білявка. Я на вас сердита.

Шевченко. Чого се?

Білявка. Заповіт ваш довжелезний. Ніяк не могла запомнить. На третій рік у сьомому класі осталася я.

Шевченко. Хе. А на тілівізір як?

Білявка. Не питай…те.

Шевченко силкується вирватися з-під мішків.

Баба Дуся. Не рипайся. Тривога ше не скончона. Но є і радісна новина – Єбак не прийде.

Шевченко. Ху.

Баба Дуся. То їсть?

Шевченко. Бери драпака обіруч і жени їх к ітакій то матері.

Баба Дуся. Геть. Геть. Геть. Нечисть телепуза.

Дурнуваті тележурналісти бігенько пріч.

Дія четверта.

Тиша.

Баба Дуся заснула при драпаку.

Шевченко теж закуняв.

Заля:

Автора! Автора! Автора!

Виходить автор.

Оплески.

У нього летять купюри, чіколядки, помидори, тухлі яйці.

Автор. Дякую. Дуже дякую. Вельми красно вам усім дякую. Така доля українського письмака. Сидиш у тиші, пишеш…

Баба Дуся. Що не лишиш а прийдеш не озмеш.

Автор. Ага. Пропав тато з дурнов мамов.

Баба Дуся. Ти про мене?

Автор. Про усіх. Дай не мали шо робити запалили хату. Люди біжа гасити а вони кауть: диви си – як запалити, то нема кому, а як гріти си, то усі біжа. Уластиво вихід до глядача-читача-слухача – се самогубство, бо ти безборонний.

Голос із залу: Шо з козою?

Автор. Що? А. на третій день коза припинала доїтися. Наркомани подивавні, одвели до ветеринара. Той оглянув да і каже: козел звичайно задрочений але жити ме.

Голос із залу: харе заливать. Що се за п’єса така? Чому без поваги до Шевченька?

Автор. Шевченко живіший за вас усіх разом узятих.

Инший голос із залу. А то чому?

Автор. Бо він духовидець. Сидів би собі, малював голих пітірок і їх поручиків Ржевскіх а він бачте почув голос Господа і почав писати свої ґеніяльні поеми поези псальми молитви. За се постраждав. Яйцелобий цар-батюшка збагнув буквально доповідь дубельтів, же поет Шевченко ізобразіл… то ся бібізяна і написала – із забороною писати і малювати. 10 літ поза Україно, поза людським життям, поза нацією.

Голос із залу. А що таке нація?

Шевченко. Єдність…

Автор. Почекай, батьку. (до залі) А що таке нація для вас?

Інтерактив.

Автор. Іван Рибалко мовив: НАЦІЮ СТВОРИВ БОГ, А НАЦІЯ ТВОРИТЬ УСЕ, ЩО ЇЙ НЕОБХІДНЕ. А великий духовидець Шевченко дав вичерпне визначення українській нації. Батьку:

Шевченко: єдність мертвих живих і ненарожденних.

Автор. І у сій парадиґмі кожен українець а українка народжується, живе і помирає, бо кожен і кожна свідомо чи несвідомо є носіями українських цінностей: 1. Нація. Поза нею ми не існуєме. 2. Земля. 3. Історична тяглість: од Трипілля до сьогодення: культура пшениці, пісня, обряди, 4. Віра. 5. Мова. 6. Сьогодення. І найголовніша цінність яка?

Інтерактив.

Автор. Що нас з вами єднає? Об’єднує в одну велику могутню щасливу радісну націю? Українське майбутнє.

Дія п’ята.

 

З кущів вибирається Хуйло. Заплутане у посторонки од парашута. Вивернув на себе вадро з помиями, два чімадани розкрилися і звідти потягло ґавнєцом.

Хуйло. Ґдє я?

Шмоки. У Єґупце.

Московрота ґідеса. В ґородє-ґєроє Кієвє.

Автор. У княжому Київі.

Хуйло. Чуднєнько. Мнє Пєсков сказал что мі узялі… за трі дня…

Автор. Ви узяли. Але не те і не туди. Але тобі, хуйло то звично.

Хуйло. Я ґотов прінять.

Автор. Що?

Хуйло. Парад. Ґдє наші? Мєртвєчук, бужанскій, Єрмак, Каламой, Ахмєтка, Татаров…

Автор. Єбак не прийде.

Хуйло. А ето єшчьо пачіму?

Баба Дуся тим часом шпарко розбирає мішки з Шевченка.

Шевченко. Ану ходи сюди, гидомирнику: бере за посторноки і витрясає з одіжі голе тільце з мацюнькою пуцуринкою. Хуйло си тріпає.

До залі входять маршем військові.

Зродились ми великої години.

 

Кінець.

Року Божого 2026

Травня 16-17 дні

У княжому Київі.

На сьомому небі Просвіти.

 

Твір написано спеціально для ТЕАТРУ МІЖ ТРЬОХ КОЛОН і може одчужуватися ув инші театри тільки після сотої вистави.