п'єса на дві дії

Фея гіркого миґдалю.

Іван КОЧЕРГА.

лицедії:

Леся Українка -- 150 літ, письменниця. Видно, же з Байкового.

Бібліотєкарь --60 літ, упорото москворота мадам.

Обаль-- 70 літ, сатруднік.

Цензура Іванівна -- 60 літ, директорка центру іменно Лєсі УкрАінкі.

Вахтьорша -- 65 літ.

Баґданачка. -- зав. відділом центру імєнно Лєсі УкрАінкі.

Лукаш, Юда, Камінний ґосподар -- герої творів Лесі Українки.

Прислуга.

 

наші дні.

 

ДІЯ ПЕРША

ЯВА ПЕРША

Лукаш, Юда.

Лукаш. Слухай, Юдо.

Юда. Ша. Я рахую...

Лукаш мовчить.

Потім знову:

Лукаш. Зерно гіркого винограду.

Юда. Шо? Виноград солодкий.

Лукаш. А що ж гірке?

Юда. Зерно. Гірке зерно винограду.

Лукаш. У чому ж його гіркота?

Юда. Помовч. Не збивай мене з пантелику.

Лукаш. З чого?

Юда мовчить. Рахує.

Лукаш витягає сопілку, грає.

Сопілка мовчить.

Лукаш. Ет...

Іде поза сцену.

Нема.

Приходить з гіллякою.

Теше з неї сопілку.

Лукаш. Щося весна сегоріч вельми а вельми си забарила.

Юда. Хтося не проплатив.

Лукаш. Що?

Юда. Не збивай. (ретельно рахує до тридцяти).

Лукаш. Ет, дурниці тобі у голові.

Юда. Шо? Гроші -- дурниці?

Лукаш. Айно.

Юда. У симислі?

Лукаш. Юдо, ну що таке гроші у порівнянні з радістю весни.

Юда. Кожда радість має свою ціну.

Лукаш. Та ні.

Юда. Ет...Що з дурноротим мовити.

Лукаш. Се я дурно...

Юда. Дурно -- се марнотА. От я скінчу рахувати гріш і куплю собі поле.

Лукаш. Поле крови?

Юда. І шо? Тут головне слово -- поле. Маєш поле -- маєш грядку. А там і город, і сад тисячолистий. І солодкий виноград...

Лукаш. І зерно гірке.

Юда. Чи ти мав би зерно їсти? Земля го їст.

Лукаш.Се у мене ліс тисячолистий і без ціни.

Юда. Ціни йому нема?

Лукаш. Нема такої ціни, аби ї дати за сей благодатний ліс.

Юда. Дурне. Порахуй.

Лукаш. Полічи.

Юда. Йухпора. Дерева, кущі, траву, звірину, птаство, комашву -- і матимеш ціну.

Лукаш. Се одному Богови під силу.

Юда. Бог також має ціну.

Лукаш. Ге ж. Ти на сему тямиш як ніґде а ніхто.

Юда. Атож. Тіко я і тямлю.

Лукаш. І тіко ти си завішаєш на трепеті. А з неї не зробиш сопілки.

Юда. Чого б то?

Лукаш. Бо тремтить.

Грає славень України.

Глядачі устають.

Лукаш. Чого вони?

Юда. Їм за тоє заплатили. Альбо нє.

Лукаш. Та ну тебе.

Юда. І тебе.

Ідуть пріч.

Ява друга

Сцена порожня.

Чути звуки лісу, дощу, пустелі, піску а вітру.

Усе отсе наростає у музику.

Ява третя

Виходить Леся зі свічкою у руках.

Мовчить.

Нарешті кладе свічку у поставець.

Сідає за стіл, повен книжок, аркушів паперу, ручок, ноутбуків, мобілок, манускриптів.

Мовчить.

Прислуга вивозить величезний торт зі свічками, ніж, тарелі.

Леся. Отсе мені?

Прислуга. Так.

Леся. І що, я маю се задути?

Прислуга. Атож.

Леся дує. Свічки не гаснуть.

Дує ще раз. Свічки не гаснуть.

Дує ще а ще раз. Свічки не гаснуть.

Леся кашляє. Кров -- на білий торт.

Леся. Приберіть. Альбо розріжте-- роздайте.

Прислуга. Розпишіться.

Леся. А чим?

Прислуга. Ось (дає чорний маркер).

Леся нарозмаш розписується.

Леся. Усе?

Прислуга. Так. (Викочує торта пріч).

Леся. (сама). Добрий вечир вам, справжні українці. бо з мене яка Українка? Таке. Тато з Косачів, мама з Драґоманів. То я і прибрала собі до ладунку такий от псевдонім. Добре Ользі, чи Іванови, чи Василеви -- їм тоє без потреби, вони і так українці. А я... Та менше з тим.Лежала-м на Байковім верех ста літ, нікого не чіпала. Та усі ми -- тато, мама, Михайло і я. Аж тут -- господоньку ти мій, падку мій солоденький, понабігало яко мурашви коїсь: одні попи, другі, треті, четверті. А потому -- політики:дрімні й крепенецкі -- колишні, теперішні а прийдешні. А потім щербицькі тьоті а дяді з ушеляких установ іменно Лесі Українки. чи УкгАінки, як люб'я вони вимов'єти. Мама кажуть: доню, а то шо сі стало, же такий ту гуїт? Тато мовчать. А Михайло мовит: мамо, та же Лесі нині 150 літ. "О, Боже, то уже треба аж так тупотіти а не давати добрим людим спочити". Ми стоїчно терпіли то все. Але коли пішли амбасади... Ми терпіли і їх. Сакартвело, бедуїни, німці, австралійці... Ми стерпіли усіх. Хоч було геть кєжко. Але коли прийшли таварістчі з московитів та як зачєли триндіти "ана наша патаму ша раділась у матушкє Рашєль" -- то я уже не витримала і з гробу устала. А кури запіли -- й си вернути не годна. Та й ходю адиво-во. Найперше пішла-м до церкви, де ми з Климом си вінчали. Боже, і там московити досі. Змусили мене завити голову платочікам, та як завиють -- Господи Боже мій. Скільки ще то мо мій нарід терпіти ме? Вибігла-м відти -- а там самоходом молоду жінку збило на смерть. Тяжке то місце. Уважайте, київці, як ідете там. Київці, чули мене? Добре. Пішла-м  на Саксаганського у той домок, де ми жили. Боже ж ти мій, а там же мертве усе. Якійся москвороті бабці шарґають ногами, шморґають носами а плетуть щось там собі і слухають московитський шансон.  Шансон, Карл. Пилюки -- багато. Макулатури -- багато. Дурномерви -- багато.  Цвинтар  книжок, манускриптів, автографів а світлин. Але все отсе мертве.  Та ж на Байковім веселіше, живіше якось. Як перейти опІвночі через вулицю Миколи Грінченка на центральну алею, то, Боже ж ти мій: Нечуй бореться з Кониським за чистоту української мови, Рильський з Вишнею випивають а діляться споминами про мисливство а рибарювання, Сосюра Тичині показує дулі, а Малишко їм обом -- на ґітарі: "Засосоюрилося небо, затичинилась земля". Грушевський сховався за церкву і дописує ІСТОРІЮ УКРАЇНИ-РУСИ. Глущенко наглядає за Косенком. Косенко просить Турчака зіграти свій конценрт для скрипки з оркестрою ув иншому темпі. Щербицький розпитує Плюща про... ЩО? Весело там усім нам. А тут... Тут, у моєму домі, де я любила, страждала, писала, сміялась, любилась...Порожнеча а порохи. Ну, думаю, добре. Сіла-м на Інтерсіті та й у Кам'янське. Тіатір імєнно Лєсі УкрАінкі -- там. Дивлюся у репертуар -- усе москвороте таке а убоге,-- і жадної моєї п'єси. Питаю в їх -- "Чом не ставите?" "Ніхах нєт -- ні маґьом. Сложно лі панімаїті" Та отож. Повернулася віником, бо у тому інтер-сітю суцільна рекляма: Лесі 150 та й Лесі 150. Та цур вам, гемони, я ще ж молода. Нє? Зайшла-м у тіатір московитської драми у Київі імени мене. Національний. Кої нації? Сіла-м у залі. Серце затремтіло, згадала-м провал БЛАКИТНОЇ ТРОЯНДИ -- тут, у театрі Соловцова, пресу україножерну, ка лютувала як дурнувата курва на паску на горлі. А тепер, падку мій солоденький, как завідєлі мене ту -- набилося шмоків а шмочок. Джерґотять.Щось торочуть. Та усе по москвоському, ґрасіруййа. А. Тепер дотямила-м. кої нації сей тіатір. Пішла-м прожогом відтам.

І до вас.

(Оплески).

Леся встає, уклоняється. Далі навстоячки.

Леся. Готова відповісти на ваші запитання.

Прислуга. Панове, експрес-брифінґ. Ви маєте унікальну можливість...

Леся. Помовч, йолопе.

Прислуга. Але ж я...

Леся. (до залі). Прошу.

Голос із залі. Ви з Ольгою Кобилянською лесбі?

Прислуга. Ні і ні. Що ви...

Леся. Та замовчиш ти, гидомирнику, мой...

Прислуга. Я...

Леся. Ти. Ми з Ольгою Кобилянською клясики української літератури. Вона -- у прозі, а я -- поезії а драматруґії. Чи ішли ми дорогою Сафо? Тепер се не має жадного значіння. Особливо для вас.Вона лежить на Руському цвинтарі у Чернівцях. Я -- тут у Київі, на Байковім. У книгозбірнях а по книгарнях лежимо теж на ружних полицях. Я на У, вона на К. Межи нами  там -- порохи а багато літературної потерухи. У неї з доброго Коцюбинський, Кобилянський, Казка, Кочерга, Карпенко-Карий, Кропивницький, Анатоль а Ліна Костенки. Ану помагайте... хто ще на К?

(імпровіз).

...Кухарук якийся. Бола його маму знає, шо за їден. Але на К. А на У -- одна я самотою. Нє?

Голос і з залі. Які ваші творчі пляни?

Леся. Лежати далі.

Голос із залі. Чи задоволені ви викладанням вашої творчости по школах?

Леся. Моє задоволення тут не має жадної ваги а значіння. Мають значіння діти -- на чім їх виростите, то таких і матимете. Не терплю єдного -- цензури. У будь якій формі -- ні. А також -- хамства а фальшу. Од сього бережіть себе.

Неконтрольований потік голосів з залі.

Неконтрольовані відповіда -- повний імпровіз.

Леся. Добре. Щось я ізморилася з вами тут.

 

Прислуга. Антрахт.

 

ДІЯ ДРУГА.

ЯВА ПЕРША.

Лукаш, Юда.

Юда ховає пунґу грошей у кишеню сардака. Весело попиває чай з турецького келішка.

Лукаш. Що такий удоволений?Знову когось продав?

Юда. А то.

Лукаш. АТО?

Юда. Дурдинець?

Лукаш. Ніби нє.

Юда. Отож.

Лукаш. У смислі?

Юда. Мисію по древу, сирим вилком по лісі, сизим птахом в небесі... а гроші у кишеню.

Лукаш. А -- ади -- нє. Весну весную, літо літую...

Грає.

Юда. Шо ти отсе от. Продай ми троха лісу.

Лукаш. Що?

Юда. Продай.

Лукаш. Трохи се скільки?

Юда. Ну, сто ліванських кедрів.

Лукаш. Нє, у нас того не є.

Юда. Не росте?

Лукаш. Нє.

Юда. А корабельні сосни ?

Лукаш.ТАки нє.

Юда. А що ж там у вас росте?

Лукаш. Дуби, буки, смереки.

Юда. Ай вей. І по чому?

Лукаш. А я по чім знаю? Я не торгую.

Юда. А бурштин у вас є?

Лукаш. О, але то -- нащадкам.

Юда. Моїм?

Лукаш. Не тямлю.

Юда. То шо...

Лукаш. Нє. Я не тямлю у сьому. Та воно мені й без потреби.

Юда. Ай вей. Що ж ти такий малохольний?

Лукаш. Істинний українечь.

Юда. Таке...

Лукаш. Чуй, Юдо, а мо си поміняєме?

Юда. Як се?

Лукаш. Ти -- сюди, на Волиню нашу орденоносну, а я -- туда, до вас.

Юда. Ти -- у пустелю?

Лукаш. Но. Галілея, гора Мойсея, Єрушалаїм.

Юда. А я у ліси ваші? До партизанки?

Лукаш. Та нє. У партизанці зара нема ніц потреби.

Юда. А що ж я там му робити?

Лукаш. Ну. Жити. З насолодою. На різдво у вертепі жида гратимеш.

Юда. А президентом я зможу бути?

Лукаш. А чого ж...

Юда. Як, у християнській країні?

Лукаш. А чого ж. Вишиванку я тобі дам. Навчишся мовити СЛАВА УКРАЇНІ.

заля: ГЕРОЯМ СЛАВА.

Юда. І все?

Лукаш. Ну, так. Майже. А мене, що там у вас чекатиме?

Юда. Жорстке обрізання.

Лукаш. Ой (хапається за матню). Шо усе відріжут?

Юда. Не завжди таланить.

Лукаш. У смислі?

Юда. Усе залежить від ребе.

Лукаш. А. То...

Юда. АТО?

Лукаш. Та нє, не то.

Чути гучні кроки.

Обоє сполошились а потім -- завмерли.

Чути їхні серця -- гуп -- гу-гуп.

Рипнули двері.

Увіходить Леся.

ЯВА ДРУГА.

Одночасно Лукаш а Юда. Гуууу, Лесю.

Лукаш. НашО так жартувати?

Юда. Ми думали, то той Камінний ґосподар твій.

Леся. Смішні. А що ви тут дієте?

Лукаш. Лицедієме.

Леся. А де дівчата із моїх п'єс?

Юда. Катма. Сей автор -- сей, з дозволу сказати, драматурх -- великий...

Лукаш. Велиииччеееееззззнннний.

Юда. Жіноненависник.

Леся. Та де. Ади ж мене учинив головною героїнею.

Юда. Ет. Він буквально потрактував річ про тебе Івана Франка.

Лукаш. "Леся Українка -- єдиний мущина у нашій літературі". Кінець цитати.

Леся. Фу. Що за сексизм? Се якби я альбо Ольга з Кобилянських мовила: "Іван Франко -- єдина женщина ув українській літературі."

Лукаш. Кінець цитати.

Леся. Добре. Ідіть собі.

Юда і Лукаш. А ти?

Леся. Маю ще ту одну справу. А уже скоро перші півні запіють.

Лукаш. Кугути.

Юда. Кури.

Леся. Гаразд. Будьте собі здорові. Вертайте на свої сідала. Лиш не переплутайте, йолопи.

Лукаш і Юда під оплески ідуть.

Але не хочуть.

Вертаються на біс.

Знов ідуть.

Знов вертаються.

Чути гучні кроки.

У неймовірному жахови тікають пріч.

Леся. Нарешті.

То вона крочила. Ге ж.

ЯВА ТРЕТЯ.

Центр імєнно Лесі Українки. Велика біла скульптура.

Книжки.

Вахтерша. Драстуйтє, мілачка. Ви к хамУ?

Леся. Перепрошую?

Вахтерша. Я іспрашую -- ви к хамУ? Від у вас подозрітєльний. І без маски ви.

Леся. Ой. Без маски.

Вахтерша. Аптєка через дорогу. Там недорого.

Леся. Та я... Грошів геть ваших не маю. Я оно хустям рота прикрию.

Вахтерша. Ен нєт. Хустя вашоє ґєта нє маска. У нас правіла.

Леся. А чого ж ви таке москвороте створіннячко?

Вахтерша. Што? Да у мєня дєд воєвал, да у міня...

Леся. Ви з кого села?

Вахтерша. Ой, з Ахтирки я. Пошти село.

Леся. А як сюди вас приґарамаздило?

Вахтьорша. Камсамол. Та й такечки тут уже. На пенції. А ви ще нє?

Леся. Тобто?

Вахтерша. Пенція у вас яка?

Леся. Я на тому світі.

Вахтерша. Шо? А... І шо ви хатєлі?

Леся. Подивити.

Вахтерша. Кого подавити?

Леся. Пасмарєть.

Вахтерша. А... се святе.

Леся. Хочу роззирнутися. погомоніти, відпочити від того світу.

Вахтерша. О. То ви звідтам?

Леся. Йо.

Вахтерша. І як тама?

Леся. У смислі? Тю. Се ж Лукаш. Ай вей. Тю. Се ж мій Юда. Тобто?

Вахтерша. Ну тобто. Яка там пенція? Кіко триває опалювальний сезон? Чи є пледи? І секс. Є?

Леся. Не кваптесь. Вам і так недовго. Божий адуванчік.

Вахтерша. Шо?

Леся. Обережно проти вітру.

Вахтерша. Ладноть. Я цічас. (бере рурку) Гальо. Баґданачка? Тут у міня странная пасєтітєльніца. З того світу.

Леся. З того.

Вахтерша. Она нє в свойом умє. Пенції нема. Пледу нема. Даже, представляєш, Баґданачка, опалювального сезону, подозрєваю, нема. Шо? Дуже подозрітєльна. Куда їйо?К вам? К Маліку?К Цензурє Івановнє? В чітатєльний зал? Дак у неї ж нич не є -- грошей не є, одяг не вельми... ліцо... У чітатєльний. Хорошо. Сію мінуту, Баґданачка. Да. (до Лесі). Ідітє у чітатєльний зал.Там вам памоґут.

Леся. Гаразд. Дякую вам.

Вахтерша. Дяхую, мілачка, у кармаш ні паложиш.

Леся. Бог запоможе.

Вахтерша. Хто?

Леся. Отче наш же єси....

Іде.

ЯВА П'ЯТА.

Стелажі книжок.

Бібліотєкарь. Слушаю вас, судариня.

Леся. Ви як моя бояриня.

Бібліотєкарь. Да, бояришніка люблю. От всєґо сєрдца помаґаїт.

Леся. І?

Бібліотєкарь. Ви кі нам запісяни?

Леся. Даруйте, засиклинена?

Бібліотєкарь. Нєт.  Ви што па масковскі нє панімаєтє?

Леся. Ой, наїлам-ся тої москворотости -- на 150 літ ми вистарчило з головою.

Бібліотєкарь. На... Сранно. Кієвь, мілачка -- маскваротий, как ви ґаґаріті, ґород.

Леся. Насрано ким, перепрошую?

Бібліотєкарь. Нас рано нас рано мама будила...

Леся. Бігла цьоця Через троцю Поколола свою поцю.

Бібліотєкарь. Фу.

Леся. Шо, боляче?

Бібліотєкарь. Нє, но... ну...на...

Леся. Записала-м.

Бібліотєкарь. А...

Леся. І?

Бібліотєкарь. Імя?

Леся. Леся.

Бібліотєкарь. Шо ето за імя такоє? Дєрєвня.  У нас чічас модно НікітА, Дар'я, Альона...

Леся. Каса, атмєна...

Бібліотєкарь. Ну да. А фамілія?

Леся. Фамілія у нас велика.

Бібліотєкарь. Да нєт. Прізвіщє.

Леся. А. Так би й одразу мовили-сте. Українка.

Бібліотєкарь. Зачєм підаліровать?

Леся. Так сі стало.

Бібліотєкарь. Ну да. Пропіська?

Леся. Що, перепрошую?

Бібліотєкарь. Уліца, дом.

Леся. А. Вам  у Київі моє колишнє помешкання чи моє питоме?

Бібліотєкарь. Ви піть сдеся собіраїтєсь?

Леся. Водички би не проти.

бібліотєкарть. Вода в кранє. С хлоркой.

Леся. Овва.

Бібліотєкарь. Хорошо. Здєся посідітє. Прідьот Малік і вас забірьот.

Леся. Він жандар?

Бібліотєкарь. Нєт. Балабол. Бабовал. Баболоп. Баболап.

Леся. Овва. Добре.

Сідає.

Убігає веселий бородатенький дідок -- жевжичок.

Обаль. Вєрочка, прівєтік.

Бібліотєкарь. С прівєтом тібя, Малічєк. Как дєла?

Обаль. Як цьомнув -- так дала.

Бібліотєкарь. Да ну тібя, дармовіс.

Обпль. Шо?

Бібліотєкарь. Шутка.

Обаль. Шутка б'є не я б'ю за тиждень велийдень.

Леся. У кождому жарті є доля жарту.

Бібліотєкарь. Умная, да?

Леся. І?

Бібліотєкарь. Вот. Лєся. Провєді к Баґданачкє. Кстаті, как она -- ґолова нє боліт?

Обаль. Я а мій айболить...

Бібліотєкарь. Балаґур. Ладно. Забірай їйо прочь.

Обаль. (до Лесі) Пані, вашу ручку? О. Ви така ладненька.

Леся. І?

Обаль. Я би ... з вами... не проти.

Леся. Не проти що?

Обаль. Усе, пані, же ви запрагнете. Орґазм ґарантовано.

Леся. Дивно. Ви чоловік?

Обаль. (гордо) Я -- українець.

Леся. Дарма. Я -- Українка.

Обаль. Псевдонім?

Леся. До певної міри. Ходім?

Обаль. Ой, я аж тремкочу -- горю.

Леся. А Цензура Іванівна що, не...

Обаль. Дає?

Леся. Ну...

Обаль. Якщо чесно... у мене на неї... не...

Леся. Дива.

Виходять.

Наприкінці Обаль хапає Лесю на руки, цьомає і дибуляє леда клишоного пріч. Леся сміється ґомеричним реготом.

ЯВА ШОСТА.

Увіходять.

Баґданачка. Здрастє.

Леся. Доброго дня.

Обаль. Бодасику, поглянь-но, яку чарівну істотку я тобі приволочив.

Баґданачка. Малічєк, пора уже своє інтимання полишати при порозі.

Обаль.При пірозі?

Баґданачка. Все. У тебе етер. Іди.

Обаль. Ой. Біжусяю. Цьомачки.

Побіг.

Баґданачка. Ну?

Леся. Перепрошую?

Баґданачка. Що хотіла?

Леся. Тобто... властиво...я...

Баґданачка. Ой всьо. У мене багато роботи. Лесі Українці 150. Ти хоч в курсі?

Леся. Та ніби.

Баґданачка. Ніби.  Море ушелякої херні: могила, виставка, вечір. Ніг не чую. І рук.

Леся. Усе через мене?

Баґданачка. А ти хто?

Леся. Леся. Українка.

Баґданачка. Да? Не узнала. (закурює). Багата будеш...те.

Леся. Та я і так не є бідна.

Багданачка. Не єбідна?

Леся. Не бідна я.

Баґданачка. А...То мо на етер з Малічєком? Нє?

Леся. А він що -- експерт?

Баґданочка. Широкого профілю -- він гісторик, прозаїк, поет, маляр, мистецтвознавець, критик, літературознавець. музикознавець, психолог. педагог....

Леся. Ого.

Баґданочка. Ти шо -- лохушка? Муділа він. Любітєль. Таке верзе, же нема що на патичок узяти. Але Цензура Іванівна пісяє окропом на кропивку од його слововиливів. Боготворить го. А він їй підлизує...

Леся. У якім, властиво, сенсі?

Баґданачка. Не тямлю. Свічок не тримала.  Дак шо ви хотіли?

Леся. Прийшла-м глянути, як ви тут ... без мене.

Баґданачка. Не бідуєме.Тіки закон про державну мову не дає дихать. У нас премного старушок щербицьких -- ніяк у мову не в'їдуть.

Леся. А як їх сюди брали?

Баґданочка. Та то ше при савєтах.Так і осталися...

Леся. А...

Баґданачка. То у тілівізір ви -- ні?

Леся. Я зле себе почуваю. Та й вигляд у мене...

Баґданачка. Ну да. Ґдє маї сто підісят.

Леся. Літ?

Баґданачка. Водкі. Шутю. Малічєк справиться і без вас. Він так себе любе, так любе... Сам би себе трахнув аби міг.

Леся. Що?

Баґданачка. Нє. Він не Кримський і не Федькович...

Леся. І не Прокопович і навіть не Сковорода...

Баґданачка. Ув усіх сенсах сих понять -- просто нереалізоване старе огидне почварне гидомирне захланне голінне до слави а жіноцтва чмо.

Леся. Навіщо же таку поторочу ту моїм іменем а тримати?

Баґданачка. Ет. Цензура Іванівна од нього без ума. А він -- комбайнер широкого профілю.

Леся. Має відповідний фах чи дипльому?

Баґданачка. Де там. Навіть совісти не має.

Леся. Як то?

Баґданочка. Та -- дуже любе триндіти про дисидентів. А один з них написав нам листа: "Коли ми сиділи по таборах, отсе чмо гидомирне сиділо по ресторантах, пило вино а дівчат чпокало. То най завалить хлєбало і не триндить усує".

Леся. Резонно.

Баґданачка. Да?

Леся. Йо. Але я би хотіла бачити Цензуру Іванівну.

Баґданачка. Ви?

Леся. Я.

Баґданачка. Не знаю. Вона така зайнята. Так чимало працює.  Усе держе у своїх цупких лабенятах. А триндичить як баба Палажка а баба Параска разом.

Леся. Фу. Нечуй -- се фе.

Баґданачка. Чого се? У нас у Київі його любля.

Леся. Бля?

Баґданачка. Люблять.

Леся. Блять?

Баґданачка. Ні, пані Лесю, не натягуйте мене...

Леся. Шо?

Баґданачка. ...на словника Лесі Ставицької.

Леся. А мене нє?

Баґданачка. Шо вас?

Леся. Не любля?

Баґданачка. Ви непоніматні. Народ не паніма...

Леся. Добре. Де приймальня?

Баґданачка. Я проведу. Цічас.

Веде.

Баґданачка. Ви ж таки як хо би Цензура Іванівна з вами сі розговорила, то спогадайте -- так поміж иншим -- Сома.

Леся. Рибу?

Баґданачка. Пает. Невже до вас на Байкове не доходить Макулатурка?

Леся. Там нич не читаєме опріч написів на могилах.

Баґданачка. Шкода. Ось.

Двері -- рип.

ЯВА ВОСЬМА.

Баґданачка. Цензуро Іванівно, до вас тут... прохачка...

Леся. Українка.

Цензура Іванівна. Бачу, же не жидівка. Сідайте. Баґданачка, дякую.

Баґданачка. Якщо шо  -- я --  у себе.

Цензура Іванівна. Гаразд.

Баґданачка іде пріч.

Леся мнеться коло стільця -- не запрошено.

Цензура Іванівна. Сідайте осьо. Каву, чай?

Леся. З чорнобривцем.

Цензура Іванівна. Каву?

Леся. Чай.

Цензура Іванівна. Добре. (кричить у двері). Маро, чорнобривців урви а залий окропом. Внеси. (ДОБРЕ -- чується пропито-прокурений голос).

Цензура Іванівна. Ну-с. Що ви хотіли?

Леся. Побачити усе своїма очима.

Цензура Іванівна. Довго у Київі?

Леся. 150 літ.

Цензура Іванівна. Ого. У нас тут усе добре. За стандартом. Є проблеми. Але ми переборюєме їх. Так.

Заходить прислуга.Мовчки кладе чай а тістечка.  Іде.

Леся. Кому прийшла у дурну макітру ідея назвати сей москворотий вертеп моїм іменем?

Цензура Іванівна. О, се ще при московській окупації. Урядове рішення.

Леся. А зараз у вас яка?

Цензура Іванівна. Що?

Леся. Окупація.

Цензура Іванівна. У нас перехідний період.

Леся. Тридцять літ поспіль?

Цензура Іванівна. Мойсей сорок літ водив юдеїв пустелею. Ще маєме літ 10.

Леся. Але ж ви -- не юдеї.

Цензура Іванівна. Гірше. Ми гірші за юдеїв. Ми українці.Заздрісні, захланні, неповороткі...

Леся. Се ваші такі переконання?

Цензура Іванівна. Пошти.

Леся. Треба любити свій народ.

Цензура Іванівна. Треба. Але то  у майбутті. Не зараз. Зараз -- отак.

Леся. Що там про мене Малічєк верзе?

Цензура Іванівна. Ет, не зважайте. Старий чоловік, невиговорений, не прославлений. Даю йому можність самовилитися перед смертю.

Леся. За чий рахунок?

Цензура Іванівна. Тобто?

Леся. Хто за сі самовиливи платить?

Цензура Іванівна. Громадяни. Платять податки.

Леся. А. І що він мо про мене сказати?

Цензура Іванівна. Не знаю. Ще не бачила. Але як щось не те -- я вирізаю упень. У мене жорстока цензура.

Леся. Може жорстка?

Цензура Іванівна. Ні. Жорстока.

Леся. А її хіба не заборонено?

Цензура Іванівна. Ну... заборона цензури є. Але се редакційна політика.

Леся. Але ж ви не редакція.

Цензура Іванівна. Ну...

Леся. Пані, я уважаю, же нація, же потерпала від цензури а голоду, має цінувати хліб а свободу, хіба ні?

Цензура Іванівна. Ми...

Леся. І ви. Особливо ви. Особисто ви.

Цензура Іванівна хапається за серце, але не тямить, де воно у неї, але тямить де печінка -- хапаєсь за неї і зяпає ротом повітря. Як сом.

Леся. Чого так багато москворотих у вашім вертепі?

Цензура Іванівна. Ну... перехідний період.... Люде -- добрі хвахівці. Та неспроможні опанувати...

Леся. За 30 літ? Дивина та й годі.

Цензура Іванівна. Ну, мо...

Леся. Тоді навіщо се все?

Цензура Іванівна. Як то?

Леся. Заради чого? Кому?

Цензура Іванівна. Ну...

Леся. Мусить бути мета, сенс. Кому сей вертеп до смаку?

Цензура Іванівна. Нам. Колективу.

Леся. А. Самозамилення на людські гіркі гроші.

Цензура Іванівна. Чому ж... Ми...

Леся. А що ви?  Ви -- млини без млива. Нема млива -- нема хліба. Нема хліба -- не треба води. Нема води -- нема радости.

Цензура Іванівна. Життя нема.

Леся. Ото ж. Чого ви шастаєте на наші могили? Ви шо, моголи? Триндите бозна що. Василь Срака, ви, Малічєк...

Цензура Іванівна. Се кого ви сракою обзиваєте?  Відомий поет а громадський діяч.

Леся. Він такий діяч, як мій Юда.  А корчить із себе вічно юного Лукаша.

Цензура Іванівна. Усе відносно. Не усім же Лукашами бути.  До речи... У вас довідка є?

Леся.Про що?

Цензура Іванівна. Про те, же ви Леся Українка?

Леся. З собою не ношу.

Цензура Іванівна. А дарма. Ми би відксерили.

Леся. Ідіть за музою до ксерокса.

Цензура Іванівна. Істинно.

Леся. Не для мене.Оден тільки був чоловік -- Петро.

Цензура Іванівна. Той смердючий безхатько?

Леся. Він пах людяністю. Віником замітав  а читав ДАВНЮ КАЗКУ.

Цензура Іванівна. Не поет, хто забуває...

Леся. Ге ж. Потому деся зник.

Цензура Іванівна. Умер, сердега. Замерз.

Леся. А, Боже. Упокій го душу. У царстві святім.

Цензура Іванівна. Добре. Що ви хотіли?

Леся. Одно.

Цензура Іванівна. Прошу.

Леся. Чула-м, же ви повертаєте подарунки.

Цензура Іванівна. Так. Негідникам, же не тримають слово.

Леся. Я тримаю слово. А -- ви?

Цензура Іванівна. Я? Ні.

Леся. Поверніть мені моє ім'я.

Цензура Іванівна.  Що? Але ж є рішення уряду.

Леся. Ви не гідні мого імени.

Цензура Іванівна. Ну...

Леся. Горіть у пеклі.

Чути лункі кроки.

Леся. О, се за мною.

Цензура Іванівна. А як же ми?

Леся. Се Камінний ґосподар.

Кроки гучать лунко.

Світло.

Багато світла.

2 тіні.

 

18-23 березня 2021.

м. Київ.