Книжка Вільяма Манчестера «Убивство президента» (William Manchester The death of a president) достатньо занудна на перший погляд, з деталями, скрупульозно зібраними, дібраними і висвітленими.

Але ся скрупульозність дозволяє автору показати епоху, показати людей епохи, показати саму психологію влади.

Убивство президента Кеннеді геть до сього надається.

Тут цікавим є усе – і психологія американців, і психіка президента Кеннеді, його дружини, брата та оточення, і психіка а тактика наступника Кеннеді на посаді. Нюанс переходу від одного президента до иншого в усіх морально-етичних та політично-державницьких барвах дозволяє автору показати саму психологію влади.

Дуже добре показано державну машину Америки та психологію убивці (Освальд), а також убивці убивці (Рубі).

У книжці багато вартісних речей, що придадуться вдумливому читачеві: «єдині блага, які може дати иншим віце-президент, -- се ті, які йому дає президент», «сама думка про те, же президент Америки не може відвідати те чи інше американське місто, немислима», «Честь, чесність, любов і ненависть не можна причепити кнопками на дошку для оголошень», «там не було жодних розбіжностей, оскільки була відсутня боротьба думок», «Базікати про війни простіше, аніж їх вести. Я не менше твердий, аніж ви, і мене обрали президентом не за м'якість у поглядах»(пряма цитата з Кеннеді), «Президент був не тільки об'єктом для глядачів, але і глядачем», «Навіть овації можуть остогиднути», «президент рідко може учиняти так, як йому забажається», «президент мусить знати, що читає його народ», «за один день участи у політичній кампанії людина може зістаритися на тридцять років», «Брінклі не творив історії, він тільки її коментував», «тиша смерти» тощо.

Було би добре, аби сю книжку переклали українською і українські політики отримали високий урок психології влади і загальної політичної культури.