На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український письмак а спудей-правник Євген ЖУРАКІВСЬКИЙ

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Я є сином Ігоря та Надії Жураковських (з дому Рогович). Отчиною вважаю село Угорники, що біля Отинії. Біля тієї самої Отинії, де колись Семен Височан боровся проти польської шляхти і топтав сі землі. Тепер право їх топтати належить мені. Ареалом мого родоводу є, уласне, Галичина, тому уважаю себе корінним галичанином, инакше ніяк.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі у сьому?

Професія моя 一 юрист. Вибір, звісно, сам чинив. Хотів бути істориком чи політологом. Але ж долі, у якої уласні пляни, не виставиш своїх заперечень. Сталося так, що рішення за два тижні до вступу змінилось. І зараз змінюється. Юриспруденція потрібна художній літературі. А чи потрібна художня література юриспруденції?

Які маєш захоплення поза фахом?

Маю їх багато. Люблю спорт (як же ж ув “епоху ідеальних тіл” без нього?). Мав запрошення у три футбольні клуби, але відмовив. Не моє. Уважав колись захопленням літературу і базґранину свою, а зараз… чи можна захопити життям? Питання риторичне. Люблю сидіти годинами і писати. Иногди ні про що. Але усе одно писати. Коли читаю запитання про захоплення, одразу на думку спадає колекціонування марок. Завжди хотів філателістом бути. Ніби щось аристократичне таке. А прагнення мати аристократичні заняття у мене з дитинства. Один  період у житті навіть монети збирав і порівнював то з тим, що займаюсь філателістикою.

А ще маю манію до музики. У дитинстві співати любив, а тепер аж зрозумів, що ведмідь на вухо наступив. Але люблю грати на фортепіяно. Не маестро, але люблю імпровізувати. Імпровізація на ряду з коханням порятує світ. І загалом 一 що  ти би  не робив, яким би щасливим не був, якщо ти не імпровізуєш своїм життям 一 скоро згинеш духом.

Розумію, що, як і усі письменники, маю своє дивне захоплення. Кімнатне рослинництво. Доглядаєш за вазонами, а вони 一 удячні 一 ростуть. Набоков помер через метелики, а мені, мабуть, судилося через рослини. Не надто романтично. Хочу иншу смерть.

Маєш багато друзів ?

Друг 一 поняття відносне. Не має, по сути , межі, коли ти людину уважаєш другом. Життя склалося так, що друзями можу назвати 2 людей. Маю багацько знайомих. Мабуть, друг 一 се певна стадія довіри. Хоча може бути, як у вірші моєму

“...і ворог мій, мабуть, вже став мені другом,

а друг відійшов у споминів гріб…”

Дружба 一 поняття складне, ускладнене ще більше нами. Иногди друзі не здатні зрозуміти те, же може зрозуміти пересічний знайомий. І таке буває.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у твою професію і збутися у ній?

Відкинути жалість. Юрист 一 людина, яка, мабуть, повинна думати найбільш об’єктивно. Наше життя иноді віддає себе у їхні руки. Юриспруденція для мене 一 то кримінальне право. І адвокатура. Не річ у тому, що можна відбавити фізично часу людині, посадивши її, а у тому, що коли вона потрапляє за ґрати 一 гине як особистість. Головне 一 бути благо-розумним. І узагалі розумним.

Що значить для тебе Івано-Франківськ, чи пов'язуєш своє подальше життя з сим містом?

Івано-Франківськ для мене 一 місто мистецтва. Місто, де існував “станиславівський феномен”. І місто натурально галицьке. Мабуть, столиця Галичини. Львів 一 як пристерта вінілова пластинка. А Станиславів (люблю його стару назву) 一 се те, де поєднується усе, що називають гармонійним. Хоча є свої недоліки.

Станиславів 一 місто мого роману, який ще пишеться. Не уявляю собі творчости своєї без нього. Плекаю надії, що колись тут буде ще один, молодий, феномен у мистецтві. Люблю його собори, площу Ринок, Сапіжинське кладовище, де спочиває Лев Бачинський (мабуть, він найбільше схожий на мій ідеал юриста), де спочивають Марія та Володислав Крушельницькі, батьки Антіна Крушельницького, не менш ґеніяльного письменника, як Василь Стефаник.

Своє життя, звісно, пов’язую з сим містом у подальшому.

Що для тебе самореалізація?

Бути тим, ким тобі бути комфортно. Усе. Нічого більше не треба. Буття заради буття не підходить. Треба бути заради себе.

Чи є у тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

Література і кохання. Змалечку писав якісь тексти, навіть собі придумав незграбного псевдоніма. Закинув то потім. Але ще у той час знав, що без писанини не можу. У ріжні періоди знову починав. Письменник 一 людина, яка творить світ, виходячи з сущого. Творити світ мені завжди хотілось.

Щодо другого, то, будучи малим, я бачив дві контрверсії: якісь фільми, де любили зі зрадами, де сварилися, розлучалися тощо; і моїх батьків, які любили і люблять один одного. Я завжди мріяв і знав, що в мене буде так само, як у батьків. Я любитиму свою обраницю, як батько мій любить матір. Мені достатньо буде приходити додому і бачити її. Усе. Сваряться иноді батьки, але ж живуть, завжди першої підтримки шукають один ув одного. І батьки моїх батьків. Недавно не стало дідуся. Уявити без нього його ж половинку неможливо. Написав про то оповідь “Зів’яле ікебано” . Здавалося, що смерть просто мусить забрати бабцю, бо смерть теж жінка, і теж, мабуть, когось кохала…

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Не корчити із себе тих, які можуть те, що насправді не їхнє, не бути крихіткою Цахесом з однойменного твору Теодора Амадея  Ґофмана.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.