Роман АПОСТОЛ ЧЕРНИ – останній великий твір Ольги Кобилянської, письменниці, же увійшла ув українську літературу визнаним майстером психольоґічного реалізму, вишуканої інтелектуальної прози. Написаний протягом 1921-1926 років, він не був опублікований у Радянській Україні, оскільки оцінка його була традиційною а  одностайною для антиукраїнського радянського літературознавства.

Складні а неоднозначні події у житті народу, труднощі особистої долі письменниці, а також катаклізми ув історії України, яка після трагедії (для нашої нації) жовтневого перевороту полишилася окраденою а розшматованою, а Буковина -- знову -- заґумінком ув умовах румунської окупації, -- усе се не могло не позначитися на твір у процесі його написання, особливостях показу ментальности головних героїв.

Після важливої праці по вичитуванню та редаґуванню тексту письменниця квапилася відсилати розділи АПОСТОЛА ЧЕРНИ до Остапа Грицая у Прагу і там у 1926-1928 роках було оприлюднено друком першу частину роману ув еміґраційному українському часописі НОВА УКРАЇНА, же його видавав Микита Шаповал (відомий поет, знаний у літературі під псевдонімом Микола Сріблянський). Про се Ольга Кобилянська писала у листі до Ольги Гаморак –Левицької: «Я усе маю багато праці, не можу упоратися зі своєю повістю АПОСТОЛ ЧЕРНИ, вона така довга, мушу кориґувати, переписувати начисто, а то не іде так скоро, помимо же треба квапити (…)  я мушу так спішитися з працею, щоби могла бути надрукованою  до року 1928, жеби і гонорар за ню дістати».

Одночасно з Праги Остап Грицай надсилає примірники НОВОЇ УКРАЇНИ із публікацією роману АПОСТОЛ ЧЕРНИ Михайлові Білячу до Харкова з тим, аби Радянська Україна оприлюднила сей твір Кобилянської.

У фондах літературно-меморіяльного музею    Ольги Кобилянської у Чернівцях зберегіється низка цікавих листів Остапа Грицая до Кобилянської. Ув одному з них, датованому двадцятим червня 1929 року він зазначає: «Якраз сьогодня одержав листа від тов. Біляча і рівнож Вашу засилку дальшої частини АПОСТОЛА ЧЕРНИ, яку відсилаю далі на місце призначення. Як видно  з сього листа то посилки Михайло  Біляч усі одержав, але бракує знову двадцять одної  сторінки. Підозріваю, що се не случай, а система якогось москаля у цензурному відділі у Москві, що умисно нищить кілька сторінок з посилки, аби не можна було друкувати». Відповідно Михайло Біляч, який брав участь у підготовці багатотомного видання творів Кобилянської, що виходило  у Харкові протягом 1927-1929 років, ретельно нагадував Ользі Кобилянській, що кооперативне видавництво РУХ планує опублікувати її новий роман: «Щоби не затримувати видання Вашої книжки АПОСТОЛА ЧЕРНИ, прохаю вас дуже якнайскоріше  надіслати її закінчення». Але позаяк в УРСР дедалі наростав репресивний тиск, ілюзії щодо УКРАЇНІЗАЦІЇ розвіялися, то і листи з Харкова ставали скупішими  а рідко приходили,  і мова уже не велася ні про нарахування авторських гонорарів, ні про видання творів, поки урешті-решт листування письменниці з Михайлом Білячем у 1930 році не припинилося зовсім.

Ольга Кобилянська продовжує свою роботу, хоча праця уже була для неї занадто важкою, готуючи роман до друку у Львові. Про се дізнаємося із листа до Іванни Блажкевич, датованому сьомим грудня 1932 року: «Я, приміром, по повороті з гір від мого брата по виліченні моїх ніг, що не давали мені і до мого городчика полізти, узялася до перечитування свого АПОСТОЛА ЧЕРНИ, поперекреслювала дещо, поскорочувала, позмінювала і так зладила до видання його у Галичині. Недавно, от бо 27, я скінчила 69 рік свого життя і гадаю собі, нехай я сама ще своєю рукою справлю ще ту свою працю». Окремою книгою роман вийшов у Львівському видавництві ДІЛО у 1936 році при активному сприянні та допомозі відомого ученого- мовознавця Василя Сімовича та його дружини Ісидори.

Послідовна прихильниця феміністичних ідей, Ольга Кобилянська дещо відходить від них задля утілення своєї концепції головного героя Юліяна Цезаревича (його іменем, до речі, і називався перший варіянт твору). На сьому наголосив і Микита Шаповал у вітальній телеграмі з нагоди сорокаріччя її літературної діяльности, ґалантно зауваживши: «Цілую руку, що написала ЦАРІВНУ і пише ЦАРЕВИЧА».

Безперечно, повернений із забуття твір, як і чимало попередніх її писань, які давно стали клясикою української літератури, містить біоґрафічні матеріяли із життя родини Кобилянських. Письменниця із притаманною їй витонченістю а вимогливістю відтворює характерні риси батька Юліяна а старшого брата Юліяна, котрий помер 1921 року – ув акурат перед початком її роботи над романом.

Юліян Кобилянський – брат письменниці – був філологом за освітою, ерудованим науковцем, який 1907 року видав у Чернівцях укладений ним СЛОВАРЕЦЬ ДО Г. ЮЛІЯ ЦЕЗАРЯ ВІЙН З ГАЛІЙЦЯМИ.

Напередодні першої світової війни Ольга Кобилянська особисто познайомилася із чудовим українським критиком Миколою Євшаном (справжнє прізвище -- Федюшка) . У їхньому доробку, такому відмінному жанрово, була спільною  мрія про «вищу людину», людину чести, яка повинна перемогти  убогих духом. Багато ідей Миколи Євшана із таких статей як СУСПІЛЬНИЙ А АРТИСТИЧНИЙ ЕЛЕМЕНТ У ТВОРЧОСТИ, ПРОБЛЕСКИ ТВОРЧОСТИ, ПІД ПРАПОРОМ МИСТЕЦТВА співзвучні роздумам отця Захарія, Юліяна Цезаревича, та, зрештою, і самої письменниці.

Ольга Кобилянська розповідала письменниці Сидонії Никорович про свою дружбу з Миколою Євшаном: «Я маю у Львові молодого приятеля, до котрого маю неоґраничене довір’я і покладаю на него дуже багато надій». Очевидно, тут не ідеться про адекватність біоґрафічних даних чи портретної схожости Миколи Євшана чи Юліяна Кобилянського із героєм АПОСТОЛА ЧЕРНИ, а про глибші чинники, які є показником сформованого світогляду зрілої душі.

Смерть у 1919 році Миколи Євшана, натоді стрільця Української Галицької Армії, утрата брата Юліяна слугують поштовхом до роздумів а творчих пошуків досвідченої а загальновизнаної   письменниці над долею української еліти, яка намагалася «придбати Україні справжні культурні цінности» і стати ґрунтом творення своєї держави. А для сього Ольга Кобилянська                       проголошує своїм credo , безперервну працю над удосконаленням особистости, зрештою, перемогу «людини у чоловіці», «аристократизму духу», же є безперечним показником свідомости та цивілізованости народу. Уласне, чим вона заперечувала поширену у той час у Східній Европі ідею про переваги привілейованої неосвіченої маси. І у сьому полягає ота орієнтація на «психольоґічну Европу», же була притаманна Ользі Кобилянській від самого початку її буття у літературі і яку пізніше перейняв а проголосив Микола Хвильовий.

Вивчення упливу німецької фільософії а літератури, зокрема ідей Фрідріха Ніцше на творчість Ольги Кобилянської, було предметом наукових досліджень Осипа Маковея, Василя Сімовича, Павла Филиповича, Дмитра Донцова, Луки Луціва, які, висловлюючи узаємопритилежні погляди на сю проблему, були одностайними у тому, що ґеній автора праці ТАК КАЗАВ ЗАРАТУРШТРА не міг не надихнути на нові роздуми Ольгу Кобилянську, зокрема і ув її романі АПОСТОЛ ЧЕРНИ.

Оксана ІВАСЮК

БУКОВИНСЬКИЙ ЖУРНАЛ, №1 1992 рік.

До друку підготував Василь ВЕЛИМЧИЙ 28 червня 2022 року.