Потрапила мені до рук увесиста книженція – роман «Тьма згущається» Гаррі Тартлдава. Складне чтиво.

Сюжет книги явно страждає, адже він яскраво перекликується із подіями Другої Світової Війни, а точніше є його тотожною паралеллю, тільки тут бігають різні ельфи, літають дракони, стріляють гарматами бегемоти.

Нічого позитивного в стилі і розвитку сюжету я для себе не взяв. Інколи буває, що сюжет—страждає, а стиль супер, тоді й продовжуєш дочитувати до кінця, незважаючи на відворотню дію сюжету, або, навпаки, сюжет засмоктує, але стиль підводить, та й в такому випададку книжка все одно дочитується. Тут же стиль простий без яскравої ізюминки, хоча, позитивним є простота в сприйнятті, чого інколи бракує в молодих або нудних авторів, але в цьому ж стилі мелькає нікому не потрібна іронія і явна зверхність автора над написаним, який ніби кидає кістку потенційно вірному читачу—такий підхід відштовхує.

700 сторінок невиправданого затягування тексту—зайве, втомлює.

Ще одне: як можна у книгу доісторичного фентезі всовувати сучасні військові поняття? Такі як сержант, капрал, лейтенант, маршал, генерал, партизани, адмірали, бригадири, рота, батальйон і на закуску—скандинавські конунги із самогоном під столом—коротше кажучи, олів’є нестиковок. І всі ці поняття мають ще й стикуватися із різними міфічними героями, що катаються на єдинорогах… Як на мене, то така інформація буде цілком нормальною лише для людини, вирваної з безлюдного острова, де б вона якось освоїла абетку, але б зовсім не знала, що таке військова справа.

Помітне явне надумування імен персонажів—Вальню (один із героїв), Баттянь, Іштван, Пейтавас, Сауньюк…і т.д.

Так само і з країнами: Дьєндбєш, Зувейза, Ункерлант….

В якомусь із слів можна позбутися язика—заплутається!:-)

Я ледь дотягнув себе до половини цієї писанини.