ГОЛОС ТРАВИ. 62 хвилини. Фільмар – Наталя Мотузка. Оператор – Володимир Вернигор. Художник – Володимир Євсиков. Музика Володимира Губи. У ролях: Ольга Сумська, Раїса Недашківська, Сергій  Севастьянов, Сергій Тарасов. Одеська кіностудія. 1992.

Українське кіно? Ув Одесі? Та ви що? А ми нічо. Але воно направду є. Ув Одесі. Фільм арка Наталя Мотузка зняла другу картину за творами Валерія Шевчука.     ГОЛОС ТРАВИ. Про що сей фільм? Про трагічну приреченість Мистця на самоту, на саморезреченя заради свого природного дару. У творі маєме повільний занепад усього живого. Але є людина ( у творі се чаклунка, яку переконливо грає Раїса Недашківська), яка бере на себе прокляття: тягар духовности, тягар огрому інакомислення, самоспалення.

Фільм розпочинається з добре поставленого діалогу лісовика (Сергій Тарасов) та домовика (Сергій Севасьянов) – вони говорять ні про що. і уводночас про усе. Гармонійне жебоніння їхньої розмови – се і вітер, і шум гілок, і голос зеленої трави. На жаль, фільм арка не спромоглася витримати цілий фільм на такому подиху, на такому маґічному рівні. Инші актори мовлять уже неприродно, мова тут узагалі недоречна, бо проганяє з екрана таїну, що її заявлено було у перших кадрах.

У фільмі маєме чимало удалих ба навіть неповторних кадрів (лице чаклунки у вікні, чари у криниці, політ, янголи, біда, же волочиться за возом). Але се усе не зливається у єдиний художній  сплав. Сильні художньо фраґменти нівелюються фраґментами одверто неудалими. У сьому чимала «заслуга» оператора, котрому часом бракує витримки довести лінію до решти (затінена деревами річка і кавальчик берега з висоти пташиного польоту різко обривається) а також чуття міри (задовгий виявився політ). Не зміг оператор також пишну українську природу зробити фактом мистецтва – очевидно, же він не знайшов тієї точки зйомки, з якої вона би не сприймалася ВИПАДКОВО обраною натурою. Усе таки художній твір – се художнє осмислення, а не механічна зйомка перших-ліпших ошатних місцин ( у натурі ті місцини. Мабуть. направду виглядають ошатними, але на плівці вони блякнуть).

Не спіумірна з природою у кадрі музика аванґардиста Володимира Губи. Вона передає занепад, але дисонує з голосом трави. Тут потрібна гармонійна музика (щось на кшталт МЕЛОДІЇ Скорика). Фільм потребує такої музики, таких музичних фраз, які би створили неповторний світ і допомогли визвучити на екрані поступовий занепад, одчуття сього занепаду.

Попри наші зауваження фільм вартий того. аби бути побаченим найширшим українським глядачем.

Що для сього необхідно? Запустити фільм у прокат – і таким чином дати глядачеві можливість вибору – між ТЕРМІНАТОРОМ а ГОЛОСОМ. ТРАВИ.

До речі, ГОЛОС ТРАВИ – уже четвертий фільм на тему відьмацтва: до нього були ВІДЬМА Г. Шиґаєвої,   ДАЛІ ПОЛЬОТУ СТРІЛИ Василя Вітера, ОКАЯННА Луїса Мартінеса. Але як і попереднім кінотворам , йому дорога на широкий екран закрита тлустими задами кінофункціонерів.

А шкода.