На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український письмак Богдан ГАСЮК.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Говорити про родину можна много, бо на родовід вдався. У випадку письмака, думаю, то привілей. На родинних (і не лише) переказах я ріс. Пам'ятаю, сходилася повна хата старих людей, та як зачнуть споминати, аж щелепа відвисне. Цікаво було. Живо. Батькова лінія покутяни, але корінням з Буковини. На Буковині, до речі, з-помеж инчих реґіонівсьогопрізвища, Гасюк, найгустіше є. В маминій фамілії є вже трошки польської крови — Наконечні — тобто баба моєї бабці: Марія. Є ще рідня з Опілля — Шкляри. Але всі так чи инакше пересилялися на Покуття, приписку мають місцеву, отже я є покутянин, хоч в метриці пише, що уроджений в Івано-Франківську. Але що той папір варт?

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі у сьому?

Так, обирав собі сам. Як у пісні: сам стелю, сам лягаю. Були ріжні мрії, пляни, думки. З кляси восьмої хотів йти на істфак. Мені то подобалося. І до останнього моменту думав, що поступатиму туди. Навіть посварився з мамою, бо вона хотіла би'м їхав к ній - до Польщі. Але не хтів я. В переддень подачі документів, натрапив на якийсь допис про філфак. Перечитав. Передумав. Подався на Українську Філологію. Тілько на неї. Тілько в ПНУ. Або пан, або пропав.

Які маєш захоплення поза фахом?

Доста є, всіляких. Одне набридне, беруся до инчого (аби не хвалитися). Як дитина з села, котра росла коло таки справдешніх селян, люблю землю, відповідно і роботу на ній. У нас великий сад, тому є коло чого заходитися: щось підтяти, щось обтяти, щось утяти, посадити, підживити. А ще дідова пасіка, з якою деколи помогаю, хоча дід мене ще не дуже допускає, бо ми з ним авторитарні: до чого си візьмем, то най єнчий не рушєє. А дід бджоли найдужче любить, тому вступити не може. Загалом, всі мої позалітературні інтереси сходять до ґаздівства (ті, про котрі пасує говорити). Люблю село, люблю сад, люблю все живе. Тому так.

Маєш багато друзів ?

Маю много знайомих. Друзів ніколи багато не буває. Мав одного доброго зі школи ще. Цікавий був. Живий. Днями загинув під обстрілами у Миколаєві. Служив хлопака. 19 літ.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у твою професію і збутися у ній?

Якщо порада філологам, то відповідь в нашій мові. Є у ній таке відзіґорне слово «перемога», тобто пере – могти: зробити більше, ніж можеш. А головне, ні нащо уваги не звертаючи, робити своє. Все.

Що значить для тебе Івано-Франківськ, чи пов'язуєш своє подальше життя з сим містом?

Івано-Франківськ город мого народження. В нім народився, деякий час жив. Воно досить комфортне. Не так багато є міст, в котрих добре почуваєшся. Чи житиму тут? Не знаю. Я все таки сільська душа. Працювати – так. Жити — Божа воля.

Що для тебе самореалізація?

Вище сказано: робити своє.

Чи є у тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

Діточі мрії, як і діточийнаїв, нікуди не зникають. Можуть припорошитися, тай всього. Щось ще не забулось. Чогось ще хочеться. А в чому дійсно є потреба — приходить.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Віри. Надії. Божої опіки. Людської Любови!

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.