На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український танцюрист з Чернівців Олег ДОВГАНЬ.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?  

Я Довгань Олег Ярославович народився 12 червня 1997 року у невеликому селищі Гримайлів, що на Тернопільщині,навчався в ЗОШ імені Івана Пулюя до 2012року. Сім’я у мене невелика. Мати,батько,молодший брат і я.

Мати працює у селищій раді паспортистом, батько -- комбайнер-тракторист, брат навчається.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

У 2012 році поступив у Теребовлянське вище училище культури, на спеціалізацію Народні інструменти -- баян. Оскільки я ходив до музичної школи, то моя майбутня професія  була пов’язана з викладанням муздисциплін, але аж ніяк не  з хореографією.  Хоча раніше, коли ще ходив до школи, любив і з великим захопленням дивився танцювальні телепередачі,  мріяв танцювати, але, на жаль, можливості не було, у селищі не було танцювальних колективів, гуртків. Тому провчившись один семестр, я усвідомив, що сидіти і грати гами -- не моє, я хочу танцювати, але це нереально. Коли в училищі проходили концерти, я завжди чекав, коли  виступатимуть ті, що вчаться на хореографії,  і коли вони виходили на сцену, у мене завмирало серце і я уявляв себе посеред них. Я мріяв про танці,  розпитував викладачів, чи можливо таке щоб мене перевели на хореографічний відділ, але всі говорили, що малий відсоток того, що мене візьмуть і що взагалі такого ще не було, щоб з одного відділу перевівся хтось на інший. Були проти всі --батьки, викладачі, знайомі, але я не відступав і з Божою допомогою покійний Ігор Олексійович Николишин, завідуючий відділом хореографії сказав -- Я подивлюсь тебе, приходь. Після того, як викладачі подивились мої дані, Ігор Николишин здійснив мою мрію --мене перевели на спеціалізацію «Народна хореографія». Я люблю танець,  живу ним, тому  не шкодуючи себе,  викарбовував і викарбовую з себе хорошого танцівника. За те, який я зараз є, дякую своїм батькам, викладачам Народної хореографії Теребовлянського вищого училища культури і покійному Ігору Николишину.

Які маєш захоплення поза фахом?

Поза фахом, я люблю співати, але співаю тільки удома.Також люблю рибалити -- це для мене спосіб відпочинку після важкого робочого тижня.

Маєш багато друзів?

Мені залежить на тому, кого називати другом. Так, друзів у мене чимало, як у театрі, так і поза ним. До речі, про людину можна дуже багато дізнатися, просто поспілкувавшись з її друзями.

Що порадиш тому, хто хоче прийти на українську танцювальну сцену і збутись на ній?

Відповім словами незабутнього Ігоря НИКОЛИШИНА: «Професію хореографа можна порівняти з професією шахтара,тому, що цю роботу мусиш робити кожного Божого дня  не шкодуючи рук, ніг і себе». Тому тим, хто хоче прийти на українську сцену,  побажаю одного: любіть свою професію і будьте у ній професіоналами.

Що значать для тебе Чернівці, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Чернівці -- це новий етап мого життя, це перехід у доросле самостійне життя,коли ти сам за себе відповідаєш, немає поряд рідних. Чернівці для мене -- це потужний вихід у нову реальність. Я не можу сказати, чи  буду тут жити, чи ні. Ще  не знаю.

Що для тебе самореалізація?

Я самореалізуюсь у танці на сцені, коли бачу очі  вдячного глядача і чую його  оплески.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

Мої дитячі мрії здійснюються по сьогоднішній день. Дякуючи Богу все, про що мріяв і мрію помаленьку реалізується.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Хочу побажати, щоб усі були багаті, а найголовніше багатство у наш час, це здоров’я.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.