Нещодавно прочитав-єм “Історію євреїв” Джонсона – дуже цікава книжка. Багато фактажу, філософії, розуміння питання. Автор безсторонньо, але з симпатією ставиться до єврейства, аналізує підвалини його буття.

М. Шестопал, Євреї на Україні. – 218с.

У цьому контексті цікаво прочитати книжку Матвія Шестопала “Євреї на Україні”. Вона написана з позицій українця, якому не байдужою є доля українського народу на українській землі. Володіючи багатим фактологічним матеріялом, автор всесторонньо розглядає питання єврейства в Україні. Проти фактів не попреш – а їх тут чимало. Книга написана легким стилем, доброю українською мовою зі знанням справи. Автор, на жаль, не дожив до видання своєї праці, але він її зреалізував, і це головне.

Не переповідатиму зміст книжки, зауважу тільки, що ретроспектива єврейського питання в Україні у викладі Шестопала спонукає до роздумів.

Це не є антисемітська книжка, хоча автор і намагається протиставити світосприйняття єврея і українця. Але він називає речі своїми іменами і ці імена насторожують і спонукають до дії. Українець має усвідомити себе господарем, володарем івідповідно себе поводити.

Разом з тим книжка Шестопала спонукає нас задатися простими питаннями: чому українське єврейство всуціль русскоязичне і русскокультурне, чому президент України Леонід Кравчук знайшов у собі силу і гідність вибачитись перед єврейським народом, а жодний прем`єр-міністр Ізраїлю досі так і не вибачився перед народом українським, чому у музеї Голокосту в Америці присутня фальсифікована експозиція, спрямована проти українців, чому єврейські діячі в Україні дозволяють собі воювати в Україні з начебто українським фашизмом, якого і зазиром тут немає, чому єврейські організації не йдуть на діалог з організаціями українськими? Цих чому безліч, і на них треба дати реальну відповідь.

Українська клясика переповнена реальною нелюбов`ю до жидівства, яка випливає з історичних передумов, викладених Шестопалом у своїй книжці. І, очевидно, замовчування української клясики сьогодні, неприсутність її в новітньому видавничому обізі зумовлене неоголошеним спротивом зацікавлених осіб і структур.

Маю надію, що діалог двох націй все таки розпочнеться. Мені приємно відзначити діяльність поетеси і перекладача Валерії Богуславської, яка провадить реальну роботу з перекладу українською мовою ідишистських поетів, що виросли з української природи і української культури. Це і є реальний діалог двох культур, бо Перец Маркіш і Павло Тичина – поети одного естетичного реґістру і одного – щонайвищого – художнього рівня. І сильні вони саме своєю національною свідомістю.

Діалог потрібен, без нього будемо дикунами. Марчук якось сказав: “Не думайте про моє минуле, подумайте про своє майбутнє ”. у контексті книжки Шестопала – дуже слушна порада.