Untitled Page

Наталія Шахрай

НЕШТАТНІ ДІЇ

(лібретто мюзикла)

Київ, 02225, а/с № 229; тел. 547 42 30; e-mail: shahina@ukr.net

ЯВА І.

До затоки входить лінкор. Салют. Бронзовий орел на колоні. Гарматний залп. Ура-а-а! Салют. Радісно схвильований натовп. Привітні помахи рук. Трепетання українського та американського прапорів. Взаємне фотографування. Перше знайомство з обличчями наших героїв. Борт наближується до стінки.

Парадним трапом пливе натовп українських громадян. Активний обмін сувенірами та значками, вимпелами та частинами уніформи. Багато хто з американців уже в наших зимових шапках.

Картина віддаляється.

Музика стихає.

День закінчується.

ЯВА ІІ.

Офіцерська їдальня на американському бойовому кораблі. За столом двоє: вахтовий офіцер (капітан-лейтенант Клей Робінсон) і дівчина-фотограф (лейтенант Джейн Лізберт).

КЛЕЙ. Це неможливо, Джейн.

ДЖЕЙН. Але чому? Адже ми простоїмо на цій триклятій нафтобазі аж до самісінького пізнього вечора.

КЛЕЙ. Неможливо. Наказано нікому не залишати корабля.

ДЖЕЙН. А вчора?

КЛЕЙ. Вчора – то було вчора, а сьогодні ми відходимо в море.

ДЖЕЙН. Ото ж-то й біда! Українці нізащо не зроблять такого знімка, а я повинна спробувати. Я зніму наш лінкор на фоні екзотичних написів кирилицею. І так, щоб не було помітно швартових кінців. Уявляєш, фото «Мить відходу «Eagle” з порту Севастополь”. Це ж історичний знімок, ми перші гості порту, який знову належить Україні! Це фото  завтра ж надрукують всі наші газети, ніхто не встоїть!

КЛЕЙ. Тебе зупинить варта на березі.

ДЖЕЙН. Тому я й прибігла до тебе! Від самісінького ранку спостерігаю за ними, а,  хвилину тому, усіх трьох вартових зняв з постів якийсь сердитий начальник і вони штовхають залізничну цистерну. Варти немає!

КЛЕЙ. Цистерну? Залізничну? Вручну?!

ДЖЕЙН. Ну так!

КЛЕЙ. Україна мене вбиває.

ДЖЕЙН. Клею, хіба ти не з Техасу? Де твій азарт?

КЛЕЙ. Добре, але щоб тебе не звинуватили в шпигунстві, підеш туди разом з Едом. (Махає рукою, звертаючись до сержанта в парадному мундирі.) Док, ходіть-но сюди!

ДЖЕЙН. Ти свиня, Клей, - шепоче Джейн, - знаєш, що він за мною увивається і підсовуєш мені в ескорт якраз його.

КЛЕЙ. Нехай і тобі буде погано, коли ми вже порушуємо наказ, - шепоче той у відповідь. Звертається до доктора, - Проведеш місс і супроводжуватимеш її назад на корабель рівно за годину. Виконаєш? (Док посміхається. Співає про віддане кохання.Утрьох виходять до трапа.)

КЛЕЙ. Ну, то де вони?

ДЖЕЙН. Онде. (Військові та цивільні, серед них троє матросів з автоматами, обліпили цистерну  і штовхають її рейками.)

КЛЕЙ. Жах. Чівер, спускайте трапа, швидко! Рік, підеш з ними на берег! (Дівчина з фотопричандалами та двоє моряків збігають з трапа. Перебігають через залізничну колію і зникають за ємкостями для нафти.)

КЛЕЙ. Тато помре, коли дізнається, що я порушив наказ. Я буду першим з нашої династії, хто порушив морський статут. Тато помре від сорому. А мене витурять з флоту. (Співає про морську сталеву дисципліну.)

ЯВА ІІІ.

Троє американців, не криючись, ідуть уздовж крутого кам’янистого схилу. Ліворуч від них резервуари для нафти та купи вугілля. За ними причали та величезні кораблі, що бункеруються.

РІК. Нічого у тебе не вийде, Джейн, нас не пропустять за межі порту, за прохідну.

ДЖЕЙН. А нам і не потрібно виходити за прохідну. Нам треба вилізти он на того пагорба.

ДОК. У тому ж і справа. Тут лише одна прохідна, і та – за три милі звідси.

ДЖЕЙН. Дивак, я знаю українців.

РІК. Як це?

ДЖЕЙН. Схилом догори йде декілька стежок. Треба лише знайти таку, що нам пасує. І все.

РІК. Не зрозумів.

ДОК. А зараз зрозуміємо. (Дует: загадкова душа є не лише у слов’ян, ось, наприклад, її має наша Джейн.)

ЯВА ІV.

Троє, злегка засапавшись, підіймаються кам’янистою стежкою серед високої ковиль-трави. Стежка впирається у високу загорожу з колючого дроту, але не обривається, а звивається далі схилом догори.

ДЖЕЙН (сміється). Зрозумів?

РІК. Зрозумів. (У колючому дроті діра. Троє, ледь пригнувшись, виходять за територію нафтобази.)

ЯВА V.

Троє стоять на вершині пагорба. Перед ними, як на долоні, нафтобаза, бойові кораблі, бухта. За ними, трохи нижче, схилом тягнуться сірі склади, паркани, бараки.

Джейн знімає телеоб’єктива і ховає апаратуру до сумки.

ДЖЕЙН. Все, хлопчики, можемо повертатися. Я свою справу зробила: красень “Ігл” в оточенні українських кораблів, на фоні їхніх чудернацьких літер. (На ємкостях написи: “не палити!”)

ВОВКОГОН (кричить здивовано). Що ви тут робите? (Американці озираються. Перед ними морський офіцер у чорному кітелі та кашкеті. Хвилинне замішання. Джейн дістає папір, подає його офіцерові. Морщить лоба, говорить, важко підбираючи слова.)

ДЖЕЙН. Маю дозвіл. Знімаю всю бухту. До кінця дня. (Офіцер читає документ. Повертає його.)

ВОВКОГОН. Можете говорити англійською. (Тільки зараз усі помічають, що він налаштований зовсім не войовничо і має в руках кольорового поліетиленового пакета.)

ДЖЕЙН. Ви не на службі?

ВОВКОГОН. Та ні. (Піднімає пакет.)

ДЖЕЙН (Сміється). Ми зайняли вашу стежку?

ВОВКОГОН (Ніяково). Я рідко нею користуюсь. (Усі добродушно сміються.)

ВОВКОГОН. Дозвольте відрекомендуватися? Вовкогон.

ДЖЕЙН. ДЖЕЙН.

ЕД. ЕД.

РІК. РІК. Ти чого вирячився? Шокований моїм зростом? (Зніяковілий українець, і справді, вище за нього на дві голови, але рівний з Едом.) Запам’ятай, я тричі воював і не люблю жартів щодо свого зросту!

ВОВКОГОН. Та я ж нічого…

ЕД (Плескає його по плечу). Цей серйозний хлопака дозволяє друзям кликати його Шорті.* (Короткий. Англ.) Так що. Давай, скоріше ставай йому другом.

ВОВКОГОН. Хлопці! Радий вас бачити. Ви з “Орла”?

РІК. Що?

ВОВКОГОН. “Ігл”?

ЕД. так. А що, в порту стоять інші американці?

ВОВКОГОН. Справа в тому, що я теж ходжу в Середземку.

РІК. Хвилиночку! “Чайка”?

ВОВКОГОН. Та ж так! “БЧ-5”.

ДЖЕЙН. Що це означає?

ВОВКОГОН. Механік.

ЕД. Я лікар.

РІК. Я артилерист.

ДЖЕЙН. Фотограф.

ВОВКОГОН. Шкода. З механіками було би про що посперечатися. І пригадати було б що.

РІК. Облиш їх, вони такі нудні, ті механіки!

ВОВКОГОН. Е, не скажіть! Донт сей со. У війні нервів пошарпані і нерви механіків, не менше ніж штурманські нерви. А вже ваші механіки – вищий клас!

ЕД. Я перекажу їм.

ВОВКОГОН. Особливо тим, які служили в 84-му та 86-му роках.

ЕД. Зрозумів-зрозумів. Неприємний був час.

РІК. Не дай господи, щоб ті часи зногву повернулися.

ВОВКОГОН. Та тепер вже ми союзники!

ДЖЕЙН. І як хочеться, щоб назавжди.

ВОВКОГОН. Ну, якщо вже американці в українському Севастополі – це все!

ЕД. Фініш!

РІК. Фініш цим триклятим перегонам.

ВОВКОГОН. Ну ось, сама собою вирішилась і моя проблема.

ДЖЕЙН. Яка проблема?

ВОВКОГОН. У нас заборонено проносити алкоголь на борт, а мені подарували пляшку коньяку на мій майбутній день народження, який я справлятиму в морі. Не пити ж мені її справді на самоті. Ось я й несу пляшку на корабель і совість мене мучає, через те, що йду на порушення статуту. А зараз ми роздушимо її, учотирьох, і проблема вирішиться.

ЕД. Роздушимо?

ВОВКОГОН. Тобто осушимо за співдружність. Прошу! (Мічман пропонує дівчині сісти на різьблений стілець, що знаходиться поруч з ним.)

ДЖЕЙН. Що це?

ВОВКОГОН. Моє маленьке хоббі. В нашій кают-компанії такі нудні офіційні стільці, що дивитися гидко. Ось я й вирішив облагородити їх. Командування не проти. По одному стільцеві на Рік. Там їх уже дванадцять.

ДЖЕЙН. Чудово. Я почуваюся королівною.

ВОВКОГОН. Так воно, мабуть, і є.

ЕД. Не мабуть, а так і є!

ВОВКОГОН. Радий почути думку справжнього чоловіка.

(ЧОЛОВІЧА ПІСНЯ.)

(Простягає руку до Еда. Той потискає її. Обоє сміються і зазирають один одному у вічі, але це вже не просто веселі погляди: вони стають запитальними: “хто ти, і чого хочеш?” Рукотискання затягується, стаючи жорстким, хоча посмішки все такі ж широкі.

 Вони зрозуміли один одного: “Я кохаю її”, “І я”, “Потиск показує, що наші сили рівні”, “Але не наші шанси”, “Побачимо”, “Побачимо”.

Руки розчіпляються під полегшене зітхання Джейн.)

Вовкогон дістає з пакета пляшку коньяку, передає її Еду. Чоловіки присідають на каміння біля ніг Джейн. Мічман розкладає на газеті домашні пиріжки.)

ВОВКОГОН. Мама пекла.

ДЖЕЙН. Ви були в гостях у матері?

ВОВКОГОН. Я мешкаю з нею тут, неподалік. Це моє місто, я тут народився. (Ед зачудовано розглядає етикетку.)

ЕД. Що ти говориш?

ВОВКОГОН. Моя мама’з гендікрафт.

РІК. Чи вона здорова?

ВОВКОГОН. Так, дякую. (Рік бере до рук пиріжка. Розглядає його, нюхає. Унюхавши щось своє, посміхається сам до себе.)

РІК. Наші мами так далеко…

ЕД. О, а за це необхідно випити! 

(ПІСНЯ ПРО МАМ.)

ДЖЕЙН (Читає етикетку на пляшці). “Джорджіан коньяк”.

РІК (Дивується). А я із штату Джорджія.

ДЖЕЙН. Це бувша радянська республіка.

РІК. Це мій штат!

ВОВКОГОН. Земляки! Тільки я не маю склянки. (Ед показує, що можна пити з ковпачка.) Ну, не солідно, хіба ж це доза!

ЕД. Що?

ВОВКОГОН. Треба б зі скляночки. Хоча, чого там, ви маєте час? (Всі поглядають на годинники.)

ЕД. Ще сорок хвилин.

РІК (Махає рукою). Хеллоу, “Ігл”!

ДЖЕЙН (Підіймає ковпачок з напоєм). Чіерз! 

(ЧОЛОВІЧА ПІСНЯ, ТАНЕЦЬ “ХЕЛЛОУ, ЧІЕРЗ!”)

ВОВКОГОН. Таке відчуття, ніби ми з вами десь зустрічались.

ЕД. У нас, у штатах, теж є такий метод знайомитися з дівчиною.

ДЖЕЙН. Мабуть, в Європі. Я часто відпочиваю в Іспанії. Можливо, в Барселоні, га? Де ви зазвичай проводите свою відпустку?

ВОВКОГОН. Ні, не в Барселоні, це точно. Нам не положено.

РІК. Як це “не положено”?

ВОВКОГОН. Ну, не рекомендують виїжджати за кордон.

ЕД. Забороняють?

ВОВКОГОН (Зітхає). Забороняють. І, все одно, маю таке відчуття, ніби ми з вами давно знайомі. Та ви пийте, Джейн.

ДЖЕЙН. За дружбу!

РІК. За дружбу!

                     (ПІСНЯ ПРО ДРУЖБУ.)

ЯВА VI.

З обох боків сцени з’являються двоє терористів у джинсовому вбранні, озброєні автоматом Калашникова і обрізом гвинтівки.

1-й ТЕРОРИСТ. А нам наллєш?

2-й ТЕРОРИСТ. Всім сидіти!

ДЖЕЙН. Хлопці, вони наказують не рухатись.

1-й ТЕРОРИСТ (Відбирає пляшку, відсьорбує). Непогано.

2-й ТЕРОРИСТ. О, фотоапарат! Та ви – шпигуни!

1-й ТЕРОРИСТ. Вас заарештовано республіканською армією Криму.

ВОВКОГОН. Досить жартувати, мужики!

2-й ТЕРОРИСТ. Які жарти, кусок! Крок ліворуч, крок праворуч – розцінюватимуться як спроба втечі! Стрілятимемо без попередження! (Клацають затворами.) Вперед!

ЕД. Це що, таємна служба охорони?

ДЖЕЙН. Ні, терористи.

1-й ТЕРОРИСТ. Хто терористи, падло?! Стривай, ми тобі влаштуємо терористів!

РІК. Що?

ВОВКОГОН. Не хвилюйтеся.

2-й ТЕРОРИСТ. Усім заткатися! Рух вперед! (Виходять.)

                     (ЗАТЕМНЕННЯ. ТАНЕЦЬ “НЕБЕЗПЕКА ПОРЯД”.)

ЯВА VII.

Коридор бараку, обабіч нього кімнати, в яких давно ніхто не мешкає. Входить конвой. Їм назустріч виходить лисуватий чоловік середнього віку. Він жує булку, завмирає від здивування.

3-й ТЕРОРИСТ. Це що?

1-й ТЕРОРИСТ. Американці.

3-й ТЕРОРИСТ. Навіщо, недоумки?!!

2-й ТЕРОРИСТ. Адже нам потрібна якась голосна акція. Ти сам говорив.

3-й ТЕРОРИСТ. Але, чому саме американці?!

1-й ТЕРОРИСТ. Вони – імперіалісти.

2-й ТЕРОРИСТ. А яка різниця? Нехай весь світ дізнається про нашу біду!

3-й ТЕРОРИСТ. О, Аллах! Ось так, ні з того, ні з сього!

1-й ТЕРОРИСТ. Вони самі на нас натрапили. Тим більше – це шпигуни. Ось фотоапарат.

3-й ТЕРОРИСТ. Скоріше заводьте їх до кімнати!

2-й ТЕРОРИСТ (До Вовкогона). Кинь свого стільця, скотино!

3-й ТЕРОРИСТ. А навіщо ви цього маримана-козла притягли?

1-й ТЕРОРИСТ. Ну, він був з ними…

2-й ТЕРОРИСТ. Всі – обличчям до стіни!

3-й ТЕРОРИСТ. Ви їх хоч обшукали?

1-й ТЕРОРИСТ. Не встигли.

2-й ТЕРОРИСТ (Б’є, примушуючи виконати наказ). Ширше ноги!

(Авторучка, годинники, жувальні гумки, цигарки летять на підлогу. Терористи збирають це все, розкладають на столику. Рікова запальничка причіплена ланцюжком до штанів. Рука терориста смикає її, намагаючись відірвати. Не вдається. Мимоволі погляд терориста зустрічається з розлюченим поглядом моряка. Секундна ніяковість. Терорист не витримує німого поєдинку. Пальці відпускають іграшку.)

3-й ТЕРОРИСТ. Все?

2-й ТЕРОРИСТ. Все.

1-й ТЕРОРИСТ. У одного обручка є. Треба б зняти.

3-й ТЕРОРИСТ. Облиш, поки що, потім. Скільки ми маємо кімнат із гратами на вікнах?

2-й ТЕРОРИСТ. Дві.

3-й ТЕРОРИСТ. Дві усього? Шайтан! Тоді так – мужиків зачинити окремо, бабу — окремо.

1-й ТЕРОРИСТ. Мудре рішення, командире!

2-й ТЕРОРИСТ. Мудре. (Обидва підхихикують.)

ВОВКОГОН. Не посмієте.

3-й ТЕРОРИСТ. Що ти там каркаєш?

ВОВКОГОН. Навіть не думайте. Дівчина повинна залишатися з нами. Не дай Боже, вона постраждає, я вчиню розборки з кожним із вас окремо.

1-й ТЕРОРИСТ (Б’є Вовкогона автоматом по нирках). Ти на себе подивися!

2-й ТЕРОРИСТ. Стоїш тут, мов жаба розіпнутий, і ще дозволяєш собі смердіти на нас, га?

ВОВКОГОН. Про дівчину я вас попередив.

1-й ТЕРОРИСТ. Ну-у?

ВОВКОГОН. Ви, вербота, невідомо звідки понаїхали…

3-й ТЕРОРИСТ. З Казахстану.

ВОВКОГОН. І даремно не поцікавилися в цьому районі, хто такий мічман ВОВКОГОН.

2-й ТЕРОРИСТ. А це хто?

ВОВКОГОН. Дівчина залишається зі мною!

3-й ТЕРОРИСТ. Ой, та досить вже… (Хапає Джейн за лікоть.) Ходи сюди, герл…

(Мічман пружно відскакує від стіни і правим кулаком цілить у підборіддя лисуватого. Той відлітає до стіни, але групується і стрибає на мічмана з піднятою для удару ногою. Мічман долонями перехоплює ступню нападника і той врізається головою в плінтус підлоги.)

1-й ТЕРОРИСТ. Стояти!

2-й ТЕРОРИСТ. Стояти! (Приставляють цівки зброї до голови мічмана.)

1-й ТЕРОРИСТ. Стояти! (Націлює зброю на американців, які рвонулися на допомогу.)

Всіх полонених знову ставлять обличчям до стіни. Лисий підводиться, витирає з лоба кров. Двоє терористів б’ють мічмана. Мовчки. Він теж мовчить. Лисий задирає голову лежачого мічмана, вхопивши за волосся.)

3-й ТЕРОРИСТ. Це політична акція, недоумку, зрозумів?! Ми боремося за повернення наших земель! Об її американсько-імперіалістичний СНІД ніхто маститися не буде. Ми не маємо при собі презервативів. Чи, може, хтось має, хлопці? 2-й ТЕРОРИСТ. Нема! (Сміються.)

3-й ТЕРОРИСТ. А найперше, що вони рекламують після “Кока-Коли” – то презервативи! Безпечний секс! Думають подовжити собі життя! А ти – не американець. Ти наш, рідний житель СНД. Ти наш рідний загарбник чужих земель, окупант, і зараз ми тебе будемо кінчати. Говори останнє слово.

ВОВКОГОН. Один постріл, і моряки вас розірвуть на шматки. Наплювати їм на вашу вошиву політику, братка ображати не дозволять.

3-й ТЕРОРИСТ. Кмітливий, падло. (Удар ногою в обличчя.) гаразд, іди до тієї кімнати зі своєю заокеанською курвою. А тих двох – до іншої! Розділити їх!

Людей розштовхують до різних кімнат.

ВОВКОГОН. Усе нормально, хлопці.

РІК. Прокляття!

1-й ТЕРОРИСТ. Мовчати!

(Двері зачиняються. Клацають ключі в замках. Джейн хусточкою витирає кров з обличчя мічмана. Він прислухається до розмови в коридорі.)

ЯВА VIII.

Розмова в коридорі.

3-й ТЕРОРИСТ. Обійди знадвору, перевір вікна.

2-й ТЕРОРИСТ (Виконує). Ну що, по-моєму, все нормально.

3-й ТЕРОРИСТ. Невідомо! Сидіть тут, а я пішов до телефону, задзвоню Шалі. Боюся, йому все це не дуже сподобається і доведеться когось розстрілювати: або їх, або вас!

1-й ТЕРОРИСТ. Облиш, ти ж жартуєш!

3-й ТЕРОРИСТ. Нічого не “облиш”! усім сидіти тихо і чекати на мене!

2-й ТЕРОРИСТ. Зрозуміло.

ЯВА IX.

В кімнаті Джейн і Вовкогон.

ВОВКОГОН. Злякалася?

ДЖЕЙН. Ні. Я лише погано зрозуміла розмову.

ВОВКОГОН. Молодця.

ДЖЕЙН. “Курва”, це я?

ВОВКОГОН. Ну, це…

ДЖЕЙН. Через що ти почав битися?

ВОВКОГОН. Через тебе. Ти мені подобаєшся.

ДЖЕЙН. Ти схожий на англійця.

ВОВКОГОН. Чим?

ДЖЕЙН. Їхнього гумору я теж не завжди розумію.

ВОВКОГОН. Я не жартую.

(ПАУЗА.)

ДЖЕЙН. Ти був одружений?

ВОВКОГОН. Ні. Ніколи.

ДЖЕЙН. Чому?

ВОВКОГОН. Чекав на тебе.

(ПАУЗА.)

ДЖЕЙН. Я теж не була заміжня.

ВОВКОГОН. Зрозуміло. Чекала на мене.

ДЖЕЙН. Це божевілля. Так не буває. Америка на другому боці планети.

ВОВКОГОН. Дрібниці. Я часто бував біля твоїх берегів. Планета не така вже й велика і відстані не зупинять любові. Я завжди знав, що ти існуєш і чекаєш на зустріч зі мною.

(ПІСНЯ “Я ЧЕКАВ НА ТЕБЕ”.)

ДЖЕЙН. Звідкіля ти знав?

ВОВКОГОН. Моя вахта закінчується в “нуль годин” і кожен раз після вахти я підіймався з машинного відділення на верхній місток і деякий час стояв там посеред темряви та мовчання, думаючи про тебе.

ДЖЕЙН. Але в цей час я молилася перед сном і думала про Бога.

ВОВКОГОН. Це можна називати по-різному, але зміст один: наші душі вже давно знайомі. Якби ми не зустрілися в цьому житті, напевне зоставався ще якийсь шанс на майбутнє.

ДЖЕЙН. Відсунься від мене!

ВОВКОГОН. Чому?

ДЖЕЙН. Тому, що я починаю відчувати твою правоту.

ВОВКОГОН. Хіба це так страшно?

ДЖЕЙН. Так, це недобре. Так божеволіють.

ВОВКОГОН. Тобі потрібно заспокоїтись. Подивись мені в очі.

ДЖЕЙН. Не можу.

ВОВКОГОН. Чому?

ДЖЕЙН. Голова крутиться.

ВОВКОГОН. Не хвилюйся. Тепер, коли ми разом, усе буде добре; потрібно лише закінчити цю неприємну справу. Відтепер ти не одна, нас двоє. Спробуй заспокоїтися.

ДЖЕЙН. Я, майже, спокійна.

ВОВКОГОН. Коли почнеться, одразу ж перебіжиш до он того кутка.

ДЖЕЙН. А що почнеться?

ВОВКОГОН. Щось та й почнеться. Твої, мабуть, розумні хлопці?

ДЖЕЙН. Розумні.

ВОВКОГОН. Отже якщо не придумаємо ми, придумають вони. Тієї ж миті — в той куток і зачаїсь там, а потім — діятимем за обставинами.

ЯВА X.

В кімнаті Ед і Рік.

ЕД. Я знайшов серед сміття три цвяхи.

РІК. І що?

ЕД. Викличемо коротке замикання: два цвяхи вставимо в розетку, а третій кинемо на них. Світло погасне, ми хоч якось спровокуємо бандитів на непродумані дії. А там, будь-що буде.

РІК. Зрозумів.

ЕД. Щойно хтось відчинить двері, кинеш цвях і замкнеш коло.

РІК. Чому я?

ЕД. Я важкий, дужий, прорвуся обов’язково.

РІК. Побачивши тебе, вони насторожаться, а я маленький на зріст, мене вони не боятимуться.

ЕД. Рік!

РІК. Ед! (Погляд низькорослого стає сталевим, обличчя суворим. Він мовчки йде до дверей. Ед стискає кулака зі цвяхом.)

ЯВА XI.

Джейн і мічман насторожуються, почувши крик із кімнати навпроти. Кричить Рік англійською мовою.

ДЖЕЙН. Почалось?

ВОВКОГОН. Не знаю. Поки що сиди спокійно. Коли відчиняться двері, вороги повинні побачити, що ти спокійна. Ти спокійна?

ДЖЕЙН. Так. Лише трохи тремчу.

1-й ТЕРОРИСТ (Через двері). Кусок! Чого він хоче?

ВОВКОГОН. Погано чую.

2-й ТЕРОРИСТ. Не прикидайся дурником!

ВОВКОГОН. Але ж я не вчитель англійської.

1-й ТЕРОРИСТ. Відійди від дверей!

ВОВКОГОН. Відійшов. (Двері повільно прочиняються і в щілині з’являються стволи автомата і обріза.)

 2-й ТЕРОРИСТ. Ходи сюди! (Виходять до коридору. Мічман прихиляється вухом до дверей навпроти.)

ЯВА XII.

ВОВКОГОН. Не розберу.

1-й ТЕРОРИСТ. Але ж він чогось хоче?

ВОВКОГОН. Здається, так.

2-й ТЕРОРИСТ. Що він там весь час повторює?

ВОВКОГОН. Не зможу перекласти так одразу, потрібен “спел”.

1-й ТЕРОРИСТ. Що то таке?

ВОВКОГОН. Незрозуміле слово він вимовить по літерах, і я його зрозумію.

2-й ТЕРОРИСТ. Я від вас скаженію! На фіга ми з вами зв’язалися!

1-й ТЕРОРИСТ. Гаразд, Алі, тримай його під прицілом, а я відчиняю! (Відчиняє двері, все так же тримаючи автомат напоготів. У відчинених дверях з’являється низенький морячок.) Чого тобі, пацане?

(Гасне світло. Автоматна черга. Звуки боротьби. Постріл з обріза. Гуркіт меблів, що падають, і раптова тиша.)

ВОВКОГОН (Обережно). Бой?

РІК. Сейлор?

ВОВКОГОН. Чи ти утримуєш свого?

ЕД. Здається, я його задушив.

ВОВКОГОН. Допоможи мені.

ЕД. Де ти?

ВОВКОГОН. Тут, поряд.

ТЕРОРИСТ. Суки! Суки паршиві! Відпустіть мене!

ВОВКОГОН. Це я, а він піді мною. (Лунають два удари і чується хрипіння.)

ЕД. Як ти, Ріку?

РІК. Якесь дивне тепло…

ЕД. Запали вогонь.

(Рік чиркає запальничкою. Стає видно як український і американський моряки, на пару, зв’язують лежачого терориста. Закінчують, підводять очі на Ріка. Його ліва рука і весь лівий бік грудей залито кров’ю. )

ЕД. Боже, тебе поранено, Рік!

РІК. Я затиснув дуло автомата під пахвою. (Непритомніє. Похиляється, його підхоплюють, щоб не впав.)

ЕД. Джейн, ти де? Сюди!

ДЖЕЙН. Я тут.

ВОВКОГОН. Тримай запальничку вище. (У мерехтливому світлі запальнички паском перетягують плече пораненого, складають розірвані м’язи, перебинтовують розірваною сорочкою.)

ДЖЕЙН. Його треба відвести до шпиталю, негайно! Ми не маємо зайвого часу!

ВОВКОГОН. А як надійде третій?

ЕД. Чорт забирай! Чи він озброєний?

ВОВКОГОН. Не знаю!

ДЖЕЙН. Що робити?

ВОВКОГОН. Зачекаємо, хоча б зо п’ять хвилин.

ЕД. Не більше п’яти хвилин, чуєш, росіянине?!

ВОВКОГОН. Українець.

ЕД (Загрозливо). Рівно п’ять. А потім відходимо.

(Саджають непритомного терориста спиною до стіни, плескають по щоках. Той розплющує очі, у мерехтливому світлі запальнички бачить націлений на нього автомат.)

ВОВКОГОН. Ти мовчиш, зрозумів?

1-й ТЕРОРИСТ. Зрозумів.

ВОВКОГОН. Повторюватимеш мої слова, зрозумів?

1-й ТЕРОРИСТ. Зрозумів.

ВОВКОГОН. Гаси світло, Джейн, відходь за рога.

(Чути як хтось підбігає до будинку. Всі завмирають. Кроки стають обережнішими, наближаючись, затихають біля входу.)

3-й ТЕРОРИСТ. Алі! Мустафа!

ВОВКОГОН (Шепоче). Говори: я.

1-й ТЕРОРИСТ. Я.

3-й ТЕРОРИСТ. Чому стріляли?

ВОВКОГОН. Я вбив американця.

1-й ТЕРОРИСТ. Я вбив американця.

3-й ТЕРОРИСТ. Ідіот! Чому немає світла?

ВОВКОГОН. Не знаю.

1-й ТЕРОРИСТ. Не знаю.

3-й ТЕРОРИСТ. То запали сірника!

(Це кінець. Усі завмерли, не знаючи, що робити. Раптом засвічується вогник в кінці коридора, то запальничка в руках Джейн. Командир терористів сміливо входить до напівтемного коридору.)

3-й ТЕРОРИСТ. Тварі безрогі! Бабу що, теж порішили?

(Збоку на нього  налітає  Ед. Удари. Дикий крик. Підходить Джейн, освітлюючи місце побоїща.)

ДЖЕЙН. Досить, Ед.

ЕД. Таких потрібно вбивати! Вбивати на місці! Дай мені автомат, моряк. (Він повертається до Вовкогона і бачить, що той націлив зброю на нього.)

ДЖЕЙН. Досить, Еде.

ЕД. Ти цілиш у мене? Ти?!

ВОВКОГОН. Опам’ятайся. (Опускає зброю.)

ЕД. Його навіть немає чим зв’язати…

(Мічман знімає ременя з автомата. Вони зв’язують останнього терориста, обережно беруть на руки Ріка і виносять його з приміщення верхи на стільці.)

ЕД. Чи ти швидко бігаєш, камрад?

ВОВКОГОН. Є нагода перевірити.

(Надворі ледве смеркається.)

ДЖЕЙН (крізь сльози). Мені здавалося, уже настала ніч.

(Чоловіки мовчать.)

ЯВА XIII.

Вибігають на дорогу, помічають ліхтарі ваговоза. Мічман випускає чергу в повітря. Ваговоз зупиняється.

ВОВКОГОН. Морські сили України, мічман Вовкогон. Терміново до порту! У нас поранений!

(Водій опускає борт кузова, допомагає покласти Ріка. Рве з місця, не закриваючи борту.)

ЯВА XIV.

Ваговоз упирається радіатором просто в ворота прохідноїю. З будки вискакує офіцер з пов’язкою чергового на рукаві і аркушем паперу в руці.

ЧЕРГОВИЙ (Нервово кричить). Хто такі?

ВОВКОГОН. Мічман Вовкогон.

ЧЕРГОВИЙ (Трясе списком). Американці?!

ДЖЕЙН. Джейн Лізберт.

ЕД. Сержант Забріскі.

ЧЕРГОВИЙ. Де ще один? (Помічає забинтованого Ріка.) Їдьте швидко! У вас залишається ще лише сім хвилин!

(Автомобіль мчить територією нафтобази. Всі мовчать. Джейн гладить обличчя мовчазного Ріка. Забріскі і Вовкогон стоять, тримаючись за борт кузова, підставивши синці та подряпини холодному зустрічному вітрові.

На одному з перехресть водій гальмує перед зустрічним патрульним джипом.)

ВОДІЙ. Це по тебе, мічмане! (Із джипа виплигує молоденький український лейтенант.)

ЛЕЙТЕНАНТ. Мічман Вовкогон, в машину!

(Вовкогон сумно дивиться в обличчя Еда, намагається посміхнутись, але нічого у нього не виходить. Помітно, яких зусиль йому варто не дивитися на Джейн. Правицею він чіпляє свого стільця, шульгою спирається на борт, і легко сплигує на землю. Виструнчившись, дивиться на дошки кузова у тому місці, де за ними сидить Джейн. Лейтенант тягне його за рукава, штовхає в груди, але велетень, не звертаючи уваги на його намагання, відводить його рукою вбік, а лейтенант, відлетівши як м’ячик, знову й знову повторює спроби зрушити його до джипа.

Джейн здається відчуває цей погляд. Вона завмирає скинувши голову, потім підводиться на ноги і бачить очі, які її шукають.)

ДЖЕЙН. Чому ти мовчиш? Ну чому ти мовчиш? (Сплигує з кузова.) Не мовчи, чуєш! Адже я люблю тебе! Я тебе люблю!

(Тепер вже двоє патрульних матросів приєднуються до лейтенанта і вони утрьох заштовхують Вовкогона до свого авта. Цього разу він підкорюється, але обличчя його залишається такою ж незворушною маскою, а очі невідривно вдивляються в Джейн. УАЗик, виснувши гальмами, від’їздить.)

ДЖЕЙН (Стомлено). Ми запізнюємося, Еде. (Ед нічого не відповідає. Допомагає їй всісти до кузова і, раптом, помічає стілець, що самотньо стоїть на асфальті.) Еде, ми  уже запізнились! (Ед порухом руки відправляє машину до пароплава. Машина від’їздить. Ед дивиться на стілець. Підходить до нього, бере до рук і швидким кроком йде у той бік, куди відвезли українського мічмана. )

ЯВА XV.

Ед підходить до трапа українського лінкора. Обличчям американця течуть сльози. Стільця він тримає обома руками за спинку перед грудьми. Біцепси здимаються під напіводірваними нашивками. З грудей виривається крик:

ЕД. Льоня! Льоня! (У цьому крикові чується все: виклик, гнів, туга і сум за людиною. Це останній крик Тарзана. Такого світ більше не почує.)

ТАНЕЦЬ МОРЯКІВ ПЕРЕД ВІДХОДОМ У МОРЕ.

МОРЯК. Дивись, у нього наш стілець із кают-компанії. Гей, біч, ану віддай наше майно! (Нікому і до голови не приходить, що цей обідраний біч, який похитується, наче п’яний, є сержантом американського флоту. Двоє добровольців уже летять до нього парадним трапом. Чіпляються за стілець з обох боків і розлітаються врізнобіч, розметені могутнім ривком сержанта.)

ЕД. Льоня!! (Ще двоє підбігли, а ззаду накинувся один із першої пари нападників. Марно. Усі троє валяються на пірсі.) Льоня!!! (Біля трапу вже невірогідка купа-мала: хто літає, хто падає. У колотнечі не помітно ні нашого героя, ні стільця.)

КАПІТАН. Припинити це неподобство! (Купа тіл розпадається на окремі фігури, які виструнчуються. В центрі залишаються Вовкогон і Забріскі, які стоять спиною до спини. У одного стиснуті кулаки, у іншого біля грудей стілець.) Хто такі?

ВОВКОГОН. Мічман Вовкогон.

ЕД. Сержант Забріскі.

КАПІТАН. Розійтись! (Губи і кулаки стиснуті, плечі зімкнуті. Вони не розуміють такого наказу.) Сержант, ця машина відвезе вас на сорок дев’ятий причал. Ви встигнете на свій корабель. (Очі опущені. Ні слова, ні руху. Капітан в секундній задумі постукує кулаком по планширу.) Мічман, можете провести свого товариша. (Дві усміхнені гори м’язів застрибують до маленького джипа.)

ЯВА VI.

Трап американського лінкора вже підіймається, коли Ед застрибує на нього. До Еда збігає Джейн. Ед притримує її за талію, поки вона, нагнувшись, цілує в губи мічмана, який раптом став меншим на зріст. Вона щось говорить, але за гуркотом гвинтів слів не чути, лише видно щасливі посмішки.

У неї і в Еда.

Мічман залишається на причалі сам.

Лінкор відвалює, розвертається на курс і виходить з бухти.

ПІСНЯ, ТАНЕЦЬ.

Той, хто бачить таку могутню велич уперше, завжди жахається, помічаючи як швидко вона рухається.