На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає українська поетеса з Хмельницького Крістіна ФЕДОРОВИЧ.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?
Я лінивисько, сплюх і людина, яка постійно перетворюється, шукаючи себе. Щодо родини: батько любить рок, мама любить море і мене, вона психолог, як і мій брат. Маємо польське коріння, але народились у Хмельницькому.

Вибір майбутньої професії чинила самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

Це такі собі "капризи художника".  Перша професія в мене "кравець-закрійник",  хоча я шукала ліцей, де вчать на ландшафтного дизайнера (урочисто не вступивши до педагогічної академії).  На спеціальність "Філологія: польська, російська мови", де я вчусь зараз, потрапила теж спонтанно: зайшла в універ з папкою документів, подивилась, де можу їх подати, побачила "філологію польську", мої екзамени ЗНО якимсь дивом відповідали вимогам.. І сталось. Не жалкую.

Які маєш захоплення поза фахом?

Захоплень так багато, що жодного не доведено до кінця.  Полюбляю щось робити з тканин, міді і каменів, всілякі хенд-мейди, скрапбукінг, буккроссинг, посткросинг, філателія, участь в фотокнкурсах WLM від Вікіпедії, а також подорожі чим завгодно де завгодно, особливо велосипедні поїздки. Іноді допомагаю нашим волонтерам, коли справа стосується історично-культурної спадщини.

Маєш багато друзів ?

Знайомих багато, друзі ніби є, але най-най-найближчих – десь троє.

Що порадиш тому, хто хоче прийти в українську поезію і збутися в ній?

Весною випадково потрапила на творчий семінар Сергія Пантюка, перше, що він нам порадив – "Про вас мають знати, отже, не мовчіть."  Наступний семінар проводив Дмитро Лазуткін, він сказав: "Говоріть. Бо вам повинні вірити". Оце, думаю, і все.

Що значить для тебе Хмельницький, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Це місто, в якому я виросла. Тут немає гарних соборів, як у Львові, мало старих кам'яниць, якісь цікаві громадські та культурні ініціативи тільки з'являються, люди, які вперше сюди потрапляють, знають тільки про міський речовий ринок і зовсім не знають історії цього міста, але я люблю його і намагаюсь щось для нього робити, коли це можливо.

Що для тебе самореалізація?

Це коли твій внутрішній голос говорить: " О, ти це зробила,  а давай спробуєм ще ооон те, може, сподобається." Намагання знайти, ким ти повинен бути.

Чи є в тебе дитячі мрії, які би хотіла реалізувати?

Мріяла я виключно про щось малоздійсненне, тому реалізувати їх майже неможливо.  Була мрія випити чаю в космосі, мрія стати морем, мрія мати власного дракона…Чесно, мало що змінилось.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Не зупинятися на досягнутому і прагнути вдосконалення.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.