Не буває книжок чисто для дітей. Будь-яка з них, навіть така, що зрозуміла й тим малюкам, які ледь зіп’ялися на ніжки, спрямовує свій вплив і на батьків, попри навіть їхнє бажання чи автора. Таким чином вона стає вихователем, а часто й лікарем тих недоліків і вад які діти й дорослі не помічають у собі, не можуть, а часто й не намагаються виправляти самотужки.

Саме такою є книжка Сергія Носаня "Казки для Кирилка". Написана автором з любов’ю до свого онука, вона непомітно для читача повертає в дитинство й дорослого, який бере її до рук, щоб прочитати дитині. Виникає почуття перевтіленості в того хлопчика, котрий незайманою, розчахнутою душею поринає у казковий світ природи, в якому все сприймає з радісним відчуттям любові та співпричетності до навколишнього світу.

Звичайно, читач, якому виповнилося більше, ніж сім років, розуміє, що трохи вигадані, але дуже схожі на достеменні розмови комах, тварин і людей є чарівним, цікавим домішком дорослих, а може й самого героя книжки, до буденності, проте з радістю приймає цю гру. Він зачаровано слідкує за всім, що відбувається з її допомогою у світі цієї невеличкої сім’ї, за перебігом часу в навколишньому світі, за зв’язком нинішнього й історичного, вдало поєднаного з історією рідної України. Він зустрічається з її улюбленими історичними постатями, козацтвом, знайомиться з гідним родоводом батьків хлопчини, які пишаються приналежністю до своїх селянських витоків, до відомих на Запоріжжі козацьких родів.

Таким чином не тільки малеча, а навіть наші, на жаль, не дуже освічені сучасники мають нагоду хоч трішечки познайомитись із минулим нашого народу, його характером, гонором, звичаями, доторкнутися до історичних витоків нашої матінки-України.

Щоправда, незграбне часове поєднання родоводу трохи дряпає свідомість освіченої людини, але гадаю, що то випадкова помилка автора, який так само як і читач, потрапив під фантазійність дитячої натури улюбленого онука, охоче підтримувану батьками, родичами й друзями цієї родини.

Зустрічаються у книжечці й так звані казенні вирази, що засмічують її буденністю на газетний кшталт, проте таке трапляється не часто, тому особливо не впливає на загальне враження, створеного автором сумісного буденного й одночасно фантазійного простору.

Дуже приємно, що автор не намагається привести до поетичної довершеності віршовані частини своєї книжки, бо тоді вони могли би втратити той смак витонченості дитячих та й дорослих почуттів, які найчастіше зникають з твору, коли його починають виправляти задля правильності рим.

Взагалі, книжка складає приємне враження об’єднання дитячого й дорослого світосприйняття та співіснування, цікавості та приналежності людини до оточуючого світу, до всього що в ньому відбувається.

Щасливої їй дороги.