П’єса на одну дію

 

Лицедії:

Стіл

Герой

1,2,3 Школоти

Ґвалтун

Лохушка

СТолік

Ява перша.

На кону стіл.

Герой мовить МОНОЛОГ СТОЛА Миколи Зарудного.

Стіл був великий, зчорнілий від часу, але міцний. Він не гнувся, коли на нього виставляли у свята безліч страв, пляшок і хліба. Він не хитався під важкими натрудженими руками. Йому було добре у сій великій світлій хаті.

Стіл стояв між двох вікон, і уранішнє сонце кидало на нього свої промені.

Стіл завжди мили гарячою водою, шкребли ножем, і тоді він молодів.

Стіл мав зо три скатерки, та найбільше любив одну — вишиту білим по білому на полотні. Він знав, якщо ся скатерка м'яко прикриє його, то у хаті свято, будуть люди і пісні…

Стіл не любив згадувати ті часи, коли до нього ніхто не сідав, коли на нього не клали хліб і вино,  ба навіть  хотіли спалити якоїсь зими.

Стіл знав усіх у сій хаті. Одтоді, як зробили його із дзвінких дубових дощок, під ним часто ходили маленькі люди, билися об нього голівками і плакали… Инколи йому доводилося стояти і у саду, у добірному товаристві своїх побратимів-столів: се коли були весілля. На нього падали спілі яблука, і дошки гули од задоволення.

Тепер його посунули од вікна на середину хати. На ньому стояла труна. Труну витесали зі свіжих соснових дощок, і вони плакали живицею, яка скочувалася жовтими сльозами на стіл.

Столові було тяжко. І шкода дощок, з яких зробили домовину. З них треба майстерувати широкі столи, рівні підлоги, високі двері і веселі мисники, а не домовини та хрести.

У хаті пахло осінніми квітами, сосною і любистком. У відчинене вікно уривався сирий вітер та дощ.

 Микола ЗАРУДНИЙ

 

У труні лежав…. Хто?

Руки, складені на грудях, ліктями торкались дощок, немов хотіли розсунути їх.

Ява друга.

   З труни видобувається ГЕРОЙ.

 Школота забігає на кін і хапає стола.

Герой. Альо. Се ж стіл Зарудного.

Перший школот. І що?

Герой. Повагу тра проявить.

Другий околот. Ми і проявляєме.

Герой. Куди?

Третій школот. До школи.

Герой. А.

Ґвалтун. Бе. Раз-два-узяли. (сам збоку стоїть, командуває).

Герой. А трунма моЯ.

Ґвалтун. І шо?

Герой. Не дам.

Ґвалтун. Реквізит?

Герой. Ге ж.

Перший школот. Не сци.

Другий школот. В компот.

Третій школот. Там Кухар…

Ґвалтун. Ноги миє.

Герой. У сенсі Кухарук?

Усі разом . Гагагагага.

Виносять стіл пріч.

Ява третя.

Кляса у школі.

Шкільна дошка.

На дошці – прутень.

При дошці – стіл.

Дзвоник.

Набігає школота.

Шум. Трісь. Гомін.

Заходить ЛОХУШКА.

Ніхто не встає.

Лохушка. Добридень. Сідайте.

Ґвалтун. Лягайте.

Лохушка. Що?

Перший школот. Стіл.

Лохушка. (нерозуміюче) стіл?

Другий школот. Зарудного.

Лохушка. А. так-так. Легендарний стіл Зарудного.

Раптом школоти кидаються до стола і – співаючи – обступають Лохушку, далі  весело співаючи розкладають її на столі.

Співають:

Ми школоти ґоти жмоти.

Не цураємесь йоботи.

Ні йоботи, ні єботи.

Ми брутальні.

Ми школоти.

Гвалтун. Не баїсь, мала. Розсунь ніжки. Трусики пріч. Я ннніжно увійду. Тримай ї. Ооооо.

Лохушка. Ааааа.

Школота роступаєсь.

Лохушка лежить обтіпана на столі.

Устає.

Дивиться у залю.

Мовить СТАТТТЯ і тікає пріч.

Гомеричний регіт школоти.

Ява четверта.

Та ж кляса.

Дзвінок.

Школота.

Столік у ментовській формі.

Заходить.

Усі устають.

Тиша.

Столік. Вільно.

Школота мовчить і сідає.

Перший школот. Що сьогодні?

Другий школот. А Лохушка де?

Третій школот. Стіл Зарудного?

Ґвалтун. Альо.

Столік. (міряє усіх а кождого доучіпним спозиром) Хто?

Цвинтарна тиша.

Столік. Гаразд.

Перший школот. А ви хто?

Столік. Я? Толік.

Другий школот. Агагага. Ми с Толіком.

Третій школот. Алкаголіком.

Регіт.

Ґвалтун. Альо.

Столік. Нинішня тема – Апулей.

Перший школот. Хто?

Столік. Золотий осел.

Ґвалтун. (співає):

У ганделю столік.

Потім іще столік.

А за тим столІком

сЕде алкаголік.

Столік. Весело?

Ґвалтун. (пренахабнюще) А шо?

Столік. До дошки.

Ґвалтун. Йяяяя?

Столік. Ти.

Ґвалтун устає знехотя іде. Троє школотів з ним в унісон.

Раптом – блискавично – Ґвалтун прикутий кайданками до стола. Штанці які і так трималися на вузьких стегнах спадають долі. І глядач бачить жіночі трусики з мереживком.

Зітгання сподиву.

Столік розсупонює змійку у себе  на матни.

Столік. Рівко.

Лохушка. Я.

Столік. Ану задай ритм.

Лохушка. Апулей. ЗОЛОТИЙ ОСЕЛ. Уривок.

Однак мірошник, дивна річ, не; дуже взяв до серця подружню зраду. Він ласкаво, з усмішкою на лиці, погладив молодика, котрий тремтів і смертельно зблід від страху, і сказав: — Не бійся, синку, нічого поганого я тобі не зроблю. Я — не дикун чи неотеса селюк і далекий від того, щоб за прикладом нелюда сукновала смертоносним димом сірки зводити тебе зі світу чи такого чарівного і гарненького хлопчика[245] на основі суворого закону позивати в суд за перелюбство. Ні, я домагатимусь рівних прав зі своєю жінкою. Не буду вимагати розподілу майна, а домагатимуся спільного володіння, тобто щоб без суперечки й непорозумінь ми дружно спали утрьох на одному ліжку. Адже я завжди жив з дружиною у зразковій злагоді, як і годиться розсудливим людям, і наші смаки постійно співпадали. Все ж сама справедливість не дозволяє, щоб чоловік був скривджений жінкою, або щоб вона мала привілеї перед ним.

28. Після того, як він приязно покепкував з молодика, повів його до ліжка. Той опирався, але мусив іти. Потім замкнув свою жіночку в окремій кімнаті, а сам уклався з юнаком та й відомстив йому за зневажені подружні права. Як тільки сяюча колісниця сонця принесла з собою світло[246], мірошник гукнув двох найдужчих слуг, звелів їм підняти якомога вище парубчака і, шмагаючи його різкою по голих сідницях, так напоумляв; — Гей, ти, шмаркачу, тендітний і молодесенький, доки будеш відмовляти коханцям у цвіті своєї юності й лізти до чужих жінок, до того ж вільних громадянок? Кортить порушувати шлюбні закони і передчасно зватись перелюбником?

Паде завіса.

Ява п’ята.

Стіл.

Герой скаче з труни на столі і читає монолог стола успак.

Усе.

 

Року Божого 2025 серпня 19 дня у княжому Київі.