Книжку Сергія Піддубного «Таємниці української давнини» сприймаю як річ вагому, важливу, але неоднозначну. Нам, безперечно, треба повернути все наше, але бути при цьому стриманішими і толерантнішими до світового культурного процесу.

«Ну прямо ні на що не здатні були наші предки, ніякого сліду не залишили на цій землі. Хтось завжди до нас приходив, щось залишав і йшов. А ми як пні сиділи на місці і чекали, коли до нас прийдуть й просвітять» -- слушно зауважує автор наприпочатку своєї праці.

У книжці багато ілюстрацій, цитат, версій. Але всю доказову базу пан Піддубний ґрунтує на Велесовій книзі, яка для нього є тим же, що для жидів їхня Біблія.

Теорія кола як першооснови українського знакового мислення досить цікава і доречна. Непогано виглядає і інша версія автора: «Слов'яни – це ті, хто дав світові слово».

Щодо знання української ночі, то слова Гоголя автор приписує чомусь Маяковському, а україномовну версію «Інтернаціоналу» -- перу Володимира Сосюри. Але то частковості.

Непокоїть інше – все пішло у світ з України, у нас украли, нас перебрехали, нас нищать, нам треба повернути : така основна думка пана Піддубного. І тут якраз варто мати почуття міри – не скупитись ні на що, не перекручувати мовні аспекти і критично ставитись до Велесової книги.

Світова культура настільки переплетена і взаємопроникна, що геть важко мати щось певне про першопочатки всього. Бог нескінченний – і докопатись до суті початку часів нам не дано. Принаймні при цьому – земному – житті.

Разом з тим книжка цікава, потрібна, вона змушує мислити і шукати самому.

І це головне.