Заслужений артист України, актор Театру російської драми ім. Лесі Українки, який створив галерею самобутніх образів на сцені та в кіно, володар оксамитового, одного з найвиразніших голосів на нашому телебаченні й радіо має ще одну грань обдарованості — в нього особлива пам’ять. Олег Васильович не забуває тих майстрів, з ким доля подарувала йому зустрічі, а з деякими — ще й змогу працювати разом... «Світлі душі театру» — третє видання, присвячене людям театру.

Усе життя Олега Комарова пов’язане із запахом куліс. Його післявоєнне дитинство промайнуло в знаменитому київському будинку, що на вулиці Ольгинська, 2. Жили тут із мамою — Ганною Ніколенко, талановитою актрисою Театру ім. І. Франка, поряд з багатьма акторами, імена яких сьогодні — театральні легенди. Мешканці цього акторського будинку були однією згуртованою сім’єю. Їхні діти грали разом, забігали один до одного юрбою, й майже кожна квартира була відкрита для них. Олег був спостережливою дитиною, зростав без батька, загиблого на фронті, був особливо чуйним до добра. Артисти, які були кумирами глядачів, могли запросто посадити хлопча за спільний стіл, вони робили для місцевої дітвори іграшки, розмовляли з ними, ділилися книжками. Тому розповіді Комарова із захопленням минулим — це пам’ять серця, яка зберегла все добре, що було в людях його дитинства й чим вони щедро ділилися.

Олег Васильович не просто літописець і неупереджений коментатор чи збирач фактів. Він пише з неприхованим відчуттям шани перед поколінням, що витримало випробування голодними роками, війною, розставаннями з близькими, пораненнями й післявоєнною розрухою. Та при всій своїй любові до тих, кого він згадує, Комаров нічого не прикрашає, не романтизує. Кожне його слово, лише про те, що пам’ятає. Він або ті, хто тоді був поруч, до кого він звернувся, аби доповнити свої спогади... Хай менше, проте тільки правда — такий його девіз!

Кожен літературний портрет книжки супроводжує фотографія. Ось сміхотворець Яковченко — Чарлі Чаплін українського театру: ніс картоплею, губи розпливлися в усмішці, а очі такі сумні. Один вигляд цього «коміка» змушував людей сміятися, а життя його було наповнене втратами...

Одна з сердечних розповідей присвячена мамі, заслуженій артистці України Ганні Ніколенко, людині драматичної долі, дивної стійкості й душевної краси. Яке прагнення до здійснення мрії потрібно було мати рано всиротілій дівчинці з провінційних Прилук, аби, не маючи спеціальної освіти, бути не лише запрошеною в першу трупу України, а й здобути там гідне місце, грати головні ролі!

Основні розділи книжки присвячені майстрам двох столичних театрів — ім. І. Франка й ім. Лесі Українки. Герої Олега Комарова — люди різних театральних професій: актори, режисери, художник, суфлер... Добровольський, Гашинський, Цимбаліст, Опалова, Халатов, Боровський Бакштаєв та ін. Їхні літературні портрети, створені вдячною пам’яттю Комарова, впізнанні для тих, хто знав їх, бачив на сцені...

Галина ПАВЛЕНКО
ДЕНЬ