Тримаю в руках нову збірку поезій Романа Кухарука - «Вдень і вночі».   Для мене книга - жива істота, бо в ній пульсує кров, б’ється серце, страждає, плаче та сміється не байдужа і ранима  душа поета. Тому відкриваю обережно.

     Книга «Вдень і вночі» - виріб вищого ґатунку.  Обкладинку прикрашає робота художника Миколи Пашковського, вишуканий дизайн виконаний  Вячеславом Плішкіним, розділи проілюстровані роботами Якова Гніздовського.  Шістьма мовами, але з різними світлинами, біографія автора – вражає.  Перший розділ «Кредо або вірую» - прикрашає графічна робота в вигляді дерева з розкішною кроною.  Зображення виглядає об’ємним.  Гасла зрозумілі і прийнятні.  З’являється бажання дещо занотувати: «Бути щасливим – бути собою», «Після нас залишаються діти і книги для дітей».

     Починаю читати, шукаю словник.  Розумію – деяких слів я там не знайду, вплітаються в текст пахощі буковинського діалекту. Розуміння незнайомих слів – інтуїтивне, але, поєднуючись із подальшими описами, стає із ними в один рядок, прикрашаючи і підкреслюючи принади поетичного бачення:  «… пробитий цвиками стежок у ліс ночей», «До шкарабаньки притулив струну»,  «… а я буду гибіти у ромашковому літі», «щоночі приходить збитошна дитина».  Особливої уваги потребує розділ віршів написах під час військової служби за Уралом, коли він перебував «у сонному трюмі казармотюрми».  Майже в кожному з них плач за рідною стороною:   «В степу безкраїм за Уралом

У коломийках не сльота.

До мене так весна ридала

Така, як дома.  Та не так…»

І в іншому тексті:  «Віддав би усе, щоб приснили…  Хоч трохи ожили в ожинах Дніпро і Дністер».

Мріяв хоч одним оком побачити – «вишиту вишнями землю», як жадану, не люблену дівчину.

Читаю і здригаюсь від болю, бо і в мені болить доля-недоля, що розриває душу юнака-поета в тузі за мамою:

«Зачекай мене там, де немає зелених гадюк. У зеленому листі під снігом великого неба.  Де сотні краків, ніби сотні обрубаних рук над ямою віри снігами ридають до тебе».

     І ось уже вдома. Світлішає навкруг і світлішають думки:

«Така чудна весна – у білому сідлі

Коня, що поскакав  у небо за дровами.

Невже і там весна?»

     Другий розділ «Прощальне вино». Ілюстрація – птахи на гілках дерев.  Готуються до злету.  Пора у височінь?  У поезіях більше віри і надії, пошуків свого шляху, свого слова і свого голосу:

 «Як музика води

 Слово може звучати

Ти

 Можеш його не любити

Але музику води

 Мусиш чути».

 І в іншому вірші:

«Так джміль гуде.

І дощ іде.

І падають сади.

Я збожеволено люблю

Цю музику води».

Розділ «Зарінок» - роздуми про кохання.

«Любов це що, це квіти чи вода? Любов як ніч солодка молода».

А вже потім - «Любов це смерть моєї самоти». 

До багатьох поезій автор бере епіграфами улюблені рядки відомих поетів та знаних людей, які звучать і окремо, і, якимось, магічним багатоголоссям.

Музика в словах – заколисує читача:  «Ти їм присвітиш сполоханим словом свічі»,  «У вирій відлину у плин полину душа переплине», «Його жере як жар іржа», «і ожиє ожинна тятива», «судомна в’їдливість содому судомить наші голоси».

Наповнюють повітрям та придають особливого смаку віршам рідко вживані  та знайдені автором слова-візерунки: праморе, потаймир, чарунки, чупер, помовкли, сухоребро, праголос, дереворити, збитошних.

Автор в своїх поезіях звертається до Бога, вірить в нього, розмовляє з ним і вірить в себе,

Йому дорога спадщина Т.Шевченка, Л. Українки, М. Рильського.  Дніпро, Прут – живі істоти як і трава, вітер, музика – їм довіряє свої думки, веде з ними  неспішні розмови:

«А музика мене розтоплює як свічку», «…маною крові тече в душі заплутаний Дніпро», «А на моїй страшній дорозі трава росте ув очі мого краю, росте як вії на сльозах». 

Останній розділ «Сонетослов» вмістив у собі сонети, кватросонети, трисонети.

     Подорож у світи Романа Кухарука – це подорож у яку хочеться повернутися, пройти її шляхами ще не один раз.  Бо там залишились не відшукані мною скарби, якими хочеться збагатити душу і розум, зачитати книгу до дірок,  розібрати на цитати.  А головне - отримати неабияке естетичне задоволення.

     Книга для тих, чиї душі прагнуть і здатні не тільки молитися за свій народ, за Україну,  а і віднайти своє місце в  історії, що змусить поважати в собі українця, бо їм болить за її долю. Тобто, ця книга для кожного з Вас.