На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає спудей і письмак Віталій ДАНИШУК:

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Всім привіт, мене звати Віталій. Народився я у селищі Ланчин, яке знаходиться в Івано-Франківській області. Тут я і виріс разом зі своїми батьками та рідним братом. Їм я завжди буду вдячний за підтримку, опіку, оскільки саме вони направляли мене у потрібне русло при цьому завжди даючи свободу вибору. Саме завдячуючи їм я є тією людиною, якою є тепер. У цей момент я проживаю у місті Чернівці, оскільки тут навчаюсь і працюю.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі у цьому?

Вибір майбутньої професії був для мене досить важким, оскільки я вважаю, що занадто рано у віці 16-17 років робити якийсь вибір від якого, можливо, буде залежати ціле життя.  Зараз я є студентом 3 курсу Чернівецького Національного університету, навчаюсь на спеціальності «Комп’ютерні науки». Якщо коротко, то із мене має бути програміст. Не можу сказати, що навчання на цій спеціальності мені до душі, але щось у цій професії мене зацікавило.

Які маєш захоплення поза фахом?

Попри своє навчання я завжди захоплювався літературою. Можливо варто сказати трохи ширше. Я завжди захоплювався мистецтвом. Це просто чудово, що люди можуть передати свої думки, емоції через музику, малярство, вірші. Деякий час я також вчився грати на гітарі, проте хорошого гітариста із мене не вийшло. Як і більшість хлопців із мого села я завжди любив футбол і у деякі моменти думав, щоб зайнятись ним професійно. Пробігавши декілька сезонів за місцеву команду, я зрозумів, що моя кар’єра футболіста також залишиться тільки у мріях. Зараз, у Чернівцях із декількома друзями організовуємо літературні вечори, куди приходить молодь, яка цікавиться сучасною культурою. Попри літературу дуже обожнюю подорожувати. Відкриваючи для себе нове місто чи місце – відкриваю нову частину себе. Таким чином набираюсь нових вражень, нових емоцій.

Маєш багато друзів ?                          

Взагалі слово «друг» має для мене декілька значень. Можу сказати, що друзів маю дуже багато, оскільки завжди можна знайти людину, яка матиме із тобою дуже багато спільних інтересів. Проте є такі люди, на яких ти апріорі кладеш мітку рідного по крові, хоча у вас і різні батьки. Таких людей значно менше, проте я думаю, що їх не може бути багато. Цим людям я завдячую майже всім, що зараз маю. Оскільки саме вони були зі мною у моменти моїх невдач і вірили у мене, вірили в те, що я зможу досягнути того, що хочу у ті моменти, коли я сам уже не вірив.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у твою професію і збутись у ній? А в літерутурі?

Що стосується моєї сьогоднішньої професії – я не можу радити її комусь, оскільки людина сама має вибирати, що їй до вподоби. Якщо твоя душа не лежить до цього, то сенсу у цьому не буде ніколи. На рахунок літератури – то я радив би всім пізнати її. Не кажу, щоб люди бігли до книгарень і скупляли би там всі книги. Оскільки тут як і в музиці – у кожного буває свій смак. Проте можу запевнити, що пізнання літератури – одна із таких речей, яку варто би спробувати кожному. Всі ми звикли до такого тріо як Шевченко, Франко, Українка. Чимало людей читали їхні твори. Хочу запевнити вас, що це тільки вершина величезного айсберга, який готує вам література.

 Що значить для тебе місто Чернівці, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Чернівці я полюбив як тільки приїхав сюди вперше. Це місто вабить мене своєю архітектурою, компактністю та надзвичайно великою кількістю представників инших народів, які тут проживають. Проживши тут трохи більше трьох років я кожного дня відкриваю для себе нові місця, які  вражають мене своєю надзвичайністю. Люди тут, мабуть такі ж як і в інших містах, проте я звик до них і залишати це місто у мене зовсім немає бажання. Зараз я можу уявити себе в Чернівцях у моєму подальшому житті. Подорожуючи по містах України я постійно дивуюсь як на такій невеликій відстані може бути така різна культура, такий різний менталітет. І я уважаю, що це є здорово, коли не покидаючи меж країни ти маєш змогу дізнатись усе, що коли-небуть хотів. Кожне місто по-своєму прекрасне, проте можна сказати, що зараз своє майбутнє я уявляю саме у Чернівцях.

Що для тебе самореалізація?

Самореалізація – це той клаптик егоїзму, який присутній у кожній людині. Всім людям потрібно розвиватись і прагнення зробити це якомога швидше – найкраще, що може бути із людиною. Для мене це виклик самому собі, спроба довести, що я щось можу. Відчуття, що ти досягнув того, чого хотів - безцінне. В такі моменти, як казав один мій знайомий, і табуретка на кухні здається троном.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотів  реалізувати?

Думаю, що більшість людей у дитинстві мріяли стати космонавтами, спортсменами, пілотами й акторами. Тоді я не був винятком, проте зараз усі мої мрії набувають якоїсь більшої чіткости, приходить відчуття реальности. Зараз я хочу принести у літературу щось нове, вдихнути у неї повітря сучасності. Вважаю, що література повинна розвиватись і йти нога в ногу із сучасним суспільством. А хто як не ми – сучасні поети, письменники, маємо допомогти їй робити ці кроки.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Усім читачам я хочу побажати знайти себе у цьому світі. Я впевнений, що кожна людина має якусь мрію, бажання чогось добитись. Хто як не ви зможете зробити себе щасливими. Я щиро бажаю Вам вірити в себе і досягати того, чого ви дійсно хочете. Знайдіть себе і світ для Вас стане кращим. Повірте у це.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.