На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає український поет з Кіровограда Кирило ПОЛІЩУК.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Я народився у місті Феодосія (Ар Крим), у Всесвітній день поезії за 9 років то початку третього тисячоліття. 

В 9 років переїхав до міста Кіровоград. Отримав диплом  магістра філології із відзнакою, навчаюсь в аспірантурі.

Оце і вся моя біографія.

Вибір майбутньої професії чинив самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

До того часу, коли треба було обирати професію, я бачив себе або рок-зіркою, або режисером, або бомжем. Мріяв вступити до музичного училища (але грав на гітарі гірше нікуди), або на режисера театру (просто примха), або хотів пуститися у мандри із лантухом на плечі.  Але і перше, і друге, і особливо третє не влаштовувало моїх батьків, і, як показав час, було б реалізувати мені не під силу. Тому я відніс документи до педагогічного університету і випадково вступив на філологічний факультет.

Які маєш захоплення поза фахом?

Люблю музику. Пишу музику. Граю музику.

Окрім того організовую різного роду мистецькі заходи у Кіровограді, створюю електронний культурно-літературний журнал. Багато виступаю із поезією та музикою.

Маєш багато друзів ?

Я маю багацько знайомих, помірно приятелів, і лише кілька близьких мені людей, яких можу назвати друзями.

Що порадиш тому, хто хоче прийти в українську поезію і збутися в ній?

Працювати. Чути слово. Чути інших.

 У мене є два життєві принципи, які пов’язані  із водою і каменем: під лежачий камінь вода не тече; вода камінь точить. Це рецепт успіху у будь-якій справі.

Що значить для тебе Кіровоград, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Кіровоград місто у якому чудово живеться (якщо махнути рукою на екологію). З одного боку у ньому населення чверть мільйона (що немало), з іншого – воно компактне. З одної окраїни до іншої громадським транспортом можна дістатись за годину. Тут немає метушні і є простір. Немає хмародряпів,  а центр міста взагалі трьохповерховий, тому небо здається ближчим і більшим. Наприклад у Києві я почуваю себе мурахою, у порівнянні із багатоповерхівками, десятиметровими плакатами з рекламою, велетенськими літерами вивісок.

Хотів би жити тут, але моя професія і мої захоплення можуть занести мене будь-куди. Тому загадувати не буду.

Що для тебе самореалізація?

Це коли твій результат роботи задовольняє тебе. І не важливо чи отримаєш ти похвалу від інших, премію, визнання, славу, вічне життя в бронзі чи граніті.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотів зреалізувати?

Всі мої мрії діточі. І усі вони в процесі реалізації.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Бажаю хорошої літератури.

І ще одне побажання – в суєті не забувати помічати красу.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.