Ніколи не любив роман Коцюбинського „Тіні забутих предків”, бо завше вважав і вважаю цей твір етноґрафічним духовним лайном. Хоча з цього лайна геніяльний Параджанов зробив однойменний фільм – і то шедевр.

Якраз ріжниця між фільмом і твором мала б чогось навчити наших письмаків. Але не вчить.

Про це свідчить повістина Олени Захарченко „Вишивані гарбузи”.

Авторка дуже талановита, і це бачимо по тому, як вона упевнено себе почуває у стихії і реаліях сучасного міста: їй би писати про сучасне, про людей, про їхнє життя.

В неї є точні, сильні деталі („Серп у руках тримала як меч”), вона може і вміє володіти художньою реальністю і ритмами („...відчувалась присутність чарівних істот – у деревах, у траві, шерехом, скрипом, стогоном, зітханням”, „краще не кричи туди нічого”, „як захист від злиднів та нічок, що п`ють людські сни”, „Ніч була така – хоч наливай її у пляшку і ховай на зиму. Тепло, свіжо, легкий вітер, запах сіна, цвіркуни. Великі, як іграшкові, зорі, неправильно розсипані по небу, без сузір`їв, самі по собі, дикі...”, „хмари бродили, лишаючи по своїх слідах росу”, „я писала записки йому на випадкових людях, я плела павутиння, що мало чекати його, але потрапляла в нього сама”, „сірі дівчата-хмари”, „Бігла, падала, засліплена слізьми”, „танцюють тіні самогубців”, „Місто, якому личив вічний дощ”, „Небо стало виноградним”, „Розтривожена вода легенько билась у береги”.)

У повісті є момент, де на підсвідомому рівні авторка показує співтворчість людини і Бога: „Тоді я дописала: „Коли цикути я хильнула, І світ стемнів, і потім стерся, А кров, отруєна коханням, Повільно сунула до серця...” Далі дописати він мені не дав.” Все це добре, але в повісті немає цілісності, немає героя-характеру, який би своїм мисленням і своїми діями зцементував художню реальність. Авторка подалась у демонологію, в країну мертвих, етноґрафію. І що маємо? Пшик.

За демонологією нема крові почуття, а в країні мертвих треба поводитись обережно. Загалом же авторці бракує досвіду – як життєвого, так і духовного. Саме тому з „Вишиваних гарбузів” вийшла гарбузова каша.

Бракує і досвіду мовного, інакше ми б не мали стільки росіянізмів:

Є	ВАРТО
марну	марудну Василь Велимчий Всі статті розділу "КНИЖКИ"    ВСІ БЛОГИ>> Документація "Літфоруму" Документи Контакти © Всеукраїнська творча спілка "Літературний форум", 2005 - 2009 р. Стара версія сайту