Повість Лесі Дзюби "Перехрестя" - цілком самостійний твір, гідний на існування в сучасній українській літературі.

Перше знайомство з книжною починається з обкладинки. Малюнок на обкладинці чудовий. Наступне ознайомлення відбувається під час пошуку інформації про те, де, ким і коли ця книга була видана. Тут радує те, що книга, ще не бувши надрукованою, зайняла чільне місце у Міжнародному конкурсі "Гранослов", внаслідок чого і була видана. Наступне ознайомлення відбувається з передмовою. Передмову до цієї книжки написав Валерій Герасимчук. Тут ми знаходимо лише похвали авторці. Можна зробити висновок: рукопис потрапив вчасно в надійні руки, відчувається добра редакція.

Що ж до самого твору. З перших сторінок потрапляєш немов в якийсь іноземний кінофільм, покладений на українську буденну реальність. І справді виникає враження, що ти знаходишся на місці головного героя, відчуваєш всі його переживання й незгоди, перемоги й розчарування, успіхи й невдачі. Під час читання не все одразу стає зрозумілим, в деяких нюансах розбираєшся згодом і це захоплює настільки, що не можеш відірвати очей від книги. Крім того, відчувається деяка біографічність твору, тобто здається, що авторка сама це пережила, бо настільки глибоко передати всі переживання головної героїні, якими насичений твір, можливо тільки за умови, що ти сам це пережив на своєму прикладі.

Головною сюжетною лінією є доля розумної дівчини з українського села - Софії, яка потрапляє до міста вчитися. Але доля зіграла з нею злий жарт: після 4 курсу, коли до закінчення навчання залишався один рік, у зв`язку зі змінами у законодавстві вона була вимушена перейти на контрактну форму навчання і заплатити за рік. Але її батьки не мали таких коштів, і вона була вимушена шукати роботу. Тут Софії теж хронічно не щастило до того дня, коли вона не знайшла випадково оголошення в газеті. Таким чином вона потрапляє на роботу до сімейства Потоцьких у їх приватному маєтку. Тут і розігруються основні події, тут знаходить вона своє кохання, тут знаходить дівчина старий щоденник, який є тією художньою ниткою, яка допомагає пов`язати авторці теперішнє з минулим, історії кохання двох пар, що так подібні між собою. Фінал повісті є досить логічним, як для творів з подібною сюжетною лінією: ми маємо самотню жінку, що втратила своє кохання через ворожнечу між братами за батьківське майно.

У творі присутні також дуже мальовничі описи прекрасної природи, якими особливо насичені перші розділи і фінальна частина. Помітно з якою любов`ю авторка ставиться до прекрасної природи, до її чудових пейзажів, і що найголовніше - вона вміє цю красу передати.

Загальні враження від твору склались цілком позитивні і ніяких негативних моментів у творі помічено не було, тому хотілося б бачити ще багато нових творів авторки і я надіюсь, що ми їх побачимо. Леся Дзюба довела, що вона справді гідна високого звання сучасного українського письменника.