Я так давно і так багато гавкаю з приводу марнування таланту Любка Дереша, що вже пора й отямитись. Талант без самооцінки і достатнього ментального рівня – не талант, а гівно. Про це має пам`ятати кожен. Якщо він талант.

Бог сіє таланти землею, як ми зерно. І не його вина, що зерно потрапляє у камінь чи у болото. Сенс у тому для кожного талановитого письменника – бути плодючою землею, а не каменем чи болотом.

На українського письменника чигає багато небезпек: слава, гроші, космополіти, кацаполюби, жидівська цензура. Залишитися українським письменником – провідником своєї нації, ачи бодай її яскравим виявом – сьогодні майже подвиг. Але кожен має право вибору. Геніяльний український поет Юрій Андрухович вибрав дорогу посереднього европейського прозаїка, що ув очікуванні Нобелівської премії пече свої немічні романи, як книші. А нащо? Так само Жадан, так само Кожелянко, так само чудова поетеса Забужко. Нащо?

Беру до рук „Намір!” Дереша. Кидається в очі наголос в назві. Якось геть аґресивно. Але менше з тим. Берусь до читання. Десь до сторінки 50-ї здається, же хлопчик почав добре мислити і художньо вартісно („Секс – також заглиблення. Дуже веселе. Секс – динамічна аналогія сміху. Так мені скромно здається”, „мене це ґроно гніву так і не скропило”, „сидів під парасолею, мов сире жабеня, і дусив сміх у долоні”, „виспався так, що снам уже не було куди лізти, тож вони випхали мене на поверхню”, „ліс не прояснив нічого, тільки намочив у росі кеди”, „Про іменник я мав дуже нечіткі уявлення. Він асоціювався в мене з кудлатою твариною без переду і заду, яка могла часом зітхнути”, „Знову побожна павза”, „моховитої землі”, „різне різняччя”,”гарячий пеніс тисне у джинсах” „Цілих півроку я ходив під враженням, солідним враженням, дитячим, зачарованим враженням. Півроку для мене – справді дуже довго. Мабуть, так само довго я міг би звикати, скажімо, до початку повноцінного статевого життя”, „спитав я мов не своїм ротом”). Але далі розумію, що він просто має контракт з видавництвом – і жене сторінки. А це вже неповага не тільки до свого таланту, а й до мене, як до читача. Мене мало обходить контракт автора, я хочу мати добру літературу і насолодитися нею.

Насолодитися „Наміром!” досить важко. Основна причина – відсутність ув автора життєвого досвіду. Тому й чуттєві, психологічні проколи:

„Я спустив і відчув, як спорожнів”. Зайве читати лекцію на тему орґазму, бо якщо ти якісно спустив, то відчуваєш переповненість жаром у цілому своєму тілі.

А далі більше: „отупілий і роздратований тим, що все, блядь, так плоско – так плоско, блядь, що хоч бери т ай плач” – чи це високий смак художнього мислення а чи бодай психологічна достовірність? На жаль, ні те, ні інше.

„Земля ситна” – чи ти її, хлоню, з хлібом їж? Чи, мо`, як Гриць єрусалим – з бовщем?

„Я бабині соплі присікав на корені” – фраза, гідна кацапської літератури, але аж ніяк не української.

„Пухкі лікті” – а кості ж де, вирізав маніяк?

„Я розтер обличчя” -- на смерть?

„СтраХУ Я КИВНУВ” – гарно. Піде в мою колекцію літературних членів.

„Раз, гострий біль у кілку, два, ніби м`який удар мастихіном, три, опливають всі фарби. Раз, вир прибуває, два, її пальці втискаються в шкіру, три – виливаюсь терпким окропом” – він описує те, що відчуває вона, бо окріп у ній, а не в ньому – от у чому річ.

„Слова витікали з нас, ніби ріки” – як на мене, то не вельми співмірні речі. Хіба слова були якоюсь чудернацькою мовою – геть довгі і неоковирні.

„У кафе стало людяно” – мо`, усе таки людно?

„Постав баняк з водою” -- варити у баняку з водою добре свиням чир, а люди варять їжу у чомусь меншому – хоч у банячку.

„Від неї віяло прохолодною свіжістю” – свіжість, хлоню, завжди прохолодна, чи не так?

„Ми заснемо в обіймах, не витягаючи охлялого прутня...” – може, напівохлялого, бо охлялий сам випадає, ге?

Мені дуже шкода Любка Дереша, що може стати дуже потужним прозаїком. Але ще більше мені шкода української літератури, яку обкрадає європейська доцільність. Чому, блядь, польска література має геніяльну Масловську, англійська – не менш геніяльного Нормінтона, а наші генії годуються під чужими ментальними столами?

Бо наші -- свині.

Крапка.