На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає київська поетка і журналістка  Катерина СОКОЛОВА.

Розкажи про свою родину: хто ти, звідки?

Моя родина розкидана як не по всьому світові, то принаймні по достатньо помітній його частині. Нещодавно дізналася, що за батьковою лінією усі наші жили спочатку в Полтаві. Вже потім переїхали до Києва. Моя тітка взагалі живе в Мінську. Мій дідусь, батько мого тата, після розлучення з матір’ю мого тата жив у селищі Родакове. Мій тато мав три дружини: перша була з Лутугіного, друга – з Біловодська, і третя, моя мама – з селища Катеринівка. Всі з передмість. Мабуть, тому майже всі в нашій родині й розмовляли таким жорстоким суржиком. Що цікаво, на основі української мови. Я і мої батьки спілкувалися вже більш-менш чистою російською мовою. Жили ми у невеличкому шахтарському смт. Ювілейне. Тато з вищою медичною освітою працював гірничорятувальником, поки не звільнили за віком. Мама бухгалтером, листоношею, архіваріусом… Зараз тато живе в Ювілейному, а мама – в Катеринівці. Тож, я проста українська дівчина Катерина з Катеринівки, що в Луганську.

Вибір майбутньої професії чинила самостійно чи хтось допоміг тобі в цьому?

Самостійно, але не одразу. Коли мені було 4 роки, мріяла стати співачкою і актрисою «як Наталія Орейро». Потім на два роки стала старшою і хотіла просто вийти заміж за Валерія Меладзе. Вже в 11 років хотіла стати слідчою. Дуже доречно мені подарували іграшковий пістолет. У 13 років вирішила, що хочу здобути медичну освіту, як тато, і  захотіла стати патологоанатомом. Тато був трошки в шоці, казав, що краще вже бути судмедекспертом. Але я якось це переросла, почала писати «такі хороші твори». Ну, так мені казали мої вчительки літератури. І в 16 років я вже знала, що хочу бути журналісткою і письменницею. Батьки були проти, бо «їх найчастіше вбивають». Але якщо я вже щось вбила собі в голову…

Які маєш захоплення поза фахом?

Багато читаю. В основному, зарубіжну літературу. В наш час це вже може вважатися захопленням. Скуповую книги такими кількостями, що не встигаю всі читати. Дуже люблю музику. В 2006 році закінчила музичну школу за класом вокал/фортепіано. Згодилося. Тепер в Інституті журналістики в фольклорно-етнографічному ансамблі «Катруся» (названий на честь Серажим Катерини Степанівни) ставлю пісні. Ще дуже люблю іноземні мови. Знаю англійську та іспанську. Хочу ще вивчити сербську та португальську. Час від часу працюю перекладачем. Також займаюся репетиторством.

Маєш багато друзів?

Хіба їх може бути багато? Звичайно, ні. У мене є декілька людей, яким я довіряю повністю, які мене не кинуть і  які не будуть мені усміхатися, а за спиною розповідати, яка я погана. Я люблю людей чесних, щирих і схильних до сарказму. Саме такі люди є моїми найближчими друзями.

Що порадиш тому, хто хоче прийти у журналістику і збутися в ній?

Гарних знайомих :) А якщо серйозно – відчувати. Усе пропускати через себе. А те, що неможливо пропустити через себе, просто блокувати. Інакше це буде журналістика натужна й неякісна.

Що значить для тебе Київ, чи пов'язуєш своє подальше життя з цим містом?

Київ… Я закохалася в це місто одразу. Вперше сюди приїхала у 2009 році. Тепер не уявляю своє життя десь в іншому місті. Хіба що в Івано-Франківську :) Якщо казати про асоціації, то, перш за все, Київ – це для мене омела. Я була шокована кількістю омели. Це, звичайно, рослина-паразит, але від того не менш цікава… і дуже символічна.

Що для тебе самореалізація?

Безперервне самовдосконалювання. Якщо кажуть «не треба цим займатися», потрібно відповідати «хочу і буду!» Лише методом спроб і помилок можна знайти те, чим ти є насправді.

Чи є в тебе діточі мрії, які би хотілося зреалізувати?

Вийшло так, що дитячі вже всі зреалізовані. Залишилися мрії пізнішого періоду :) Наприклад, здобути педагогічну освіту та бути причетною до появи соціальної журналістики в Україні.

Що побажаєш читачам нашого агентства?

Бути собою, слухати інших, але рішення приймати самостійно.

Дякую за розмову.

Розмовляв Василь ВЕЛИМЧИЙ.