П’єса на дві дії для театру деміурґів

 

Лицедії:

 

Устим.

Дарина вона ж Дар’я

Падруґа

Сантехнік

Допровадник харчу

Хлопчик-винарчик

Максим – чиновник

Ісай Мечиславовоич – бізнесовець, з бандюків

Іван – нардеп

Ден – музикант

Варварій – священик

 

Безгатько

 

Ріжні дрібні епізодичні істоти.

 

 

Дія перша.

 

Ява перша.

 

Простора квартира. Стіна прозора. Двері теж.

 

Дарина. І де він? Де се одоробло, се чмо, ся мармуляда для Ісуса? Ну бляяядь.

 Місця собі не знаходить.

Усе ї дратує.

Телефон.

Музика.

Телевізор.

Гупанина у двері.

Дарина. О. нарешті.

 

Ява друга.

 

Прочиняє двері.

Дарина. І?

Допровадник харчу. Ви замовляли піцу?

Дарина. Ага. Але се коли було…

Допровадник харчу. Корки, пані, у вашім Єґупцю.

Дарина. А ти шо – не тутейший?

Допровадник харчу. З Тустани я.

Дарина. Лемко?

Допровадник харчу. Тато – московит, а мама – бойківчєнка.

Дарина. Йо?

Допровадник харчу. А ви?

Дарина. (злісно). Дар’я.

Допровадник харчу. ЧуднЕ.

Дарина. Нічого чудного. Не хо, аби мене  плутали з Даринком.

Допровадник харчу. (кладе нарешті сумеґу на підлогу, порпаєсь у ній.) Ви тіко піцу замовляве?

Дарина. А що маш ще?

Допровадник харчу. Пивас.

Дарина. Теплий?

Допровадник харчу. Нічо. Кинете до льодовні.

Дарина. Гаразд. Скіки?

Допровадник харчу. Нич. Ваш чоловік оплатив. Ось розпишіться.

Дарина. Підпис здесь, підпис здесь?

Сміються.

Дарина. А здесь? (кладе йому його руку своєю  на його  там).

Допроваджувач харчу. (одводить її руку). Ні, пані. То не для вас.

Дарина. (помітно розпалюється) Чого?

Допроваджувач харчу. По перше – дорого. По друге – мій коханець тямить у сьому краще.

Дарина. Птю. (спішно розписуєсь).

Допроваджувач харчу. Усього найкращого. Замовляйте ще. Чюююс.

Накидає на себе сумеру, іде.

Дарина. Тю. Коханець у йОго. Тьху.

Закладає піцу а пивас до льодовні.

Знову гупіт.

Дарина. Хто?

Сантехнік. Сантехніка викликали-сте?

Дарина. Йо. Але мені тра електрика..

Сантехнік. Я і електрик теж.

Дарина. (прочиняє).

 

Ява третя.

 

Сантехнік. Привіт, красуне.

Дарина. А у тебе коханець є?

Сантехнік. Шо?

Дарина. Вибач. Я щойся не те…

Сантехнік. Дак ото ж. За такі жарти мо і  по хоботку. Не подивлюся, же ти…

Дарина. Дар’я.

Сантехнік. Скіпідар’я.

Дарина. Гаразд. Ось дзвіночок -- тра починить.

Сантехнік. Цічас.

Щойся там шпортається.

Дарина крутиться коло його, зо два рази тернулася об там…

Сантехнік. Пожди. Роботу тра зробить.

Дарина. Ге ж. Натюрліхь. Ти жонатий?

Сантехнік. Атож. Уже 25 год. Семеро дітей мам.

Дарина. Ого.

Сантехнік. Таке.

Шпортається. Лагодить.

Дзвінок.

Сантехнік. О. Работає.

Дарина. Се мій. Ховайся до шафи.

Сантехнік. Шо?

Дарина. Уб’є.

Сантехнік. Та по хуй мені. Я на йоботі.                                                 

Дарина. (прочиняє двері). Е… (розчаровано).

 

Ява четверта.

 

До покою укочується кругленька оскрізь Падруґа.

Падруґа. От я вас і застукала.

Сантехнік. Альо. Я тобі зараз по голові за-по-од-стукаю. Молотком.

Падруґа. Шо? Сантехнік?

Дарина. Та…

Падруґа. Мені тоже він тра.

Сантехнік (скептишно). А у тебе шо?

Падруґа. У мене? Не помню.

Дарина. Та шо ти…

Сантехнік. Згадаєш – клич. Дар’я, розпишися.

Дарина. А гроші?

Сантехнік. Усе уплочено.

Дарина. Уже?

Сантехнік. Да. Даже чайові. І даже за пропихон.

Дарина. Ого.

Падруґа. Твій?

Дарина. Не знаю.

Сантехнік. Ад’ю. (зникає).

 Ява п’ята.

 

Падруґа. (Розсупонюється, роззувається). Пивка би. Холодненького.

Дарина. А пі-пі-пу-пу-пуцочки?

Падруґа. Єсс.

Дарина умикає музику.

Мразюють.

Тут музика припиняєсь – ґвалтовно, нараз.

Дарина. Шо?

Падруґа. О. Уже пізно. Пора домів.

Дарина. Чого так?

Падруґа. Мій скоро приповзе. Од свекрухи. Та го накруте-накруте, то він мене – шарпаном.

Дарина. Ого. Усе ж лучче, як од коханки.

Падруґа. Да ну. Я як од коханця приповзу – митися і спати.

Дарина. Йо?

Падруґа. Атож. А твій?

Дарина. Шо?

Падруґа. Коли домів уверта?

Дарина. Чекаю, бач. Ісус затримав го.

Падруґа. Ого. Яке рідкісне ім’я.

Дарина. Нє. До церкви пУшоу. Днює а ночує там.

Падруґа. Ого. А коли же жить?

Дарина. Да хіба се жисть?

Падруґа. Кстаті. Про жисть.  Гля сюди. (показує телефон).

Дарина. Шо?

Падруґа. Да і я ж про те.

Відео, де Устим мовить, же намагається жити праведно, їсть помиї, пташок годує…

Дарина. От сцуко. На цілий світ мене позоре.

Падруґа. Я пушла. (рип у двері – і нема).

 

Ява шоста.

Дарина мечеться по хаті.

Кричить.

Денервує себе.

Випинає на усьому лють.

Нарешті бере велику ванєнку.

Одкриває льодовню.

Висипає туди борщ з каструлі.

Квасне молоко зі слоїка.

Недоїдений салат.

Плює туди.

Кладе на підлогу і спорожняєсь.

Нарешті удоволена.

Чекає.

Жде.

Очікує.

Грає травурна музика.

 

Ява сьома.

 

Через залю іде Устим.

Непоквап, утомлено. Але лице просвітлене.

Дарина. Ти?

Мовчить.

Дарина. І де ти був? У котрої?

Мовчить.

Дарина. Що-с вИходив?

Мовчить.

Дарина. Ісуса у серці маш, ге?

Устим. Ти сказала. (кладе наплечник на підлогу).

Дарина. Щось ти рано нині.

Устим мовчки бере балію, лиє туди з глека води. Миє лице, руки, торс, а потім кладе на підлогу і миє ноги.

Дарина мовчки подає му рушника.

Устим утирає спочатку верхи а потім і ноги.

Сідає у крісло, простягає ноги.

Устим. Їсти даш?

Дарина. А шо, там, де ти був, не годували?

Устим. Там -- нє

Дарина. То я нагодую. Ходи. (тягне го за руку).

Устим устає, підходить з нею до тумби з ванєнкою.

Дарина хапає го за голову а рвучко мочає у ванєнку.  

Дарина. Їж, сцуко. Помиї, блядь. Я ж тебе, курва, помиями годую, нє? Нє? Нє?

Устим (утираючи руками а рукавом сорочки лице). То Образно.

Дарина. А. Ісус тебе научив?

Устим. Йо.

Дарина. Йоб твою мать. Смашно?

Устим. Грешно дякую.

Дарина. Смиренний?

Мовчить.

Дарина. Гроші ікіс приніс?

Мовчить.

Дарина. Ісус по суботах не подає, нє?

Устим. Я деміурґ.

Дарина. Шо?

Устим. Маю уже написано трицікь п’єс…

Дарина. І?

Устим. Що?

Дарина. Хто їх поставив на кону? Боґомазов? Адінокій? Жиркофф? Хто?

Устим. Хурочкін кае…

Дарина. Хто? Хурвочкін?

Устин. Гріх перекривляти іменО.

Дарина. Гімно. Я невєруща. Знаш?

Устим. Йо. Але для сього не треба вірити. Бог дає право вибору.

Дарина. Не вірити?

Устим. Йо.

Дарина. Йобана твоя віра мене затрахала. І твій Хурвочкін теж. Почекай. (пригадує).Його ж застрелили. (із підозрою – примружено – дивиться на Устима) позатогід, Нє?

Устим. Нє. То гинший. Однофамілець просто. Той бандіт. А сей (гордо) – деміурґ Як і я.

Дарина. А…припоминаю. ВОДКА. ЄБЛЯ. ТІЛІВІЗІІР. Сей?

Устим. (щасливо). Йо.

Дарина. Дак він же у Москві усі кути сракою протер.

Устим. Було. Тепер -- тут.

Дарина. (перекривляє) Усі туть. Єрмак туть. Фаршмак туть. Усі туть.

Устим. Фууу.

Дарина. І шо?

Устим. Тіатір деміурґів створив. Воює.

Дарина. На чиїм боці?

Устим. За Україну.

Дарина. Без українців?

Устим. (роздратовано). Да шо ти пиздИш.

Дарина. А ти -- пИздиш.

Устим. Кого?

Дарина. Не когО а шО.

Устим. І Шо я у тебе спИздив?

Дарина. Жисть мою.

Устим. СпиздІла.

Дарина. І де сей твій Хурвочкін зара?

Устим. У ЗСУ.

Дарина. А ти -- де?

Устим. Я -- нє.

Дарина. Бо ти сцикло йобане.

Устим. ЄбАне.

Дарина. І хто тебе йоб?

Устим. Се Образно.

Дарина. Образно-безобрАзно. Притчово- екзистенційно-фертик-трахово.

Устим. Ну тебе.

Дарина. Хурвочкін.

Устим. Хурочкін.

Дарина. Хурочкин.

Устим. (із захопленням) Хурочкін.

Дарина. Кін Хуроч.

Устим. Кін на кону.

Дарина. І?

Устим. Се моя тридцять перша п’єса.

Дарина. О, Господи…

Устим. Не називай ім’я Господа усує.

Дарина. Пусте.

Устим. Учора дописав. Щаслив був невимовно.

Дарина. Добре. Давай сюди.

Устим. Шо?

Дарина. П’єсу.

Устим. Нє.

Дарина. Давай-давай.

Устим. Пощо?

Дарина.  Піду запродам.

Устим. Ко-ко-кому?

Дарина. Да кому хош. У театр БЕРЕГИНЯ.

Устим. Нє. Там … нє…

Дарина. У театр імєнно Лєсі УкрАїнки. З Хуріциним пересплю.

Устим. Ти?

Дарина. Я.

Устим. Дак ти ж не хуриця.

Дарина. Шо, некошегна?

Устим. А чого не з Хурочкіним?

Дарина. Хочеш мовити, же він мене завоює?

Устим. Нне… ннне зннаю. У нього ПОГАНІ ДОРОГИ.

Дарина. А… І шо? Театр Франка.

Устим. (перелякано). Боґомазов?

Дарина. Ну. З ким там переспати? З Лєночкою? Зі сценоґрафом їх жовтодзьобим? З ким?

Устим. Мо, з Франком?

Дарина. Же щастя моє украв?

Устим. Та же то не він був.

Дарина. Вірно. Ти украв моє щастя, розтоптав мій талант, мої найкращі літа спливли за водою як вінок у ніч на Івана Купайла…

 Устим. Йо.

Дарина. Йо да йо, гу йо мА йо. А ще ж є театер Золоті ворота, Молодий, На лівому березі – Йоперета, Йопера, Чорний квадріт, Колесо, Театр на подолі…

Устим. Гибле діло. Там Шейкспіри, Ар’є, Жадани, Ворожбити – хуй проб’єшся.

Дарина. А Карпенко-Карий, Кочерга, Зарудний, Кропивницький, Леся, Куліш..

Устим. Старцюють при порогах.

Дарина. І що – навіть Довженко з його одним одною п’єсою НАЩАДКИ ЗАПОРОЖЦІВ?

Устим. Увы і ах – даже йон. (плаче).

 

Дарина. (гладить го по голові ). Нічо. Сі усі режисери а хуріцини – вони ж не вічні. Колийся да помруть і тоді…

Устим. Дак і я… Теж…

Дарина. О. Ти усіх переживеш.

Устим. Ага. Тебе хуй переживеш.

Дарина. Мене – нє. Бо хто ж тебе штивно а достойно похова ув одвічну українську землю – у сей рай на землі, у сей садок вишневий коло хати…

Устим. Полиш мертвим ховати своїх мертв’яків.

Дарина. Е нє. Я уже усе маю на смерть. Показати?

Устим. (зі страхом, побожно) Нє.

Дарина. (твердо) Нє?

Устим. (твердо) Нє.

Дарина. Нє то нє. Добре, Устимцю неКармалюче.

Устим. (співа). За Сибіром сонце сходить, Хлопці – не дрімайте. Ви на мене Кармалюка, Фсю надію майте.

Дарина. Завив а запіяв. Ну ти би пішов по друзях. Мо щось би ужебрав у них.

Устим. Що?

Дарина. Іди іди. Ісус теж жебрав. (перекривляє Ісуса) ЖИВІТЬ ЯК ТА ПТАШКА. НЕ ЖНЕ НЕ СІЄ А…

Устим. (зболено) не гріши.

Дарина. Іди. Пріч. Махом. Бо ті шлях трафи…

Устим бере наплечник. Іде.

 

Ява восьма.

 

Устим мнеться на порозі.

Мне наплечник.

Витягає люльку.

Набиває тютюнцем.

Розсипає.

Збирає.

Люлька падає.

Потім наплечник.

Потім манускрипти п’єс. Скручені у рури.

Устим. От у роги ма.

Максим. Ти до мене? Заходь.

Устим. Я…

Максим. Старий. Заходь.. будь як удома.

Устим. Йо.

Помічник Максима му запомага. Мовчки.

Заходять до кабінету.

Максим розтягуєсь у кріслі. Накидає жакет на спинку.

Максим. Ху. Кава, чай?

Устим. І коньячку би.

Максим.  (до пахолка) Чув?

Той мовчки іде.

Мовчки вносить.

Мовчки виходить.

Устим. Він що…

Максим. Німий. Йому у полоні язик одхуярили.

Устим. Ого.

Максим. Ну?

Устим. Я…

Максим. Жона?

Устим. Ну…

Максим. Таке. Даруй. (у телефон)  так. так. п’ятихатка? Нє хуй сцать, бро. Бу. Так. Ні. Так.

Устим сьорба каву. Пече піднебіння. Гасить коньяком. Кривиться.

Максим. Даруй. Ту як на вулкані.

Устим. Та. Я розумію.

Максим. А ти із Ісусом?

Устим. Так. У Теплій Софії.

Максим. О. І вона справді тепла?

Устим. ТеплО -- у душІ.

Максим. Ге ж. Даруй. (за телефон). Так. Слухай, мені три квитки на Нью-Йорк. Нє. Гамериканський. Так. Там форум. Так. Ні. Ні. Так. Га? Ні. хахахаха.

Устим роззираєсь кабінетом.

Сьорба.

Максим. Вибач. Лечу у Штати. Очолюю поважну делеґацію. Ге ж. Ти був у Штатах?

Устим. У мріях.

Максим. Нічо. Наступного разу долучу і тебе. Мо.

Устим. Дома давно був?

Максим. (кривиться) На хуя? У тілівізірі і так мене показують. Sapientі sat.

Устим. А мама?

Максим. Мамі шо. Коти у голові. Кури. Свині.

Устим. (веселіє). Аби він був фсередині.

Максим. Хо-хо. Де наша молодість.

Устим. (скрушно). Ге ж.

Максим. Даруй (телефон). Так. (спохоплюєсь). Я, Варваро Хомівно. Так. Так. Так. Так. Так.

Пахолок – по стійці сумирно – попід стіну.

Устим вибачливо вислизає.

Тікає пріч.

Двері зачиняються.

 

Ява дев’ята.

 

Прійомная.

Секретутка.

Устим мнеться.

Переступа з ноги на ногу.

Мне наплечника.

Секретутка дивиться на його в упор.

Секретутка. Ви до Ісая Мечиславовича?

Устим. Я.

Секретутка. Бачу. Не сліпа. Нема.

Устим. І не буде?

Секретутка. Чому ж.

Устим. Так. Я муж.

Секретутка. Шо?

 Устим. Даринин. Муж.

Секретутка. А. Дар’я мені казала.

Устим. То ви її…

Секретутка. Аякже. Світ тісний.

Устим. Ге ж. Шість потисок рук.

Секретутка. (знущально) Се Ісус вам таке повів?

Устим. Нє. Фільм. Гамериканшький. З Вілом Смітом.

Секретутка. Де він хлопців помпує?

Устим. Є таке. Але фільм не про се…

Секретутка. Ісай Мечиславович вельми зайняті. У вас до його справа?

Устим. Так. Уластиво так.

Секретутка. Об чім?

Устим. Вам цікаво?

Секретутка. Ні. Але, знаючи, об чім річ, я підготую шефа…

Устим. А… Бачите. Я деміурґ.

Секретутка. Демі що?

Устим. П’єсопис.

Секретутка. Писоп’єс?

Устим. Цікаве слово, пані.

Секретутка. (шарієсь) ну яка пані… Так. Коло панів троха… але пріємно. Ви самоходом?

Устим. (дивиться на свої запилюжені капці) Пішкарусом.

Секретутка. Ідіть до виходку а ретельно вимийте капці.

Устим. А…

Секретутка. Ісай Мечиславович не люблять брудних шкар. Просто не терплять і починають сердитися.

Устим. (метушливо). О. Я мерщій.

Полишає наплечник. Біже…

Секретутка. Ху. (парфумиться). Фу. Як те лахудрисько дурне з ним жиє. Воно ж пітніє. Фе…

З’являєсь шеф.

Секретутка. (підхоплюєсь) А…

Ісай Мечиславович. Вільно. Розслабся. І отримай орґазм.

Секретутка. Гигиги.

Ісай Мечиславович. Се що? (киває на наплечник).

Секретутка. Се полишив незнайомець.

Ісай Мечиславович. Щооо? І ти, блядь, тут сидиш так просто?

Секретутка. Я…

Ісай Мечиславович. Головка од хуЯ. А якщо там бонба? Негайно викличи бригаду.

Секретутка. Я… я…

Ісай Мечиславович. Ясний пен, мене хочуть замахнути на смерть. Сцуко.

Секретутка. А кого викликАти – Вороба чи Короба?

Ісай Мечиславович. І Шию, і Хляу, і Пісюна.

Секретутка. Ого.

Ісай Мечиславович. Бігенько, курва мама твоя була га.

Секретутка. Одна нога ту…

Вибух.

За вікном.

Усі падають і накривають голови рукима.

Заходить Устим.

Тягне наплечник стрісає пилюку

Німа сцена.

 

На шкло паде ряднина.

 

Хлопчик викочує столика на коліщатах з вином а опрісноками.

 

Хлопчик. Трохи вина.

Рухається.

Голос з залі. Се уже було у Боґомазова у ТРОХИ ВИНА.

Хлопчик. По перше – се було не у Боґомазова – хоча у йОго теж – а ще у прозі  Луїджі Піранделло.

Голос із залі. А по друге?

Хлопчик. А по друге – до Піранделло се було у Христа Ісуса Йосиповича – на ТАЙНІЙ ВЕЧЕРІ.

Іде далі і: Трохи вина.  Беріть сміливо опрісноки. Вони не кусаються.

Тут убігає Безгатько – од нього штин – і репетує – слина з рота:  Пийте усі – се є кров моя. Їжте усі – жеріть – се є тіло моє.

Хлопчик. Стоп, гараж.

Безгатько не чує.

Хлопчик. Альо, маґло. Ще не час.

Безгатько. Шо?

Хлопчик. Се антрахт, йолопе.

Безгатько. А… Перебачаюся. (тікає пріч).

Хлопчик. (прямує далі). Трохи вина…

 

Дія друга.

Ява перша.

 

Приймальна депутата.

Троє столів.

За одним – помічник.

За иншим – помічниця.

Ще за иншим – при самих дверях до кобинету – ахфіцер.

Устим віша на клинок наплечник, куртасик,кепку.

Окуляри од сонця водружа собі на груди – у проріз сорочки.

Сідає на стілець.

Мовчить.

Роззираєсь.

На стіні – світлини нардепа у ріжних позах а з ріжними відомими людями.

Помічник. Вам кого?

Устим. Я хотів з нардепом… перетерти.

Помічниця. Що? У нас тут що – перетиральня?

Устим. Ні, але…

Ахфіцер підноситься на рівні ноги, підбира черево, приклада долоню до голови.

Устим. До порожньої голови не прикладають…панцю…

Ахфіцер. Штатааа? Біг-г-генько поднявся..

Устим сидить.

Ахфіцер. Негайно устаньте.

Устим. Хуй будеш?

Помічники ув один голосярик пирскають водночас.

Ахфіцер. Шооо?

Устим. Без соли.

Ахфіцер. Да як ви смієте?

Устим. Смію.

Ахфіцер. Тойсть?

Устим. По перше, сядь, удихни глибоко а попустися.

Ахфіцер сідає. Помічниця підхоплюєсь.

Помічниця. Чай. Каву?

Устим. І трішки марігуанки.

Помічник пирскає, порпаєсь у шухляді і простяга самокрутку.

Устим. Подякував.

Помічник припалює му запальничкою.

Устим затягуєсь і мовчить.

Ахфіцер леда витримує сю павзу.

Помічниця, дзоркаючи начинням, подає паруючу каву.

Помічниця. Цукор?

Устим. Ні, солоденька. З тобою цукру не тра-а.

Помічниця. О?

Устим. У Івана добрий смак. (до ахфіцера). Дак от. По друге, затям, йолопе, я – виборець, я—лохторат. Я – суб’єкт п’ятої статті чинної  Конституції.

Помічник. Право на бунт?

Устим. Народ – джерело улади ув Україні.

Помічниця. О!

Ахфіцер. Де се написано?

Устим. А ось (киває на стіну, де се написано).

Ахфіцер. (погрозливо) Умний?

Устим. Так, пане, дрібку лою у череп’ї маю.

Помічник. А по третє?

Устим. А по третє, гидомирнику (до ахфіцера), затям – я ще і платник податків. А ви усі тут і усі не тут – існуєте на мої податки. Тому – мені респект а уважуха, а вам медалі на яйка – у кого вони є. А у кого їх не є – на груденята.

Помічник. Як дзбанята…

Устим. Так. Степан Васильович знали товк у груденятах.

Ахфіцер. Да я таких як ти товк…

Устим. І?

Ахфіцер. Ваші документи.

Устим. Тобто?

Ахфіцер. Підозрілий тип. Куріння маріхвуани…

Помічник. Дак то петрушка подрібнена…

Помічниця. О?

Помічник. Для шефа тримаю. ЛЮбе.

Устим підхоплюєсь. Ахфіцер кладе на стіл кайданки.

Ахфіцер. (самоудоволено) зараз ми, голубе, пУйдеме у комендатуру і ти там, ґалУба, усьо нам раскажеш…

Ява друга.

Іван. (у дверях) Одставить.

Ахфіцер. Слухаюсь. (прикладає долоню до голови).

Іван. До порожньої голови не прикладають.

Помічниця подає ахфіцерові його кашкет з кокардою.

Ахфіцер натягає на самі вуха і прикладає уже до не порожньої голови.

Іван. Вільно. Іди прохолонь, перекури, передумай.

Ахфіцер. Слухаюсь.

Іван. (бере Устима за лікоть) Але затямте усі – се основа основ, джерело української влади, виборець.

Устим. Лохторат.

Іван. Да ще і платник податків. На які ми з вами, любі друзі, жируєме. Тому… прошу.

Помічник запопадливо розкриває двері до кабінету.

Ахфіцер іде пріч.

Помічниця. Ооооо.

Заходять.

Нардеп накидає жакет на спинку крісла. Усідаєсь за стіл.

Устим на стілець.

Іван. Ну?

Устим. Їсть мене як іржа.

Іван. Даринок твій?

Устим. Йо.

Нардеп. На, ось трохи готівочки (витяга з шухляди прес бабла і кладе перед ним).

Устим. (бере гроші). Мені би ксіву…

Іван. Ксіва од Вороба уже не красіва?

Устим. Так, друже, не ті часи.

Іван. Гаразд. (тисне на селектор).

Помічниця. О?

Іван. Підготуйте папери на помічника для джерела влади.

Помічниця. О.

Іван. Усе. Мені ніколи. Сесія, виступ. Бу здоров.

Прощаються.

Устим виходить.

Ахфіцер заходить.

Застряють у дверях.

Двері падають.

 

Ява третя.

 

На кону – кватиря.

Повільна музичка.

Напівсутінки.

Чути любовні згуки.

Устим біжить з букетом розкішних квіт через залю.

Світло.

Музика уриваєсь.

Оголона Дарина. Напівголий сантехнік.

Дарина. У…

Сантехнік. Уплочено.  Було. Да. А я виконую контрахт.

Устим. Що? (лупить букетом квіток по єбалу).

Сантехнік. Да. Поняв. Да. Спасіба.  Ушиваюсь. Дамочко – звиняйте. Ваш Отелло вас не задушить?

Дарина. Са…

Сантехнік зника.

Устим кидає квітки під ноги.

Сідає. Плаче.

Дарина несміло тулить голову го до голих грудей.

Мовчить.

Потім мовчки кладе у вазу квітки, лиє зі дзбанка воду.

Устим уклякає перед Ісусом.  

Молиться.

У Ісуса з ока тече крапля сльози.

Ява четверта.

Сарай. Захаращено сміттям а непотребом.

Ударна установка.

Ден сидить і вибиває ушеляке.

Стіл захаращений пляшками, недокурками а недоїдками.

Ден. Ти?

Устим. Я.

Ден. Дивно.

Устим. Дивно що?

Ден. На жодному концерті…

Устим. Був.

Ден. Ти?

Устим. У пабі. Ти мене не помітив. Я був помийником там.

Ден. А… даруй, бро.

Устим. Нічо.

Ден. Якима суйбами?

Устим. Просто зайшов.

Ден. Я не нУжник.

Устим. Уже ні.

Ден. А був. О який я був усим нУжний.

Устим. Таке. Нема нич вічного. Як ти тут?

Ден. Творчий застій запою.

Устим. Бачу. (витягає з наплечника печену картоплю, шмат сала а хлібину).

Ден. А до закусі?

Устим. Є. (витяга пляху а дві чарки).

Ден. Клас. (кидає палички на барабан, підсідає до стола, згортає ліктем непотріб на підлогу). Отак.

Устим. (Налива у чарки трунок). Призволяйся.

Ден. (випиває). Ох. Крепка.

Устим. Щоб не вилетіла клепка.

Ден. (закусює). Ага.

Устим. Як ти?

Ден. Та як. Замовлення уряди-годи. Мало. Усе лабораторна робота. А пощо – хзн.

Устим. Колийся має спіткати і се.

Ден. Я не ремствую.

Устим. На Бога не нарікають.

Ден. Я не…

Устим. Віриш.

Ден. Ти?

Устим. Так. Знаю душу твою ще одколи.

Ден. Знаєш, мені наснилося, же лежу у могилі.

Устим. (співає) чорна рілля ізорана…

Ден. Точно. Я прокинувся. Жахіття. Але то я прокинувся у сні. І почав жерти землю з могили.

Устим. Ого. Далеко зайшло.

Ден. Що?

Устим. Фороба. Тра на сповідь а до причастя.

Ден. Без віри?

Устим. Довірся мені.

Ден. Маш попа знакомого?

Устим. Знакомитого. Ходім.

Ден. Уже? Я не готовий. Зараз.

Устим. Пішли. Коли будеш готовий, уже буде пізно.

Ден. Йо?

Устим. Ходім.

Ідуть пріч.

 

Ява п’ята.

 

Церква. Царські врата закриті. Перед іконою Божої матері горять свічки. Багато свічок.

Варварій сповідає.

Іпо-диякон бубонить псалтир.

Устим тягне через усю залю Дена. Той упирається. Намагаєсь вирватися а утечи.

 

Ден. Мо не тре?

Устим. Тре, Дене, тре.

Підходять до сповідальні.

Устим міцно трима дена за руку. Той танцює у нього у руках. Очі вирячені. Хо утечи.

Ден. Мо не тре?

Устим мовчки підводить Дена до сповідальні.

Варварій накриває го єпітрахіллю.

Ден щойся бубонить.

Отець мовить.

Варварій одпускає гріхи.

Іподиякон перестає читати.

Бере сповідальник іде пріч.

Варварій отворяє царські врата.

Мовить молитву.

Причащає.

Ден. А се пощо?

Устим. Підходь побожно зі страхом.

Ден метушиться при чаші.

Чаша вивертається і падає на підлогу.

Варварій шокований.

Іподоякон уклякає а лиже вино з підлоги як пес.

 

Ява шоста.

 

На кону великий патрет Дарини у траурній рямці.Праворуч плаче напівоголений допровадник харчу.

Ліовруч Падруґа у травурі.

Грає травурна музика.

Через залю біжить устим з вінком.

Перечіпляєсь об когось. Паде.

Безгатько.(а се він). Перепрошую.

Устим. Нічо. Я…

Безгатько. Дурень ти. йолоп. Телепень. Маґло. Вишкребок. Вишкварок. Єблан.

Устим. Ч-чому?

Безгатько. Бо куда летиш?

Устим. До неї. Люблю ї позамежно. Лю-бив.

Безгатько. Забий.

 Устим. Шо?

Безгатько. Вона захлинулась.

Устим. Чим?

Безгатько показує, чим – на миґах.

Допроваджувач харчу. Я хо ї попередити, же у мене у мене еяколяцья як сепарована сметана – багато і густа, але вна си кинула до мого пі з-пінзеля і…

Устим мовчки підходить до  Допроваджувала харчу і кладе долоню му на голову. Мовчить.

Допроваджувач харчу. Мій коханець зна а вуна….

Устим. Не кремпуйси, бро. Ти ї ущасливив.

Допроваджувач харчу. Йаа?

Устим. Йо.

Кидає вінок під ноги і несамовито танцює коломийки.

До нього приєднуються присутні.

Мо і глядачі.

А чо?

 

Ява сьома.

 

Устим сам.

Здоймає патрет.

Кладе на підлогу лицем до підлоги.

П’є.

Закусює.

П’є.

Закусює.

Закурює люльку.

Потім косяк.

Потім читає книжку.

Умикає телевізор.

Вимикає.

Ходить.

Сідає писати.

Покидає.

Рве.

Бере петлю.

Закидає.

Бере стільця.

Стає.

Накидає петлю на шию.

Каже ОТЧЕНАШ.

Хреститься.

У шибу улітає камінь.

Устим. От блядь. І завішати си не дадуть спокійно.

Знехотя здоймає нашийник.

Копає стільця.

Одкриває розбите вікно.

Устим. Шо?

Безгатько заходить у вікно.

Безгатько.  Я не помішав?

Устим. Помішав. Гімно патичком.

Безгатько. Файно.

Устим. Шо хотів?

Безгатько. Душу.

Устим. Шо?

Безхатько. Пішли.

Устим.  Я… нє…

Безхатько. Гогого… (бере Устима за руку – зникають у прорві  вікна).

 

Ява восьма.

 

 

  На кону пагорб.

 Безгатько чує себе упевнено.

Устим ні.

Роззираєсь.

Унизу – кущі.

З кущів чути дзюркіт.

З кучі виходить огрядна Бабера.

Бабера. Хто там ото сцить як корова.

Голос з кущів. Та то я , мамо.

Бабера. А, то ти моя донечко. Пісяй-пісяй, моя мармуляточко.

Бабера сідає на стільчик і береться у подолок теребити курудзи.

Безгатько бере костур і тягне Устима удолину.

Голос з кущів. Мамо, я уже.

Бабера. І?

Голос з кущів. Паперу дай.

Бабера. Папір дорогий. Лопушком.

Голос з кущів. Тут кропива, мааа.

Бабера. То ходи.

Голос з кущів. Нє. Ти бити меш.

Бабера. А що, є за шо?

Голос з кущів. За кого.

Бабера. Шо?

Безгатько. Слава Ісусу Христу.

Бабера. О. Тиць-тиздиць. Фу. Ну і штиняє од тебе.

Устим. То нічого. Коби душа…

Бабера. Коби баба дівка була, то би душу не забула.

Безгатько. Нам би переночувати.

Бабера. Шо? Вас двох. Непевні. А у мене юна ледя.

Безгатько. Ми безобидні.

Бабера. Дармовиси?

Устим. Оба.

Бабера переварює інфу. Потім далі тереби курудзи у подолок).

З кущів викочується ледя. Гризе варений курудз.

Ледя. Ма, я…

Бабера. Бігенько до хати, бо кі шлях трафи.

Ледя. Мааа…

Бабера. Марш. Я кому сказала…

Спохоплюєсь – курудзи си розсипають.

Бере ув одну руч стільчик, а ув иншу леді і прожогом зникає за двері.

Чути засув з того боку.

Безгатько. Бач, а колийся піліґримів пускали на ніч. Ще і ноги мили.

Устим. Війна.

Безгатько. Йо.

Присідають на призьбу.

Мовчать.

 

Ява дев’ята.

 

Нараз чути плач.

А потім сміх.

Безгатько а Устим воднораз спохоплюються і розсувають кущі.

Там – двоє.

Один – б’є головою об сміттярню і плаче-ридає.

Другий у костюмчику, при краватці, у капелюсі.

У обидвох червоні носяри.

Безгатько. (до Плакси). Ти чого тут розридався?

Плакса. Бо я ж Шевченко.

Безгатько. (до Костюма) А ти?

Костюм. І я.

Устим. Шевченко?

Костюм. Михайло.

Устим. Поет?

Костюм. (самоудовлено) Читали мене?

Устим. Нє. Мороз вас на парламенті цитував. По брехунцю слухав сесію…

Костюм. А…

Устим. І як там Мороз?

Костюм. Нічо. Щуки лове і поеми дрончить.

Безгатько. Мовлять, же то ви йому… дрончите.

Костюм. Йяя? Да ні в жисть. Так. Деколи поправляю.

Безгатько. А…

Костюм. У вас ненадійні інформатори.

Безгатько. Не тринди в етер, пает.

Устим. А вам не важко?

Костюм. Що?

Устим. Бути поетом і Шевченком?

Костюм. На жаль, нас не плутають.

Безгатько. А ти?

Плакса. Що я?

Безгатько. Ти Шевченко чи уже нє?

Плакса. Був з народження Шевченком. Але прийшов Усрачов, дав прес бабла – і я змінив прізвище.

Устим. На яке?

Плакса. Ґ…ґ…ґ…

Устим. Ґандон?

Плакса. Нє. Ґ..Ґ…Ґляґ.

Устим. Ґляґ?

Плакса. Так.

Костюм. Чудова рима. Тра записати.

Плакса. Дарю.

Костюм. Дяка. (нотує у бльокнотик).

Устим. Уперше  чую се слово.

Безгатько. Дарма. Кожен чоловік го має.

Костюм. (єхидно).А ти, як відомо, усеблагий а чоловіколюбець.

Устим. Наша церква не уживає сього гидомирного слова.

Безгатько. Справді? Чого?

Устим. Бо се нагадує гомосексуалізм, а наша церква проти.

Костюм. Тому я у партії соціялістів.

Плакса. О, той Ґляґ ішов од соціялістів а я мав одібрати голосів.

Безгатько. Одібрав.

Плакса. Ага. Пизди одгріб по саме ні хачу.

Безгатько. Справедливо.

Устим. (до Костюма) Дак вона ж заборонена.                                         

Костюм. (натгненно) Нічо. Прийде час і ми воскреснеме.

Безгатько. Справді?

Костюм. Безпереч.

Безгатько. Чо такий певний?

Костюм. Я поет.

Плакса. Мудак ти а не поет. Я тебе знаю. Під кнесетом ані копійки мені не кинув.

Костюм. По суботах не подаю.

Плакса. То було у неділю.

Костюм. У неділю під церков іди.

Плакса. Шо?

Безгатько. Добре. (до Плакси). Не плач. Господь знає людей за іменами. Імено хоч не змінив?

Плакса. Нє. Вітя я. Витько.

Безгатько. Я почув. Плюс.

Устим. (до Костюма) прочитайте нам щойся зі свого.

Костюм. Шо? Задурно тіки графомани читають. Мої поезії коштують гріш.

Плакса. Ага. При совєтах так і писали рубль двадцять Рубль двадцять Два рублі.

Костюм. Ти одкіль то знаш?

Плакса. Да я за кращих часів у цензурі работав…

Костюм. О. Щойся я тебе не припоминаю.

Плакса. Я сам себе плохо помню.

Безгатько. (до Устима). Пішли.

Плакса. Яяк? У мене тут пляшечка. Закусі би.

Безгатько. (гордо) по суботах не подаю.

Ідуть.

 

Ява десята.

 

 

  

Велика запона.

Перед запоною чоловічок.

Безгатько. Що ту забув?

Устим. Справді.

Чоловічок. Хо знати що там?

Безгатько. Там – смерть.

Чоловічок. І?

Безгатько. Не вольно.

Чоловчок (паде на коліна) Ну хоч дрібушечку.

Безгатько. (до Устима) Запоможеме?

Устим. А чого ж. Мені самому цікаво.

Безгатько одслоняє костуром запону.

Там – горять ружні свічки.

А посередині – одна – тлуста велика горить рівним полумом.

Чоловічок. (зачудовано) Ого.

Безгатько. (буденно) Кождий чоловік і кожда жінка на земли має свою свічку. Як догорить – і по усьому. Приходить смерть.

Устим. Клас.

Чоловічок. І де тут моя?

Безгатько. Оно (підходить до тлустої, торкає ї костуром. До Чоловічка.) Ти шо, не куриш?

Чоловічок. Нє.

Безгатько. І не п’єш?

Чоловічок. Нє.

Безгатько. І не …

Чоловічок. Нє, нє і нє, що ви..

Безгатько. Оооо, то нашо таке життя… (слинить пальці і гасить тлусту свічку).

Западає темінь.

 

Ява одинадцята

 

Обоє знову на пагорбі.

Безгатько утикає коштур у землю. Скидає з себе кошулю, сподні – вішає на костур. Полишаєсь у довгій пронизливо білій льолі.

Безгатько. Ну. Тепер ти.

Устим. Я?

Безгатько. Ти.

Устим. Що -- я?

Безгатько. Я тобі дав талант.

Устим. Іскру Божу.

Безхатько. Вогонь.

Устим. Йо.

Безгатько. Що ти з ним ізробив?

Устим. Тридцять одна п’єса.

Безхатько. Уже тридцять дві.

Устим. Із сією?

Безгатько. А що? Чим не п’єса. Лицедії є. Діалоги є. Он повна заля людей.

Устим. Щооо? Ми на кону? Ми … ми… Хто ти?

 

Безгатько наповнюється світлом і летить у протір.

Устим стає на коліна, стає зі страхом, стає побожно.

Гучить вірш Майка Йоґансена:

 

Я — се ти,
 Мої засмаглі пальці
Висікли для тебе чорний вугіль.
Ти — се я,
 Ти вчора вранці
Виорав для мене чорну смугу.

Я — се ти.
 Я руки простягаю,
Наші руки сходяться в імлі.
Ти — се я,
 І нам немає краю,
Ні числа, ні часу на землі.

 

 

Все.

 

Оплески.

 

Заля устає на рівні ноги і голосно аплодує.

 

 

2024 рік

 

У княжому Київі.