На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український блогер і спудей Данило ГАЙДАМАХА:

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Мене звати Данило. Прізвище - Гайдамаха. Мої батьки все дитинство прожили у Криму, а у студентські роки переїхали до столиці й органічно влилися у темп київського життя, народивши та виховавши тут мене з молодшим братом. Не уявляю свого життя без рідного Міста. Навчався у найкращій гімназії свого мікрорайону - №315 з поглибленим вивченням іноземних мов. Закінчив музичну школу по класу скрипки, 9 років співав у складі хору хлопчиків та юнаків при НМАУ ім П.І.Чайковського, де навіть був солістом. Разом з цим колективом під керівництвом Алли Олексіївни Шейко об’їздили цілу низку європейських країн, серед яких: Італія, Словаччина, Чехія, Словенія, Австрія, Польща та багато інших. Крім цього, займався науковою діяльністю. Моя науково-дослідницька робота з мистецтвознавства посіла перше місце в Україні. Зараз навчаюся в КНУ ім. Тараса Шевченка, Інститут Журналістики,  на спеціальності «Медіапродюсування», яка існує всього третій рік. Веду блог в Інстаґрамі під нікнеймом @chornobroviy, де популяризую українську культуру серед своїх ровесників.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

Моє покоління - то покоління Інстаґраму. Майже кожен має свою сторінку на цій платформі та проводить на ній більшість свого вільного часу. Ця соціальна мережа має мінімальне смислове навантаження. Вона радше про відпочинок та естетику. До мене якось прийшло розуміння того, що я можу під красивим кадром писати не менш красиві тексти, які би могли надихати та мотивувати моїх ровесників іти шляхом пошуку своєї національної самоідентифікації. Я розробив еталонного героя-українця. Його звати Чорнобровий. Це той, хто розмовляє українською, слухає-читає-дивиться українське, розуміється на історії та культурі свого народу, багато подорожує Україною та понад усе любить своє Місто, по якому може провести найцікавіші екскурсії, бо це його стихія, його територія.  

Згодом до мене почали підтягуватися цікаві особистості з близьким мені світоглядом та разом ми реалізовуємо круті «чорноброві» проекти. Наприклад, Інстаґрам-акаунт Шевченка (@shevavmisti), де Тарас Григорович ходить сучасним Києвом та реагує на нього. Для мене було великим показником успішності, коли Національний музей Шевченка, дізнавшись про такий наш проект, запросив мене спільно з ними організувати День музею. Періодично організовую ВЕЧОРНИЦІ, вечірки на яких звучить лише українська якісна музика, де молодь, що просто приходить розважитись, усвідомлює, що українське - це трендово та стильно.

На мою спеціальність мене привела доля. Я чітко уявляв своє майбутнє. Завжди знав, що вмію вигадувати круті креативні рішення та працювати з командою творчих людей. Та я не знав, знання якого курсу навчання знадобляться на цьому шляху. Коли я побачив себе першим у списку бюджетних місць на свою майбутню спеціальність - зрозумів, що Бог сприяє втіленню моєї проекції себе у майбутньому.

Які маєш захоплення поза фахом?

Моє навчання - моє захоплення. Багато читаю, ходжу до театрів та музеїв, дивлюся глибокі та естетичні фільми, спілкуюся з цікавими людьми. Формую себе, укомплектовую. Поки я ще студент - маю більше вбирати зі світу паростків, що проростуть соковитими плодами у дорослому житті.

Маєш багато друзів ?

Перші мої друзі - то моя родина, що завжди допоможе та підтримає. Маю також чудову університетську сім’ю - свою групу. І, звичайно ж, у мене є мої дописувачі, що завжди пишуть мені теплі слова своєї підтримки та любові. Я часто ходжу гуляти з цими людьми і вони завжди виявляються дуже цікавими особистостями. З деякими у нас навіть зав’язалися справжні дружні стосунки.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у твою професію і збутись у ній?

Визначитися з посилом, який хочеш донести людям та просувати його. Треба мати що сказати, а слухачі, яким твоє повідомлення буде близьке, завжди знайдуться.

Що значить для тебе Київ, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?  

У кожної людини є у світі місце, яке найбільше їй резонує, енергетично живить та надихає. Мені пощастило народитися у такому місці. Це мій Київ. Тут я народився, тут і помру. Не уявляю свого життя поза контекстом столиці України.

Що для тебе самореалізація?

Усі ми маємо своє життєве призначення. Самореалізація - глибинне відчуття, що ти ідеш правильним шляхом до виконання цього призначення. Я хочу, щоб бути українцем для моїх ровесників стало чимось вишуканим та модним, що не підлягає обміну на перспективи життя в іншій країні. Відчуваю непідробне задоволення, коли втілюю у життя маленькі проекти, що по-тихеньку сприяють наближенню мене до поставленої мети.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотів  реалізувати?

У дитинстві мріяв побудувати величезний будинок, щоби прихистити там усіх безхатченків. Для мене завжди було боляче дивитися на цих людей. Я був би щасливий, якби нужденних стало менше і вони віднайшли у часі та просторі своє гармонійне місце, де почнуть відчувати абсолютне щастя від життя. Та з дорослішанням розумієш, що ніхто, крім самої людини, не зможе зарадити її нещастю. Тож, на жаль, я тут безсилий.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Бути відкритими до світу. Більше подорожувати, розмовляти одне з одним, бачити, чути, відчувати.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.