На Лісковиці (передмістя Чернігова) 68-річний поет -дисидент Іван Коваленко, який з 1972 р. по 1977 р. відсидів у радянських таборах, заприятелював у 1987 р. з молодим студентом Владиславом Савенком, який зацікавився долею чернігівських поетів 20-их років ХХ століття…. Літніми вечорами він читав йому поза домом, щоб не прослуховувало КДБ, свої заборонені вірші, цікавився долею українських шкіл у місті. Я про це спілкування не знав, не здогадувався навіть до сьогодні про буття цього репресованого поета, але, схоже, неофіційно став третім учасником цього неформального зібрання…Саме тоді, як згадує В. Савенок, він ( невдовзі мій колега. – Авт.) познайомився з редактором обласної молодіжки, який попросив його зробити «дослідження про наболіле – становище української мови в Чернігові. Газета в травні (1988 р.– Авт.) друкує цей матеріал - "Рідна мова... в перспективі". Тим самим відповідаю і на запитання Івана Коваленка: скільки українських шкіл залишилося у Чернігові?» ( Перша шеренга. Упорядники В. Чепурний, В. Савенок. Чернігів, «Десна, 2024. С. 17). Були в обласному центрі та поза його межами й інші чернігівці, які шукали відповіді на подібні складні запитання буття України. У щойно виданій книзі зворушують розповіді про родину Левка Лук’яненка, долі дисидента Петра Рубана, мовознавця Всеволода Ганцова, викладачку Лесю Коцюбу, письменника Дмитра Куровського, поетів Миколу Адаменка, Леоніда Тереховича, рухівців Валерія Сарану, Валентина Ральченка, Ігоря Орлова, Анаталія Майби, редактора «Громади» Віталія Москаленка… Дякую упорядникам та авторам за добре слово про них!