Брати до рук український журнал, а особливо коли він написаний українською і з українськими письменниками у своєму змісті—подвійне задоволення.

Обкладинка УФО яскрава і привертає увагу, тому й справді, взяти до рук приємно і бажано з першого погляду.

Хоча, в прикру пошану традиціям, зміст журналу двозначний.

Хоча і його можна розглядати з іншого ракурсу—тобто редактор старався догодити не лише аудиторії, яка захоплюється фантастикою з більш серйозною приставкою «орієнтуюсь», а й для молодших, початківців наукового поля фантазії письменників.

Так, наприклад, № 2(8) за 2009 рік характеризується приземленими до рівня дитячої аудиторії роботами Андрія Хащівського («Дуби»), Ігора Сокола («Естафета дерзань»), Наталі Похилено («Сага про кришталевий клинок»), Катерини Кравченко («Музей»)—це добре, що увагою не обмануті майбутні фантасти, але з цим потрібно зробити розмежування у журналі, щоб більш досвідченіші, ті, що прагнуть вихопити щось нове і приємне для тваринного по силі бажання прочитати цікаве. А так, нариваєшся на прості історії, приклади, яких надано вище для яких тільки шкода часу, адже й проценту чогось «смачненького» для вихованого на класиках фантастики мозку не знайти. Коли вже писати, то щоб це викликало емоції—байдуже які, аби вони тільки були—сильні і глибокі.

Окремо «сильними» у журналі є роботи Наталії Лапіної («Посмішка сивої пані»—твір лаконічний і, що головне магнітний для уваги, з цікавим «фінішем»), Єлени Бойкової («Приворот» із доступною простою мовою з не менш інтригуючим розвитком сюжету), Наталії Щерби («Чарана»), Романа Котика («Місячна соната»). Дані роботи запам’ятовуються, що ж до інших—забуваються одразу після прочитання.

Деякий неприємний подив викликав твір Антона Судакова («Підлягає перегляду»)—простежується неабияка аналогія світу автора з біблією тільки з іншими іменами. Ізюминки в сюжеті немає.

Окремо цікавими є статті журналу типу «Слово про роман» Генрі Лайона Олді, але тільки для людей, що цікавляться процедурою написання твору, а не його звичним для читача читанням.

Та, в загальному, журнал заслуговує доброї оцінки, адже це достойний старт молодим авторам у сфері «публічності» і реклама українцям щодо наявності у них співвітчизників які можуть і мають право привертати до себе увагу.