Якось на розмові при каві, же більше скидалася на допит (побічниця професії) Павло Вольвач запитав мене -- у лоб -- з якого лисого Ігор Римарук а Василь Герасим'юк великі поети? Я щося промимрив -- як звично на допиті -- але справді, бляха, як мовив би Андрій Охрімович, коли ще умів говорити, чому?

Про Ґеру мовитиму за инших обставин -- ще до його книжок поновітніх руки не дійшли, а от про Римарука отсе уже -- з приводу його книжки 2007 року (ще при-життєвої) БЕРМУДСЬКИЙ ТРИКУТНИК. Він її підназвав книга триптихів. Проілюстровано ї роботами Івана Остафійчука.

Чим великий Ігор Римарук? Є три знакові критерії величі у літературі: талант, мова, правда. Якщо сі три речі є то і велич присутня. Як нема -- то нема.

Хіба ні?

У своїй післямові до Римарука Василь Герасим'юк мовить: "Отже, се ще не пекло, доки ще існує можливість молитви", "Тихе світло з'являється тоді, коли у поеті прозвучало щось більше від нього. І тоді він не може бути голосним", "На якомусь колі він нас обігнав. І не каже, як". А тут приявний випад проти бубабістів на чолі з коханцем юстиції: "веселість без нового енерґетичного джерела -- не зовсім віеселість, точніше -- стало зовсім невесело". "Я ословлюю причину". "Ніхто давно не вірить у загірню комуну, але і нагірна проповідь у нас нині не актуальна", "останніх слів майже не чути -- ніби углибають у безодню".

"Ми з тобою такі схожі, -- каже він, -- що з огляду на ріжницю у роках, се можна уважати інцестом". А коли ні ночи, ні дня -- болить, а коли ні ночи, ні дня -- мовчання, а коли ні ночи, ні дня -- суцільні сутінки, він перетворює їх на морок, бо у темряві легше розгледіти небесну окрушину". Хто сей незнайомець а про віщо се мовиться? А Бог святий знає, але ж гарно, штивно, вартісно, недомовлено -- най читач домислює а дотворює.

"У білому світі лишився останній привид", "я дозволяю тобі усе", "сестро-капличко", "сей курячий дощ" ("лаз у підземну лазничку свищик для байстрюків курячий бог любови"), "рідномовний дощ", "ще не осліп", "прострілений простір", "безсонної ночи думаю" (дивовижна самоіронія: "зраджую білі гриби з польськими і взагалі би запав у розпусту якби ще були гриби білоруські"), "заголосить під ранок мобілка" -- верлібри, що таять у собі тепло неймовірного ритму, який і рухає сі чудові версети.

Але сильний поет у римі -- і не тому, же Римарук, а тому, же се його природна стихія -- ще од ВИСОКОЇ ВОДИ а УПРОДОВЖ СНІГОПАДУ: CON AMORE ("Скульптура прикидається уламком. Кохана прокидається вночі", "І прийде смерть зі срібними очима, Й зелені очі проженуть її"), ІЄРОҐЛІФИ ("слухати як японці слухають муедзина"), A LA VILLON (з матюком при Бозі) SUB ROSA, "Якби я свою душу пожбурив у сніг -- морелі би", "озером, наче бинтом, замасковано ліктя", IMPRESSIONS а A LADY CALLED DEATH (вельми сильна художньо мова про смерть: "А потім, ніби крашанку, розбий Моє життя об писанку небесну", "І Бог пошле тобі як жданого листа У закуток глухий, крізь гамірні міста Сорочку ґамівну й нудний солодкий спокій", "Я не хочу лягати під ніж. Я волів би вхопитись за нього", "я босоніж ходжу по безсоннях"), "Отак живеш -- ні дому, ні ключа", "І в небо залетять сліпі віки", "Притулок завше знайдеться для двох" ("Щасливі, як пташки, й сумні, як люди"), THIS IS A GOOD TIME -- обитроє вірш з епіґрафами з Нарекаці -- великого вірменського поета. Сам Римарук -- глибінь: "Бесаги мої порожні -- Й тому важкі", UBER ALLES ("В мій лісовий срібнокорий Корінф"), "миґдалику, метелику, матолку", "Ти помер. А що змінилося?" ( у вивершю сего короткого вірша -- пряма цитата з вірша Павла Тичини НА МАЙДАНІ КОЛО ЦЕРКВИ -- "Вечір. Ніч". І вона  мала би бути позначена відповідним епіґрафом -- і се справа перевидавців літературної спадщини у повному зібранні творів Ігора Римарука, якщо такий буде, звичайно, бо, наскільки я розумію, видавництво, у якому Римарук працював головним редактором аж до своєї смерти, ДНІПРО дочасно умерло), "Спокій, же зморене серце порадує", "Стікають бджоли з очей Ісуса", "Життя упало, наче хрест із пліч", "сі відблиски свічок на ликах ясновидих", "всесвіт хитається мов", ПЕЙЗАЖ.  

Гарний вірш із триптиха, присвячений нашому спільному товаришеві чудовому письмакові Ярославові Павлюку. Инший вірш приурочений Олександрови Смику -- з того самого триптиха третій: "Озвучена сосна над нами нависа".

Є у книжці і пооокремі образи-вежі: "привиди се бомжі", "риби співають під кригою скільки сей спів скільки сей світ триватимуть", "старію мов гриб", "місто розсипане сіллю", "за недопитим вином сир пускає сльозу", "озеро озирається", "деґустатор медів", "згадую що умів цілувати білу долоню ще не кам'яними вустами серце моє засихає мов хліб засинає мов пес під чужими дверима", але вони перебувають у одверто слабеньких речах. І їх уже ніхто, опріч автора, не порятує. А він уже не годен сего учинити. На жаль.

Є у Римарука і відверта самопародія -- чи свідома? не відаю того: "Позолотілий надвечірній клен".

Ігор Римарук дивовижної сили поет. І він нічим са не заІмав упродовж снігопаду свого такого недовгого, але плідного у поезії, життя.

Відкопуймо го далі зі студених сугорбів часу -- для себе, для насолоди, для радости пізнання нетутейшого у тому, же поруч.