Роман - шоста книга в творчому доробку письменника В'ячеслава Гука - вартий послідовної і зацікавленої розмови про феномен (Анна Багряна) на українських теренах.

Визначення не викликає жодних заперечень, бо це дійсно зріла, інтелектуальна проза, котра подає автора, як такого, що відбувся, зі своїм художнім світом, майстра слова.

Вячеслав Гук. Сад Галатеї: Роман. - Сімферополь: ВАТ (СГТ), 2008. - 376 с.

* *(с. 269).**

** (с. 228).

Роман - шоста книга в творчому доробку письменника В'ячеслава

Гука - вартий послідовної і зацікавленої розмови про феномен (Анна Багряна) на українських теренах. Визначення не

викликає жодних заперечень, бо це дійсно зріла, інтелектуальна проза,

котра подає автора, як такого, що відбувся, зі своїм художнім світом,

майстра слова. Це - добротний взірець українського психологічного роману, що

має коріння, з одного боку, в європейському мистецтві (Ельфріда Елінек -

, норвежець Гьорберт Вассму - , Ольга Токарчук,

прозаїк, есеїст - Польща), а з другого - міцні підвалини національної

літератури (Ольга Кобилянська, яка була вихована на передових поглядах

європейської думки, як наукової, так і релігійної, і проповідувала ці

погляди своїм художнім словом).

Цей роман - докладна і для нетерплячого читача місцями утомлива хроніка

хвороби божевілля, як окремої людини, так і суспільства (основна дія твору

відбувається у повоєнній Латвії).

Душевний біль набагато болючіший, ніж фізичний. Портрети головних героїв

Асара Янсона і Марти виписані психологічно тонко і переконливо, хоча у

відображенні людських страждань відчувається сильний вплив песимістичної

філософії А. Шопенгауера. Перестарілий Асар, сидячи у в'язниці, нескінченно

позивається зі своєю совістю, жадібно прагнучи одного - самовиправдання.

Він кається, викриває, плямує себе і... милується собою. Почавши з каяття,

герой рухається у зворотному напрямку, закінчуючи повним засудженням свого

життя. Таємний зиск подібної лінії поведінки не тільки в тому, що

покаявшись, можна грішити знову, а і в тому, щоби почуватися морально правим

судити інших людей. Саме так чинить Асар: сам виносить вирок, сам його

виконує - каяття напоказ, як засіб самовиправдання! І всі його попередні

монологи, де, часом вивертаючи свою душу навиворіт, герой без страху

сповідається у моральній апатії, небажанні розуміти людей, любити їх, та

й, зрештою, й самого себе серед них... свідчать саме про лицемірство.

Цікава поетика назви роману. Галатея, як, напевно, всі пам'ятають, це -

олюднена статуя прекрасної жінки, створена скульптором Пігмаліоном, царем

Кіпру. Цей сюжет використано у дизайні обкладинки книги. Правда, мені

видалося, що В. Гук використав інше значення, котре подають словники: Галатея

- це нереїда, морська німфа, втілення спокійного моря. Символічний образ

води ( моря, лагуни, бухти, затоки) є головним у романі. Відлунюють йому

образи-символи засніженого поля, німецької губної гармошки, пташиного

гнізда. Все це сплетено у химерний візерунок, що не приховує, а, навпаки,

виявляє весь бруд світу, бруд старості та смерті.

Проза В. Гука є самотньою в українській сучасній літературі. Переважна

більшість молодих прозаїків орієнтується на ринок, попит,

Повторюся: автор тяжіє до літературних традицій Швеції, Норвегії,

Прибалтійських країн. Alter ego - самітник, який прискіпливо порпається у

власному минулому, що давно існує тільки у підсвідомості. Важкий,

страдницький шлях до себе, жахна історія, котра закінчується поразкою.

Самотність високої проби, що не потребує відліку часу. Для героя його довге життя було марафоном, що треба подолати, а коли його

завершено, то він із жахом зрозумів і переконав читача, що жив у світі,

заповненому порожнечею.

Колись у книзі Зенона Косідовського я вичитала

цікавинку: шумери вважали, що літературний твір має добре закінчуватись,

щоби негативно не вплинути на долю людини. Прочитавши ,

приходиш до висновку, що горизонт думок автора про людство безпросвітно

чорний. Модному в європейській літературі і дещо театральному очікуванню

Апокаліпсиса нічого не протиставлено. Так, ми живемо в трагічну епоху, але з

точки зору етики трагічне і безнадійне - різні категорії..