28 лютого в Києві пластуни спільно з видавництвом «Старого Лева» та книгарнею «Є» проведуть презентацію дитячої літератури під назвою «Книжечки з пластунами». На презентації будуть представлені 3 книги: «Таємниця козацької шаблі» знаної української письменниці Зірки Мензатюк, «Капосна книжка маленького вовчика» видатного англійця Іана Вайброу. Ці художні книги обрані не випадково, адже у них зустрічаються пластуни, які за сюжетом допомагають головним героям. Окрім цих двох книг буде презентовано також перше українське видання біографічної повісті «Вовк, який ніколи не спить» - це книжка англійської письменниці Маргарет де Бомон про засновника скаутського руху – Бейдена Пауелла. Для дітей уривки з цих книг читатимуть Фоззі (гурт «ТНМК») та Вадимом Краснооким (гурт «Mad heads XL»). Презентація у Києві відбудеться у книгарні «Є» (вул. Спаська, 5) 28 лютого. Тривалість презентації - 1 год. Початок о 18.00. Такі ж презентації вже відбулися у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Тернополі. Прес-служба Пласту З питань акредитації журналістів звертайтесь: Михайло Дяків (063) 832-68-82 begin_of_the_skype_highlighting (063) 832-68-82 end_of_the_skype_highlighting, press@plast.org.ua
На палітурці – Малий Вовчик, його погляд рішучий і непереможний, спрямований у даль, костюм – вогняно-червоний, майже як у Супермена. Він керує «снігомобілем», летить назустріч вітру і пригодам. Світ побачила «Геройська книжка Малого Вовчика», продовження «Капосної книжки», яку за короткий час полюбили і діти, і батьки.
Безперечно, «геройське» продовження має дещо іншу тональність, ніж «капосний» початок. У другій книжці вже значно більше пригод та екшену: тут тобі й автомобільні (і не тільки) переслідування, вибухи, стрілянина, викрадення і порятунок. З’явилася і нова фішка: на початку книжки можна вписати, кому саме належить примірник, а поряд «печатка»: «Лапами не лапати!». Разом з тим, читачі віднайдуть в книжечці традиційні для серії про Малого Вовчика елементи: все той же кумедний стиль, епістолярний жанр, неперевершена стилізація під безпосередній, іноді наївний дитячий гумор, чудові ілюстрації Тоні Роса, яскраву й насичену обкладинку Олега Петренка-Заневського.
Декілька слів хочеться сказати про майстерність перекладу. Усім відомо, що гумор перекладати чи не найскладніше. Особливо в творах, де практично усе ґрунтується на високій насиченості комічними ситуаціями. Буквальний переклад тут неприпустимий, тож іноді перекладачеві потрібно вигадувати нові «приколи», які б були не просто адекватні оригіналу, але й смішні і зрозумілі українським читачам. У «Геройській книжці Малого Вовчика» чимало вдалих перекладацьких придумок, починаючи від імен (Чухля-Нюхля, Гаврик Воронько), завершуючи римованими фразами, на кшталт, «Щоб не сталося біди, прошу гепатись сюди». У творі багато смішних моментів побудовані на грі слів, тож перекладачеві довелося, мабуть, трохи «поламати голову». Ось, скажімо, мова вороненяти Гаврика співзвучна карканню і круканню: «кра-кра-краще не буває!», «кра-красно! Кру-круто!», «кра-кра-кратастрофа!». А ці чудові транспортні засоби: «чортопхайка», «ледвесуйка», «чапчалабус»! Мова українського перекладу дуже сучасна, колоритна, жива.
Сюжет, хоча і анонсований у попередньому творі, доволі непередбачуваний. Після того, як дядько Малого Вовчика Вовчило-Хижачило вибухнув, Малий успадкував Капосну школу і чимало золота. А замість вивчення «хижих» і «кровожерливих» наук, вирішив заснувати Академію пригод. Ось, що він написав у листі додому: «Таткові не до вподоби Пригодницьке подвір’я, він каже, що це дурниці. Це дуже старомодна думка, тату! Коли ти багатий і сучасний, то можеш купувати будь-які пригоди й бути відважним героєм просто вдома! І нема потреби пертися по пригоди світ за очі, де тебе, чого доброго, приб’ють абощо». Однак вирушити у дальню дорогу Малому Вовчику, його двоюрідному братові Репетуну і єдиному учневі Академії – Гаврику усе ж довелося, адже Чудій-Лиходій викрав молодшого братика, маминого пестунчика Чухлю-Нюхлю, а разом із ним – усе золото, й зник. Врятувати «рядового» Чухлю-Нюхлю – ось завдання для справжніх героїв. І вони з ним блискуче (ну майже блискуче) впоралися і, принагідно, заснували Школу привидознавства для капосних жахливців. Але це вже наступна історія!
У «Геройській книжці Малого Вовчика» є ще одна родзинка, на цей раз призначена для батьків – це заклик «Читаймо дітям вголос!», а також «рецепти» родинного читання. Такі прості, але життєво необхідні! Для зручності читачів у «важких» словах в текстах книжечок про Малого Вовчика навіть позначено наголоси. Щоправда, як на мене, саме історійки Малого Вовчика якнайкраще пасують для самостійного дитячого читання завдяки внутрішнім ілюстраціям, які надзвичайно тісно пов’язані із текстом, а іноді суттєво доповнюють його, чи навіть заміняють собою текст. А також завдяки видавничому втіленню твору: зручному для дитини формату книжки, застосуванню паперу, спеціально призначеного для друку дитячих видань тощо. Щиро сподіваюсь, що ця безпрецедентна акція з популяризації родинного читання в Україні, ініціаторами якої стали львівські дитячі видавництва «Добра читальня» та «Видавництво Старого Лева», здобуде багатьох прихильників і принесе добрі плоди.
Ольга РЕНН
http://sumno.com/50b
