На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український спудей а лінґвіст Діонисій ВИНОГРАДІВ.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Народився і живу у Київі, рідня по матері походить із Поділля, по батькові – з Приозів’я. Серед родичів маю українців, московців, поляків, греків, а коли у роду багацько усіляких національностей, собі обираєш ту, з якою найбільше себе асоціюєш. Для мене така – українська.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі у цьому?

Зростаючи, я хотів опанувати ледь не кожну професію, що тільки існує у світі, від лікаря до пілота. Філологія причарувала мене у підлітковому віці, коли я усвідомив необхідність переходу на українську у повсякденні. На мій вибір уплинули видатні українські мовознавці, серед яких Олександер Пономарів, Лариса Масенко, Іван Ющук, Ірина Фаріон, Олександра Сербенська.

Які маєш захоплення поза фахом?

Велику утіху мені дає обмін листівками із приятелями, посиденьки у кнайпах, редагування Вікіпедії. Люблю відеоігри, одну («Юпі Психо») навіть офіційно переклав з англійської на українську; дуже хочу продовжити локалізацію комп’ютерних забавок.  

Маєш багато друзів ?

Усякий однодумець для мене друг.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у твою професію і збутися у ній?

Обираючи мовознавче ремесло, найважливіше – любити мову, насамперед рідну, піклуватися про її захист і розвиток. Мені дуже прикро бачити студентів ув Інституті Філології, котрі, як з усього видно, опинилися там геть випадково, позаяк або цілковито байдужі до мовного становища України, або навіть – свідомо чи ні – завдають йому шкоди.

Що значить для тебе Київ, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Для усякого українця, який має намір провадити громадську діяльність, життя так чи так перетинатиметься зі столицею. Одначе для мене Київ є не лише майданчиком для активізму, а і рідним домом, місцем, де ждуть і люблять, у якому ніби і вулиці привітно тобі осміхаються, коли крокуєш ними.

Що для тебе самореалізація?

Досягання поставлених собі мет, справджування уласного потенціялу. Хай там що, досконалости краю не є, тому, на мою думку, людина не може повністю себе зреалізувати протягом свого короткого життя. Головне – не зупинятися, повсякчас вигострювати свої навички.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

Змалку мрію про те, щоб про Україну по світові ходила добра слава. Працюватимемо над цим спільно з друзями.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Моє улюблене побажання це ляйтмотивний заклик з відеогри «Андертейл» – залишайтеся рішучими. Рішучість нам конечне потрібна.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.