До книжки знаного білоруського прозаїка Уладзімера АРЛОВА  РЕКВІЄМ ДЛЯ БЕНЗОПИЛКИ у пристойному перекладі українською Олександра Ірванця (видав ФАКТ  у 2005 році) увійшли ПОЛОЦЬКІ ОПОВІДАННЯ, ОРДЕН БІЛОЇ МИШІ і повістина.

Повістина слабенька і я би її не перекладав.

З Ордена вийшла би добра жорстка і поважна вистава. Двобій письменника і диктатора - це круто. Двобій слів і дій. Дією письменника є його слово. Дією диктатора є його безсилля. Письменник мислить, тому він перемагає: «А що, коли Вічність - не безкінечність часу, а тільки його відсутність? (...) може, Вічність вимірюється тільки людським життям?», «Я маю чотири правила: не вірити, не боятися, не просити й не дякувати», «Письменнник може не мати читача, але мусить мати відданого друга»,  «книги, як і діти, народжуються в письменників від жінок». Співрозмовник письменника не дурний, інакше він не був би успішним у своєму диктаторстві - «Навіть переправляючись через Стікс, люди бояться втопитись», «Король може потурбуватися про письменника краще, ніж письменник - про короля», «гріхи - це вчинки, про які приємно згадувати», «в одних людях живе Бог, в инших - диявол, а в деяких - тільки глисти та мікроби».

У Ордені Арлов напрочуд точно передає емоцію читача - СПОДІВАННЯ ПОРАДИ. Це і є його мета-емоція-потреба.

Щодо ПОЛОЦЬКИХ ОПОВІДАНЬ це такий густий заміс буття, така художня реальність, без якої нема літератури.

МОЛЕКУЛА. Сю річ варто перечитувати багато разів, щоб не збагнути, а відчути її потаємну сутність.

Я МРІЯВ СТАТИ ШПИГУНОМ. Сю річ можна було назвати і так - ДЕРЕВА РОЗРАХОВУЮТЬСЯ КРОНАМИ. Герой впадає в розмисли про своє життя і про своє дитинство - «пам'ятаю не лише, ким хотів бути, але й - ким ні в якому разі бути не хотів», «Все на світі закінчується, причому в дитинстві це відбувається швидше».

РИБА ТА ІНШІ. Франціск Скорина «плював на черв'яка або ж просто плював у воду». Та новела звісно не про нього. Про життя.

РЕКВІЄМ ДЛЯ БЕНЗОПИЛКИ. Про жінку - «коли я мовчу, вона думає». Про без жінки - «Я вже починав розуміти, що таке чоловіча дружба: це коли можна випити вина й відкрити другові будь-яку таємницю».

МІЙ ЗНАЙОМИЙ УБИВЦЯ СЕРГІЙ. Образ вічности: «Верхнім у його кошику лежав могильний підосичник. Я простягнувся на спині й відчуваючи, як м'яко погойдується піді мною земля, почав дивитись у високе небо й думати, що гарно було б померти, і щоб на моїй могилі так симо виріс підосичник, і щоб хтось прийшов туди й так само випив спирту, а потім лежав на теплій соломі, слухаючи, як по трасі з сухим шурхотінням пролітають авта й думав, що гарно було б померти.... » Зовсім поряд - образ любови: «Я пригадав, як одного разу ми з тобою купалися у Двіні, і як ти запливла на бистрину, і як, несподівано відчувши міцні обійми течії, налякалась і рвонулася до мене всім своїм  молодим палевим тілом.. Я стояв над рікою і, ще не зовсім протверезівши, думав, що ніколи не зможу вбити тебе».

ВОВА ЦИМЕРМАН. Простий триб розмови про прості але неперебутні речі -- «на розбитих вулицях, де авта з'являлися тільки коли хтось помирав».

ПРОРОЦТВО РОЗИ ГЕРЦИКОВИЧ. Людина і космос в людині - «мені подобається думати».

ЗА ЩО АВІН УБИВ АВЕЛЯ. Автор намагається «брязкотіти ключами від таємниць», хоч і доводиться «заробляти на хліб і вино». Колючі деталі творять розкорчено тверду правду про світ - «у пророків і в Ісуса смерділо з черевиків», «краса не буває марною, вона існує хоча б задля того, щоб її ненавиділи», «у час, коли безкрилі розгортають крила, аматорам кросвордів нічого не загрожує». Фінал новели за своєю напругою схожий на фінал ПОКАЯННЯ Тенґіза Абуладзе: «Нове покоління чекає, і я відповідаю запитанням із кросворда: «А ти знаєш, як звали старшого сина Адама і Єви, який убив свого брата?»»

Вдячний видавництву і перекладачу за відкриття великого письменника.

Тепер уважно стежитиму за його розвитком і за його новими книжками.

Роман КУХАРУК.