СТАТТЯ З ВІКІПЕДІЇ:

«Гіркі жнива» (англ. Bitter Harvest) — канадський кінофільм про історію кохання в розпал українського Голодомору 1932—1933 років. Фільм відомий також під робочою назвою «Врожай диявола» (англ. Devil’s Harvest). Є першою англомовною художньою кінокартиною про Голодомор^[5] та має започаткувати серію фільмів про ідентичність України.^[6]

Головні ролі у стрічці виконали Теренс Стемп, Макс Айронс,^[7] Саманта Баркс та Баррі Пеппер.^[8] Також у картині грали українські актори Остап Ступка^[9] та Олександр Печериця^[4].

Бюджет фільму був повністю наданий продюсером Яном Ігнатовичем та склав 20 млн доларів.^[4]

Закрита прем'єра картини відбулася на фестивалі для кінопрокатників «American Film Market» 9 листопада 2015 року в Санта-Моніці.^[10] 14 лютого 2016 року відбувся показ фільму на Берлінале, 17 травня — на Каннському кінофестивалі.^[11] Стрічка має вийти в український прокат 23 лютого 2017 року.^[2]

У центрі картини Юрій, талановитий художник-селянин, нащадок козацького роду, що намагається жити зі своєю коханою у створених радянською владою умовах, приймаючи удари і утиски. Але, зрештою, коли його родина та земляки стають жертвами штучного голоду та сталінських репресій, він повстає, аби врятувати рідних, помститися і покинути Радянську Україну, щоби донести правду світові про жахіття Голодомору.^[12]

• Юрій — Макс Айронс
• Наталка — Саманта Баркс
• Ярослав (дід Юрія) — Баррі Пеппер
• Сергій — Тамер Гассан
• Микола — Анейрін Барнард
• Іван (батько Юрія) — Теренс Стемп

Головну тему саундтреку написав британський композитор Бенджамін Воллфіш. Також в картині використовуються композиції українського гурту «ДахаБраха».^[4]

Вихід фільму в європейський прокат, а також азійський та австралійський, заплановано на 23 лютого 2017 року. В США прокат стрічки почнеться 24 лютого. Канадська ж прем'єра відбудеться на тиждень пізніше — 3 березня.^[3] Проте Союз українського студентства Канади (СУСК) організовує допрем'єрні покази картини 1 березня в чотирьох канадських містах: у Едмонтоні, Саскатуні, Вінніпезі та Монреалі.^[14] В Росії фільм не демонструватиметься, так як жоден із російських дистриб'юторів не висловив зацікавленості. Загалом картину покажуть у 45 країнах світу.^[15]

В Україні стрічка демонструватиметься з дублюванням, в інших країнах — мовою оригіналу зі субтитрами.^[4]

Тепер по суті.

Фільм Юрія МЕНДЕЛЮКА ГІРКІ ЖНИВА нарешті прийшов в Україну.

Він розпочинається панорамою квітучої, багатої, ріжнобарвної і щасливої України. Як тут не згадати вірш нащадка роду Розумів-Розумовських Алєксєя К. Толстого Я ЗНАЮ КРАЙ, ДЕ ВСЕ ДОСТАТКОМ ДИХА.

Протягом фільму  кольори зникають, достаток зникає, чорніють овиди і люди. Як мовив Шевченко ЧОРНІШЕ ЧОРНОЇ ЗЕМЛІ.

Історія головного героя розпочинається неперевершеним кадром – вбраний у вишиваний полотняний костюм хлопчик пливе у чистій воді. Це може й не реальність, а художній образ – мрії, сну, радости, віри.

Голос за кадром мовить: Я ЮРІЙ, СИН ІВАНА, ВНУК ЯРОСЛАВА. Могутність роду, його сила і невідпорність рухає сюжет фільму.

Режисер і оператор велику силу кіновиразности вкладають у художні деталі: бджола на соняху, мрець з запаленою свічкою під землею, загорнення м’якою порушною землею мертвої дружини героєм Печериці, кров на хлібі, клейноди, жінка зі знівеченим лицем на порозі весільної хати, епізод з голодними людьми і розсипаним зерном з мішка, коли канап не дає взяти хліба – і його скльовують щасливі птахи – і голодні українці на своїй Богом даній землі заздрять тим птахам тощо.

Приходять большевики – потворні, нещадні, грубі, україноненависні. Вони не вірять у Бога («Згориш у Геєнні», «Там і встрєтімся». Як тут не згадати Степана Руданського «Што мнє, бабка, как зазуля вашая пайоть. Мєня в матушкє Расєї й одуд закуйоть»), але хочуть бути замість Христа – комісар змушує головну героїню Наталку мити собі ноги і втирати чупром – лиш єлею у большевиків катма. Потворність большевизму автори фільму показують і в епізоді в тюрмі, коли наглядач насолоджується своєю владою а безкарністю, регоче після псевдо розстрілу, а потім вимага патрета від Юрія, мовлячи при тім МОЯ ЩЕЛЕПА – МОЯ РОДЗИНКА, на що Юрко мовить йому ГОЛОВНЕ ОЧІ – ЧЕРЕЗ НИХ СОНЦЕ ОСВІТЛЮЄ ДУШУ. А після вбивства ворога додає АЛЕ ДУШІ В ТЕБЕ НЕМА.

Шлях Юрка – шлях боротьби. Боротьба з сильним, хитрим, нещадним ворогом СТАЛІНИМ, що є (згідно провидицької праці Даниїла АНДРЄЄВА ЗІЛЬНИК ПОТАЙМИРУ ) втіленням диявольської волі. Сталін у фільмі не такий, як переважно в совєцкіх кіналєнтах (не поквапний мудрий спокійний з люлькою у здоровій руці, що рече псевдо сентенції на кшталт  Я САЛДАТА НА ЄНЕРАЛА НЕ МІНЯЮ) – тут він злий, зденервований, роздратований органічністю і відпорністю української нації, яку йому ніколи не перемогти. Ніколи.

Київ – голодний, червоний, непотравний.

Микола Скрипник кінчає життя самогубством, даруючи собі і всім нам красномовну а вартісну істину СПРАВЖНІЙ УКРАЇНЕЦЬ НЕ МОЖЕ БУТИ КОЛАБОРАНТОМ.

Чудовий епізод   у генделику, де йде боротьба українства з кацапоротими. Юрко убиває татовим ножем ворога і потрапляє у ворожу тюрму.

Після епізоду з патретом тікає. Сніг замітає його сліди.

У лісі полює з пістоля зайця, запарджолює його на вогні, збирається з’їсти – і тут: з кожного куща на нього дивляться голодні очі українських дітей. Їх провідник сирота Любко рятує Юрка від смерти на полі бою. За дітьми приходять повстанці. Їх лідер – внук товариша Юркового діда. І вони разом, як їхні діди, ідуть на смерть.

Далі двірець – найнадійнішим місцем в Україні під большевиками є товарний вагон з трупами померлих від голоду. Ним двоє героїв добираються до стації Сміла. Там захоплюють силою вантажівку, повну зерна і змушують большевицького водія їхати у Юркове село. Той міг би застрелити напасників, бо має пістоль, але він фронтовик і, мабуть, змосковщений українець.

Повернення в село.

Боротьба з большевиками.

Епізод зустрічі з Наталкою. Вона, що ішла на компроміси, і він, що на компроміси не ішов. Я ВТРАТИЛА ДИТИНУ, каже вона. ОСЬ ТВОЯ ДИТИНА – каже він, киваючи на Любка. Без сліз цю сцену дивитися годі.

Далі знову дверець, утеча за Збруч.

Ікона Юрія-змієборця паде на берег БЕРЕГТИ УКРАЇНУ.

Герої падуть у каламутну воду, пронизану кулями.

І – знову епізод ХЛОПЧИК У ЧИСТІЙ ВОДІ – сон, мрія, а мо, і реальність.

Чудова гра акторів. Усіх, але собливо виконавців головних ролей.

Фільм ГІРКІ ЖНИВА наповнює, заповнює, переповнює глядача ущерть – красою, кольором, горем і радістю, вірою і любов’ю, боротьбою і свободою. Вивертає. Вивергає. Перевертає. Розвиднює. Змушує мислити і переживати.

хочу сказати кожному українцеві ІДИ І ДИВИСЬ.

Роман КУХАРУК



ДУМКА В ТЕМУ:

НАТАЛІЯ ДЗЮБЕНКО-МЕЙС: "Преглянувши частину найбільш критичних висловлювань, я спробувала уявити, чого ж чекали від цієї стрічки кінокритики-інтелектуали та історики, який фільм вони б сприйняли, аби це хоч якось співвідносилося б з історичною правдою? У тому вигляді, якою вони її бачать. Самоочевидне, воліли б, щоб цього твору взагалі не було, бо ж не було ніякого Голодомору, як твердять зарубіжні критики, він для них взагалі під питанням, тим більше неправда, що був інспіро...ваний Москвою. Та якщо вже братися за творення «міфу про Голодомор», як настійливо вбиває всім у мізки московська пропаганда, - то, звісно, це мав би бути фільм про те, як самі українці знищують один одного. Бо не було «червоної мітли», «буксирних бригад», «чорних дощок». Не було військової ізоляції, погранзагонів. Ніяких трупів на вулицях, товарняків, забитих ними. Для «великороса» і «новороса» це і приємно, і для душі корисно. Фільм без образів Сталіна і Кагановича, особливо без останнього... Ви, панове критики, такої правди хотіли? Безпросвітної трагедії, безпросвітного мороку, в якому покірно зникає український народ? Назавжди.".