Світло Футуризму

 

 

Списи проміння небо рвуть

Пронизують суфле із хмар

Наш обрій чистий наче ртуть

Без липких фобій і примар

 

Весь горизонт розлогим швом

Простерся впоперек епох

Де шелест неба під крилом

Долає сон пересторог

 

Дух непокори в нас карбує

Любов і лірику війни

Серця борців шторми нуртують

Котрі скасують час нудьги

 

Спекотна кров в нас програмує

Непогамовний хист війни

І сплеск відваг булат карбує

В епоху збочень і пітьми

 

 

Іскристий вітер майбуття

Ламає щогли гордих днів

Най здетонує сенс життя

Над брухтом безсенсових слів

 

Ми пришвартуєм далечінь

Багнетним світлом футуризму

І на вершинах Величин

Прославим Рід наш і Вітчизну.

 

***

FC Lazio

 

 

Армади рук — шквал кулаків

І войовничий шал трибун

Адреналін торує гнів

В стрункій пульсації секунд

 

Гримить рефрен на секторах

Мов легіон у ризах сталі

Вперед, Італіє, вперед!

Ми ультраправі Лаціале

 

Хто потрапляв у трабли з нами

Запам’ятав наш реактив

І шрами наче криптограми

Успадкувались від боїв

 

Лягли на палубах кварталу

У брухт розтрощені Кальярі

Їх права лють наздоганяла

В нокаутах на тротуарі

 

Прямує рвучко в наступ жвавий

З завзяттям ратної армади

Ми пригощаємо ножами

Лихих шакалів інтифади

 

Північний вітер Аквілон

Ми в колісниці запрягли

І переможний марш колон

На абордаж шикує клин

 

Армади рук — шквал кулаків

І войовничий шал трибун

Адреналін торує гнів

В стрункій пульсації секунд

 

***

 

Повернення Nachtigall

 

 А. Середі «Кому Вниз»

 

 

Часом одна споконвічна миттєвість

Порухом волі скасовує жаль

Шрами на тілі стинають дієвість

Знов у серця кинув клич Нахтігаль

 

Ти повернувся — мій відданий брате

Через роки зловорожих проклять

Мужньо форсуючи тюрми і ґрати

Твій солоспів збурив зливу завзять

 

Знов Ти поперед сталевих рядів

Линеш у спазми запеклого змагу

Стрімко летиш у сяйві фронтів

Співом дзвінким нам пророчиш звитяги

 

Шеренги яскріють у відблисках зброї

Вогні мерехтять у стократних тривогах

Мій обрій боронять від сили лихої

Хоругви з тризубом в рунічних оздобах.

 

Най ширяться черги стрімких скорострілів

Неначе карбований спів солов’я

Червоні химери конають — безсилі

Вогнем їх омила кривава війна

 

Ти кожному серцю дав жмуток калини

І помсту навіяну вітром спонук

Звеличений спів Твій повік не загине

Не сповниться млявістю воїнський дух.

 

***

На тротуарній палубі тераси

За столиком у домі Бергоньє

Я рахував людей чи обігові фрази

І безбілетних театралів у фойє…

Мінялися обличчя наче карти,

А з ними майже впізнані думки

Про ескапади, негліже і жарти

Чи про газетні натяки –– тонкі…

 

Замовлено чотири аромати

Цикорій інкрустовано у чай

У чашці я багатократно

Флотилію пелюсток помічав.

 

В розлитих дзеркалах калюж

Любив я небо відшукати

Від схрещених зап’ясть дерев

Гілки сплели шатро і ґрати

Я пив їх, як медпрепарати,

Як дійсність, що втопив у чай…

Вустами тіні причащав

Що нависали над чолом

Ілюзії одягнені в «три де»…

Ілюзії так страшно руйнувати,

Дешифрувати їх у притчах

Інтуїтивно знаючи про те,

Що правду проектує відчай…

 

Допив свій чай… Почав мате

 

***

Навколо зведені тенети

Стіна облич, сміх слабаків

крилаті вирази портретів

і очі мас як слимаки…

Попсові образи, понти
розтиражовані смаки

Звисають з липких язиків..

 

Якось набридло споглядати

тубільні маски злих самців

занадто звичну роль плекати

в губах причетних до брехні,

чий хижий блиск наприкінці

облудних фраз розлиє втому

і я вросту у перепону

моїх не вивержених слів … 

 

***

Дуелянт

 

Хрумкий комірець як новенька банкнота

На шиї завмер крепдешиновий бант

Під лацканом фрака спочила субота

В кишенях спить пудра шпитальних палат

У дзиґарях шерхіт комах механічних

Під ременем нишком пригріто наган

Навстрічно трамвайчик повзе гіпнотично

І тягне міської пилюки туман

Він хід уповільнив а я застрибнув

В хистку вакуоль пустого салону

За мить крізь бульварну містерію-буф

Вагон розрізав тулуб автоколони

Вуста свої звісивши з шиби вагона

Розсипав я клич по спині тротуару

А бісер фонем кришився з розгону

Уривчастим рухом стрибка ягуара

Розприскавши оклик запеклий з гортані

На чистий мундир косметичних фасадів

Артикули плавали наче піраньї

Зіпнувши в провулках свій ротик зубатий

У шлейф комбінацій обурених слів

Вмонтовано буйний турбодвигун

Що з кінською силою вмить знавіснів

Здійнявши відлуння як грізний тайфун

Ось так виглядає та зграя словесна —

Гей ви, критикани та зсучені дітки,

Сцикливі писаки і web-аноніми

Мопси гламурні — аморфні та ситі

Всім вам у лице кидаю я  виклик

Запрошуючи на спекотну дуель

Усіх почастую пострілом стиглим

Даруючи вам зі свинцю карамель

Гей ви боягузи законослухняні

Гладенькі чиновники ситих посад!

Поп-діви і лідери натовпом знані

Яких глянцем лиже реклами каскад

Я сам проти вашої шобли повстану ––

Сатирів хвостатих глобальної раси.

Вузлом вас зв’язавши докупи — хвостами

Ошийник накину з ментівських лампасів

На цьому кінець.

 

Біжить стрімголов мій мототрамвайчик

По змійчатим рейкам лускою бруківки

Летить мов підхоплений вітром воланчик

Між вивихів вулиць та їхніх уривків

Несе моє тіло на місце дуелі,

Щоб я розплювався там жменями куль

Словами твердими немов кримські скелі

і поглядом пильним, як армійський патруль.

 

 

***

…пам’яті Юрія Іллєнка

 

 

Тебе малює спогад білий

В молочних закутах очей.

Нема ні прикрощів, ні цвілі

Є тільки світло між плечей

 

Ти усамітнився в ротонді

І вийшов з циклу черствих днів

Щоб десь за кадром горизонту

Почути вічності потік

 

 

 

А білий птах Твій виринає

З кінопроекторного світла

В армади поглядів безкраїх

Стинає думи принагідні

 

З’явився зблиск під знаком втрати

Вмить скасувавши вороття

Ми вийшли з сонцем проводжати

Твій чистий ритм серцебиття

 

Всі спогади про Тебе білі

В молочних кутиках очей

Нема ні сорому, ні цвілі

Є тільки світло між плечей.

 

***

Холодний полиск стрілок

в калюжах циферблата

кидає — в роздріб час

у тлінностях речей…

Величний шелест тиші

пряде тонкі поради

розливши їх на контури

шанжанових плечей…

 

***

Чим глибше сенс в речах

тим кожна з них страшніша

а поверхнево зриме —

давній спецефект…

транзитні істини снують

зі слів вагітних тишею

де в натяках між значень

туманний силует

чи обеліски крихкості секунд

у позі вічного прощання

під шопенгауерів сюжет

про Волі самопоглинання

готують всім скорботам ґрунт

а нам завчасне відчування

нашестя штормових наснаг

 

***

Щодня я сповідуюсь натовпу спин

людей що пірнають в кишені метро

форсуючи гонор і зваби вітрин

злий мотлох реклам осідає в нутро

 

Щоденний пайок клонованих вражень

задушливий наче кімнати хрущовок

де руки повторюють жести протяжні

без сенсу і змісту — вологі як морок