У лівому кутку на сцені стіл і два стільця, ще декілька стільців стоять позаду сцени. По підлозі розкидані різні речі, справа стоїть велика корзина. В середині, прямо на підлозі, сидить жінка, вдягнена в якусь піжаму. Очі в неї заплющені. Вона хитається із сторони в сторону й мугикає щось сумне і одноманітне.

Голос. До тебе відвідувач.

Жінка його не помічає, продовжуючи своє мугикання.

Голос. Я кажу, до тебе відвідувач.

Жінка знову не реагує.

Голос. Ти знущаєшся? (Кричить). До тебе відвідувач! Агов!

Жінка перестає хитатися.

Жінка. І що?

Голос. Що-що? Приберись хоч трошки.

Жінка підіймається й починає підбирати речі. Вона кидає їх у корзину. Сукня, велика фотографія, нова дитяча іграшка в упаковці. Потім бере в руку м’яте крило автомобіля, роздивляється,  зітхає і кидає кудись у бік сцени. Розвертається і йде до стільців ззаду, вкладається на них спиною і завмирає.

На сцену виходять двоє. Жінка в чорному балахоні, яка веде за собою чоловіка. Жінка зупиняється в центрі, відпускає руку чоловіка та йде геть.

Чоловік оглядається, підходить до корзини, заглядає, потім бачить зім’яте крило, дивиться. Помічає жінку на стільцях.

Чоловік. Кохана!

Жінка (підіймає голову). Коханий?

Чоловік. Так, це я, люба, як я радий тебе бачити.

Жінка підводиться. Починає руками торкатися чоловіка. Він робить те саме.

Жінка. Точно, ти. Як ти сюди потрапив?

Чоловік. Це неважливо, головне, що я тут.

Чоловік намагається обійняти жінку, вона відсторонюється.

Жінка. Ні, це важливо.

Чоловік. Та яка різниця? Головне, я заберу тебе звідси.

Жінка. Я не піду, поки ти мені не скажеш, як ти сюди потрапив.

Чоловік. Дещо пообіцяв. (Вона дивиться на нього запитально). Теракт.

Жінка дає йому ляпаса, відвертається й завмирає. Чоловік теж завмирає.

Виходить жінка в чорному балахоні, знімає його.

Персефона. Хочу зауважити, що я його про це не просила. Я не Смерть, я — Персефона. Він сам це запропонував. Тож ляпаса отримав по заслугах. Дурень, що сказати. (Йде геть, зупиняється) Але ж так красиво співає…

Персефона виходить. Жінка повертається до нього.

Жінка. Як ти міг?

Чоловік. Я сумував. Я не міг без тебе. Кожна секунда здавалася вічністю.

Жінка. А якщо без банальщини?

Чоловік. Ти пішла так швидко. Ця аварія. Ми не могли навіть сказати останніх слів один одному. Це було так несподівано.

Жінка. Несподівано? Мабуть, тільки для тебе. (Вона йде до корзини. Витягає сукню) Ти пам’ятаєш це? (Він киває головою «Ні»). Звичайно, не пам’ятаєш. Це сукня, яку я купила спеціально для тебе, на твій тридцятий день народження. Але ж ти напився ще до приходу всіх гостей, батьків, мене. Ти навіть не помічав мене. Кричав, що треба пити ще. (Вона відкидає сукню. Витягає фотографію). А цю світлину пам’ятаєш? Це весільна фотографія. «Я тебе ніколи не ображу». Це твої слова? І через годину ти обзивав мене хвойдою за те, що я посміхнулася другу дитинства. (Вона кидає фотографію. Дістає нерозпаковану іграшку). А це пам’ятаєш?

Чоловік. У нас не було дітей.

Жінка. Правильно, це іграшка нашої ненародженої дитини (Орфей здивовано піднімає брови. Еврідіка розуміє, що сказала щось зайве). Е, про це потім.

Вона кидає іграшку. Розвертається, бере крило автомобіля.

Жінка. Це був не нещасний випадок. (Повертається до нього, кричить йому) Це! Було! Самогубство!

Орфей дивиться так, ніби йому це почулось. Вона починає плакати. Іде й знову лягає. Орфей збирається щось сказати.

Жінка (підіймаючи голову). І, до речі, твій талант без зв’язків мого батька нічого не вартий. Співав би десь по маленьких клубах для двадцяти впертих прихильників.

Вона знову лягає.

Чоловік. Ти чекаєш, що я зараз буду просити пробачення, посипати голову попелом. Не дочекаєшся. Так, я жив богемним життям, так пив. Але мені це потрібно було для творчості, саме алкоголь відкривав мені двері до найпрекрасніших моїх пісень та мелодій. Так, я фліртував. Але я зауважу, що ніколи не зраджував тобі. І все, що я робив, я робив з любов’ю до тебе. І сюди я прийшов теж через любов. До тебе, вірніше — по тебе. Загалом усе в світі робиться з любов’ю. (Пауза). Почекай, ти сказала — самогубство? А твоє самогубство — це теж акт любові. Але не до мене. Це егоїстичний акт любові до себе. (Він задумується). Я от думаю, а чи варта ти мого кохання після цього?

Жінка (підскакує і йде до нього). Як не варта? Пробач. Ну намолола зайве. Це, це, критичні дні. ПМС, розумієш?

Чоловік відвертається.

Затемнення.

Промінь світла висвітлює стіл. За столом сидить Персефона у домашньому халаті й капцях і її чоловік — Аїд — він у піжамі.

Аїд. Ну от і все. Чи ти думаєш, що Орфей таки буде прохати забрати Еврідіку. Я думаю, що ні.

Персефона. Буде, бо то кохання, велике й чисте.

Аїд. Ну, не таке вже й чисте. Чула, що вони один одному казали? «Я через тебе скоїла самогубство», він не пробачить.

Персефона. Б’ємося об заклад, що він попросить?

Аїд. А б’ємося! Що ставимо?

Персефона. Якщо він попросить, то ми поїдемо у відпустку не в Грецію, як останні декілька тисяч років.

Аїд. Чому? Мій брат прикольний чувак.

Персефона. І знову слухати ті історії про Прометея, про Кроноса? Ні, ні і ще раз – ні! Якщо я виграю, ми поїдемо в Париж. Ейфелева вежа, Єлисейські поля, ля мур, французький круасан.

Персефона підскакує, говорячи про Париж і починає танцювати навколо столу, наспівуючи щось із Джо Дасена.

Аїд (деякий час милується нею, потім зупиняє). Добре, домовилися. Але якщо переможу я, то ти навчишся готувати нові страви — борщ і пампушки до них.

Персефона. Та скільки можна? Ти ж їх не їв.

Аїд. Так, не їв, але Перун нам так про них розповідав, у нас із Зевсом аж слина потекла.

Персефона. Де й коли розповідав?

Аїд (думаючи про своє, відсторонено). Не так давно, у сауні.

Персефона (підіймається дуже зла, руки в боки). У сауні, кажеш? (До Аїда доходить, що він ляпнув зайве. Він зіщулюється). Ти диви на нього, він з іншими богами по саунах, виявляється, ходить. А мені що ти кажеш? Важлива ділова зустріч? Знаю я, чим ви там у саунах займаєтесь. Поназапрошують усіляких шльондр Олен Троянських та віщих марамоєк Кассандр і займаються там знаємо якими ділами.  

Аїд. Заспокойся, люба, ми просто попарилися на Олімпі. Ніяких жінок.

Персефона (хитро посміхаючись). А, ясно, як не було жінок, то, значить, хлопчики були? Ганімед, так, с друзями своїми?

Аїд (знервовано). Щось ми відійшли далеко від нашого парі. То б’ємося об заклад чи ні?

Персефона. А б’ємося!

Вони тиснуть руки.

Затемнення.

Вмикається все світло. Орфей лежить там, де раніше лежала Еврідіка. Та, у свою чергу, сидить на підлозі біля нього.

Орфей. Усе, я для тебе вмер. Іди звідси.

Еврідіка. І куди ж я піду? Це, усе ж таки, моя персональна кімната в царстві тіней.

Алевона підводиться і йде до столу, сідає. Трохи сидить мовчки, дивлячись на Орфея.

Еврідіка. А пам’ятаєш, як ми познайомились? (Орфей угукає щось, на кшталт «угу»). На концерті, ти був тоді ще такий молодий. А я тобі квіти вирішила піднести, і зачепилась за щось, а моя сукня злетіла. І стою перед тобою, напівроздягнена, дупою перед глядачами свічу. І тикаю тобі квіти. Ти ще сказав, виглядаючи з-за букету, що у мене шикарні ноги. Ох, так соромно було.

Орфей. І чого тобі соромно було? Чи ти не знімалася до того у порно?

Еврідіка. Так то порно, а то перед батьками та його друзями. Такий конфуз.

Вона починає сміятися, він повертається на бік і, дивлячись  на неї, теж починає сміятися. Еврідіка розігрує в обличчях ту сцену знайомства. Орфей дивиться, потім сідає, потім підскакує. Він біжить до Еврідіки, бере її за руки.

Орфей. А пам’ятаєш, як я тобі в коханні освідчився?

Еврідіка. Звичайно, це так смішно було. При батьках, замість тосту.

Орфей (демонструє, як то було). Хлопче, може скажеш якийсь тост. Так, вчителю й покровителю. Я підіймаю цей бокал не для того щоб проспівати вам осанну, а для того щоб спитати Еврідіку: Ти вийдеш за мене, кохана? (Вони сміються). Ох і вираз обличчя був у мсьє Аполлона.

Еврідіка. А мати, мати, пам’ятаєш? Сиділа і хапала повітря ротом.

Вони починають сміятися, Орфей обіймає Еврідіку.

Орфей. І ти відповіла «так». Це був найщасливіший день у моєму житті. Це було краще, ніж мій перший «Греммі».

Еврідіка. А весілля яке в нас було…

Орфей. Так, музику до нього нам написав сам Ганс Циммер. Весільний подарунок.

Еврідіка (згадуючи). Так, крутий подарунок. Тричі платиновим став, якщо я не помиляюсь, коли ми його видали.

Вони стоять і тримають один одного за руки, дивлячись один одному в очі.

Орфей. Я кохав і кохаю тебе, але ж самогубство…

Еврідіка. Я була вагітна. Але не від тебе. (Він завмирає). Пробач, я не винна. (Вона вириває свої руки з його рук).

Затемнення.

Світло на стільці й стіл, там сидять Аїд і Персефона, обидва в стерео-окулярах і з поп-корном.

Аїд. Ух, оце непередбачуваний сюжет. І здається мені, що хтось буде вчитися готувати нову страву.

Персефона. Подивимося. (Вона нервово облизує губи). Орфею, не підведи мене, я не витримаю ще однієї відпустки в Греції.

Затемнення.

Знову Орфей і Еврідіка.

Орфей. Не винна? Прекрасний образ — невинна зрадниця.

Еврідіка. Вислухай мене, просто вислухай, а тоді вже кажи.

Орфей. Кажи.

Еврідіка. Не знаю, як навіть почати. Все було так: ти прийшов додому, увесь такий збуджений, прямо з порога схопив мене й потягнув до спальні.

Орфей. Щось я такого не пам’ятаю.

Еврідіка (дуже роздратовано). Та дослухай ти! Після кохання ти зібрався й пішов. Я ще здивувалася, що ти був дуже мовчазний тоді. А потім я поїхала до батька (Орфей намагається щось сказати. Але Еврідіка поглядом затикає його). І батько сказав, що ти зранку поїхав терміново до Голівуду, і раніше ночі не повернешся. І тоді я зрозуміла все.

Орфей. Що зрозуміла?

Еврідіка. Блядь, ти тупий? Ну хто зі знайомих нам любитьперетворюватися на інших і спати з усім, що рухається?

Орфей. Зевс?

Еврідіка. Так, Зевс, і я завагітніла від того одного разу. Розумієш? І мені було так огидно після цього.

Орфей. Але ж ти нічого не показувала.

Еврідіка (дуже сумно). Не показувала. А потім це спонтанне рішення: зрадила коханню — повинна вмерти. Знаєш, я просто їхала на автомобілі, побачила вантажівку на зустрічній смузі й вивернула кермо.

Вона замовкає. Орфей ходить по кімнаті у вельми збудженому стані.

Орфей (кричить вгору). Аїде, іди сюди, побалакати треба! Аїде!

Виходить Аїд, він красиво й елегантно одягнений. Аїд посміхається, але дуже натягнуто. Підходить, тисне руку Орфею, привітно маше рукою Еврідіці.

Аїд. Привіт, Орфею. Пробач, що зразу не вийшов поздоровкатися, був заклопотаний. Там Керберзанозу загнав, у Харона руль заклинило на човні, в ериній побутові негаразди. Стільки роботи, стільки проблем, і все я, все я.

Орфей. Тихо! Не дратуй мене. Скажи, краще, ти щось знаєш про те, як твій брат, Зевс, мою дружину зґвалтував? У моїй подобі.

Аїд. Та ні, не чув нічого, нічого не знаю, я нікуди не літаю, тут собі сиджу…

Його перериває Персефона, яка влітає до них у простір швидким кроком.

Персефона. Ти бог, чи хто? Ти скільки старшого брата будеш боятися?

Аїд. Я не розумію, про що ти.

Персефона. Останній раз, коли ми були в нього влітку, він сказав вам, що не тільки зірки та мільярдери повинні мати красивих жінок, а й звичайні пересічні боги. І засміявся. (Аїд намагається заперечити). Я чула, чула, бо була поруч випадково. Тепер ясно, що він мав на увазі. Ти диви, яке воно, ходить до чужих жінок у образі їх чоловіків.

Аїд. Ну, можей так. Мудак. (Пауза. Знервовано). Добре, я пішов. Роботи так багато.

Аїд починає похапцем йти геть, Але Персефона його зупиняє.

Персефона. А ну, стояти! (Аїд завмирає). А до мене він так не приходив?

Аїд (знервовано). Ні, не приходив. Я не знаю. Думаю, що ні.

Персефон. Так-так, щось мені підказує, що його хтось покриває.

Персефона та Аїд починають сваритися.

Орфей бере за руку Еврідіку, підводить її до столу, саджає, дістає відра з поп-корном, сідає, і вони дивляться, як Аїд бігає від Персефони. Нарешті він не витримує.

Аїд (кричить). Стоп!

Він щось робить, дуже швидко. Якийсь рух.

Затемнення.

На краю сцени у колі світла з’являється Аїд. Він сідає на краю сцени, дістає флягу, робить ковток, потім другий.

Аїд. Як я замахався бути між молотом та ковадлом. З одного боку — моя кохана дружина, мій промінчик світла в моєму, здебільше темному, царстві. Ні, у мене тут, звичайно, є і приємне місце, такий собі рай для гарних істот, але ж, оскільки таких дуже мало, цей світлий Елізіум займає лише п’ять відсотків усього простору. (Аїд робить ще ковток). Розумієте, а всі інші дев’яносто п’ять, то така гидота. Ну от, наприклад, Геката та її сестра. Ці дві хвойди мене спаювали, щоб я оженився на одній з них. Спочатку спаювали, потім наркотики пішли. Якби не Персефона, якби не її любов до мене, я б перетворився на тінь. Скотився б у прірву болю, туги і  безпросвітності. Я так люблю тебе, Персефоно! (Ще ковток). Я прохав брата, забери цих двох з мого царства, не хочу, щоб вони були тут. Ні, це твої проблеми. Вони так завжди кажуть, коли їх це не стосується, а скажеш щось проти, так одразу один — спопелю, інший — затоплю. І куди податися бідному богові? (Знову ковток). І це при тому, що я допоміг Зевсу позбутися тиранії батька. Це я йому подарував шолом, що робить невидимим. І що в замін? Оце царство мертвих. Собі він взяв усю Землю, повну живих істот, Посейдону всі водні ресурси, які теж повні живих істот, а в мене з живих тільки я та Персефона. (Ще один ковток) Приходив він до неї, не приходив? Я не знаю. Але я боюся його спитати. Я його взагалі просто боюсь. От такий я бог-боягуз. (Ще ковток). Треба буде підбити Посейдона. Разом з ним вийти з-під диктату Зевса. Скинути його з Олімпу. (Ще ковток) Ні, це довго, та й взагалі не факт, що вдасться з цим мокрозадим домовитися. Я просто вб’ю його. І не треба дивитися на мене з осудженням. У нас інша мораль. (Аїд робить ще ковток, потім іде за куліси, виходить звідси з мечем. Ще ковток). От прямо зараз піду і вб’ю.

Аїд спотикаючись. П’яною ходою йде кудись вглиб сцени й зникає.

Затемнення.

На сцені Персефона, Еврідіка та Орфей.

Персефона (плаче). Ну за що мені таке покарання? Чоловік, який так боїться брата, що дозволив, дозволив… (Ридає). … спати з його дружиною в своєму обличчі.

Орфей. Я знав одну пару збоченців, які…

Персефона та Еврідіка так зиркають на нього, що він різко замовкає.

Орфей. Піду, мабуть, подрімаю. (Йде, лягає на стільці) Я сплю, якщо щось.

Персефона. От тобі як пощастило з чоловіком. Дивись, він аж сюди прийшов за тобою. Оце кохання, оце любов, оце пристрасть, а мій…

Еврідіка. Та облиш, він теж гарний. Ну от скажи — він тебе кохає?

Персефона. Кохає.

Еврідіка. Ну так це ж прекрасно.

Персефона. Розумієш, він дійсногарний, але дуже нерішучий. Узяв, подарував шолом невидимості Зевсу. А міг же сам батька перемогти. І все, Олімп та Земля наші, зелені ліси, поля, луки, або океан з рибками, китами, морськими зірками, а зараз що в нас — бліді луки, населені тінями, вічна темрява, безвихідь та тлін.

Еврідіка. А Елізіум?

Персефона. Та, скільки там того Елізіуму. Мені не вистачає сонячного світла, квітів, дерев, комах, звірів.

Еврідіка. А людей?

Персефона. З людьми простіше. Тут такі діячі знаходяться, є з ким розмовляти. А те що вони неживі, то й нехай, зате ніж у спину не встромлять. І не забудуть, хто творець їх величі, як дехто.

До кімнати вповзає Аїд, увесь ніби підсмажений, зі зламаним мечем у руках.

Орфей кидається до нього.

Орфей. Дами, тут…

Персефона, Еврідіка (разом). Ти заткнешся?

Орфей (кричить). Тут Аїд вмирає!

Персефона та Еврідіка оглядаються, бачать нещасного Аїда, кидаються до нього. Персефона розстібує сорочку, Еврідіка шукає пульс. Аїд марить.

Аїд. Паскуда, вдарив нишком. Треба було рубати мовчки. Точно не у Грецію. Париж, Барселона, Австралія, та хоч Антарктида, аби подалі від нього. Брат, називається. Гівно бородате. Сказменос генійофорос. Ох, болить у грудях. Люба, помираю, борщу би зараз. Триматися, перший, перший, я третій, молодший, Х’юстон, у нас проблема. Ой, болять мої підстрелені крила. Як умру, то поховайте мене на могилі і станцюйте сиртакі мерці мої милі. Ааааа, як болить. Сука, здається, я дійсно помираю. Свободу Юрію Дєточкіну.

Еврідіка. Ми його втрачаємо, пульс падає!

Персефона підіймається, дивиться на Орфея.

Персефона (тикає пальцем у Орфея). Ти, ану, співай. Я знаю, що ти вмієш    співом лікувати рани.

Орфей. Я?

Персефона. Співай, виродку, а то, а то…

Орфей. А то що? Кущик мені на дупі виростеш? Чи квіти в піхві? Ти сама винна, затюкала чоловіка. Він і пішов на смерть. Заради тебе, хочу зауважити. А ти прекрасно знаєш, наскільки Зевс сильніший.

Персефона. Але ж він мене…

Орфей (перебиваючи). Та я пам’ятаю, що Зевс до тебе приходив, можливо. (Він робить наголос на слово «можливо»). Ніяких доказів, свідчень, нічого, тільки твоя здогадка. Щось підказує мені, що ти постійно його (киває на Аїда) пиляла з приводу брата та ваших царств. Ваша любов, вона не така чиста, як у нас, чоловіків. Он, Еврідіка, як виявилось, вбила себе, це егоїстично — залишити мене самого в такий спосіб. Але я прощаю її, бо люблю, люблю більше, ніж музику.

Персефона (виймаючи пістолет). Співай, співай, а не то застрелю.

Орфей починає сильно сміятися.

Орфей. Мені не страшно, Еврідіка мертва, тож і я… Опусти, я заспіваю. Але знай, не через те, що боюсь, а через чоловічу солідарність. Він у тебе крутий, знай це й не забувай.

Персефона кладе пістолет на підлогу. Орфей співає, Аїду стає краще. Він підіймається, йде до столу, сідає. Зламаного меча кладе на стіл. Його обіймає Персефона.

Персефона. Милий, це Орфей тебе вилікував.

Орфей. Аїде, як ти? Ми можемо зараз побалакати?

Аїд киває, Персефона намагається застерегти Орфея, щоб він почекав, доки Аїд повністю оклигає. Орфей бере її під руку й відводить до Еврідіки. Повертається, сідає на другий стілець.

Орфей. Аїде, я зробив для тебе це. Я хочу, щоб і ти для мене дещо зробив.

Аїд. Що? Хоча здогадуюсь. Ні, я не зможу її відпустити, у неї всередині ще одна людина.

Орфей. Таки боїшся брата? Це ж через те, що там дитина Зевса?

Аїд. Ні, не боюся. (Він витягає плаский зім’ятий шолом з-за пазухи й кидає його в сторону). Я не боюсь мерців. Але є правила. І написані вони самою Природою, самим Всесвітом. І вони мені не дозволяють це зробити.

Орфей. О, ось воно що. Добре, тоді підемо іншим шляхом.

Далі все відбувається швидко. Орфей кидається до пістолета на підлозі, хапає його, стріляє у скроню. Але пістолет не стріляє. Орфей дивиться на нього, каже «Бля», відкидає, кидається до столу і хватає уламок меча. В цей час звучить голос: «Стоп, знято!». Але Орфей не чує його, він з криком: «Еврідіко, я завжди буду з тобою!» — ріже собі шию. Падає. Усі кидаються до нього з криками жаху на вустах. 

Затемнення.

На тіло Орфея падає промінь. Чутно сирену швидкої, шум натовпу, голоси: «Кошмар! Що ж це таке? Офіцере, я не знаю, що сталося. Ми просто знімали кіно…».

Повністю вимикається світло.

Світло вмикається. На сцені сидить Орфей, один, у капцях та піжамі, навкруги усе, як було на початку п’єси.

Голос. Браво! (Чутно аплодисменти). Браво! Як сказав би Станіславський: «Вірю!»Оце сила перевтілення, так, акторе Мордвинів? Чи краще до вас звертатися — Орфею? Ви ж себе вбили як Орфей. І все заради Еврідіки. (Сміх). Ні, не так — заради акторки, яка прекрасно зіграла Еврідіку. Це ж ви, як Орфей, вчинили акт любовної жертви, не як актор Мордвинів Олег Іванович. Як Олег — ви залишили дружину вдовицею, а трьох дітей — сиротами.

Орфей (дивлячись угору). Думаєте, переборщив? (Задумався). Ні. Я покохав, по-справжньому. Я митець, я тільки так і можу кохати – самовіддано. А взагалі, де я? І хто ви такий?

Голос (сміється). Я? Я той, у царство кого ви так наполегливо рвалися. Я — Аїд.

Орфей обхоплює голову руками.

Голос. До речі, я чого прийшов. До тебе відвідувач.

Орфей І що?

Голос. Що, що? Приберись трохи і причешись, мабуть.

Орфей піднімається, бере пістолет, потім уламок меча, кидає їх до корзини. Потім починає прилизувати своє волосся. Входить жінка у темному плащі й капюшоні. Обличчя не видно. Вони стоять боком і дивляться один на одного. Вона знімає капюшон, і всі бачать Еврідіку, на скроні якої дірка від кулі й цівка крові.

Еврідіка. Здається, твій вчинок вказує, що ти хотів бути разом зі мною. Завжди. Ну, привіт, ось і я.

Вона простягає руки до нього, він до неї, в очах любов.

Затемнення.