КРАЩЕ  З’ЇСТИ  КИРПИЧИНУ
                                    
                                       П’єса

ДІЙОВІ  ОСОБИ:

П о л і т р у к – завідувач відділу
Б р и д  О с – новий завідувач відділу
Д у б и н а – створює довкола багато шуму
В у д и л к о – має значний досвід роботи ; невдало намагається грати Дон-Жуана
В а р я г  І н – холостяк, шукає собі дружину ; грає Дон-Жуана так само незграбно
М а л а – молода, ще неповнолітня, дівчина
Г і л ь д і я – непрофесіонал; зате виглядає набагато молодшою від своїх років;
в неї усі запитують посвідчення і паспорт
П р о л і т а є в – взагалі з іншої структури ; сидить в кімнаті, бо просто потрібен комп’ютер; вирішальної ролі не відіграє
П р и б и р а л ь н и ц я – завжди зі шваброю
В а х т е р – завжди підозрілий
К е б з а к - головний і найавторитетніший в усьому; кумир Д у б и н и.

 

                                              Д і я  І

 Приміщення офісного типу. По периметру під стінами стоять столи. На кожному столі – по комп’ютеру. Біля столів – крісла. Є тільки одне вікно, але й
воно наглухо замуроване цеглою. Ввімкнені лампи з денним світлом. На одній зі стін намальовані дві перехрещені лінії, проте не можна зрозуміти, що вони зображують : чи то хрест, чи то літеру «Х».
  За кожним столом сидить по співробітнику відділу. П о л і т р у к  сидить спи-
ною якраз до замурованого вікна. Всі працюють за комп’ютерами.
П о л і т р у к . Коли здаєте статті ?
Г і л ь д і я (вихоплюється першою). Я вже перекинула статтю!..
П о л і т р у к. А чого без назви?
Г і л ь д і я. Ой, забула!.. Замріялася. Зараз буде.
Входить Д у б и н а. Підходячи до  Г і л ь д і ї, він довго зазирає їй через плече у монітор її комп’ютера. Г і л ь д і я, не помічаючи цього, продовжує набирати якийсь текст. Мовчанку порушує П о л і т р у к.
П о л і т р у к (до Д у б и н и). Досить підглядати! Скільки можна?! Усе ніяк тебе не навчу, що  це по-га-но!
Д у б и н а. Так вона ж невідомо чим займається!
Г і л ь д і я (ображено).Я працюю !!!
Д у б и н а ( зображуючи подив ). Та-ак ?! А чому тоді в робочий час про труси пишете? Це ж у нас не гламурне видання – хто з ким переспав.
Г і л ь д і я. «Труси» - це дієслово в наказовому способі. Я пишу про те, що треба трусити кишені чиновників, які беруть хабарі…
П о л і т р у к (перериваючи Г і л ь д і ю, до Д у б и н и). Ану не чіпляйся до дів-
чини. Пішли краще покурим…
Д у б и н а, відразу погоджуючись, дістає з кишені саморобну цигарку – скруче-
ну з газети «козячу ніжку». П о л і т р у к, зневажливо поглянувши на це, різким рухом вибиває «ніжку» з рук  Д у б и н и, з гордістю дістає пачку довгих доро-
гих цигарок, одну бере собі і пригощає  Д у б и н у.
 П о л і т р у к (повчально). Ось шо треба курити!
(Обоє виходять)

У кімнаті : В у д и л к о, В а р я г  І н, Г і л ь д і я  та  М а л а.
В а р я г  І н ( до М а л о ї). Ти що сьогодні вночі робиш?
М а л а. Сплю.
В у д и л к о (до Г і л ь д і ї ). А ти що робиш ?
Г і л ь д і я (роздратовано, не відриваючи погляду від монітору). Кажанів ловлю!
В у д и л к о (радісно). О, так будемо разом ловити! Ще й М а л у з собою візьмемо! Правда?!
 Ніхто не відповідає.  М а л а  ховає іронічну посмішку. Г і л ь д і я щосекунди виглядає все більш роздратованою.  В а р я г  І н  починає сміятися єхидним смішком.

Входить П о л і т р у к.
П о л і т р у к (до В а р я г  І н а ). Чого смієшся? Статтю вже дописав?
В а р я г  І н (затинаючись). Е-е…М-м…Ще…ні.
П о л і т р у к. А коли допишеш?! Завтра вранці?!
В а р я г  І н (починаючи трохи нервувати). Ще десять хвилин!
П о л і т р у к. Десять гривень з тебе!
В а р я г  І н. Майже дописав…
П о л і т р у к. Від завтра я тут більше не працюю.
М а л а (зі сльозами). На кого ж Ви нас покидаєте ?!
П о л і т р у к. П’ять гривень!
М а л а (здивовано). За що?!
П о л і т р у к. Коли ти мені викати перестанеш?!
М а л а розгублено усміхається і опускає очі.
Витримавши хвилинну паузу, Г і л ь д і я  і М а л а падають на коліна перед П о л і т р у к о м   і, б’ючись лобами об підлогу, безутішно голосять.
М а л а  і   Г і л ь д і я  (викрикують наперебій). Та куди ж Ви від нас ідете?!.. Та на кого нас, нещасних, полишаєте?!..Та Ви ж нам, як батько рідний!!! Та що ж ми тепер робити будемо?!..
 В цей час  В а р я г  І н  і  В у д и л к о, сміючись демонічним сміхом і потираючи руки, наввипередки зухвало викрикують…
В а р я г  І н  і  В у д и л к о. Ха-ха-ха!.. Тепер – все! Нікому вас більше захищати!
 Тим часом М а л а  і   Г і л ь д і я, б’ючись лобами об підлогу, розбивають їх до крові. Кров струмує підлогою. В а р я г  І н  та  В у д и л к о страшно регочуть.

  У кімнаті В у д и л к о  і В а р я г  І н .
В у д и л к о . Ну що, В а р я г?.. Пішов П о л і т р у к. Нам – свобода. Запануєм тепер ми у цій сторонці. Слухай, давно тебе спитати хотів…Тобі яка з дівок більше подобається?..
В а р я г  І н (обережно). А що ?
В у д и л к о . Та я давно уже подумав : нас – двоє, їх – двоє… Треба якось по-чесному розділити, чи що? Ти б собі яку взяв?
В а р я г  І н ( невпевнено). Та мені… вони наче обидві симпатичні…Але все-таки подобається більше та, молодша…
В у д и л к о ( розсміявшись). Правильно! Так і ти ж молодший за мене! Мудре рішення!..(плескає В а р я г  І н а по плечу, вже єхидніше додає) Салага!.. (Серйознішає). Отож – домовились. Тільки ж ця розмова - між нами, еге ?..
В а р я г  І н  мовчки киває. В а р я г  І н   та  В у д и л к о  тиснуть одне одному руки. Змовницьки озираючись, виходять.

 Входить П р и б и р а л ь н и ц я   з відром і шваброю. Побачивши розмазану по підлозі кров, скрушно хитає головою.
 П р и б и р а л ь н и ц я. Ну ніяк не можуть чисто працювати! Все смітять, смітять…Господи, і коли воно вже та пенсія?..
 (Зітхаючи, починає терти підлогу…)

Прохідна. Вертушка. На прохідній сидить В а х т е р . До вертушки підходить
Г і л ь д і я.
Г і л ь д і я (до В а х те р а) . Доброго ранку!
В а х т е р (підозріло). Доброго, доброго… А куди це Ви?..
Г і л ь д і я. Так я тут працюю. Давно уже.
В а х т е р . Щось я Вас не пам’ятаю…
Г і л ь д і я. Як це?! Щодня повз Вас проходжу, і Ви щодня запитуєте, хто я…
В а х т е р (розгублено). То невже склероз починається?.. А покажіть-но Ваше посвідчення?..
Г і л ь д і я, витягаючи з сумочки, простягає йому посвідчення. В а х т е р до божевілля довго вдивляється у фотокартку, щось вичитує, вивчає…
В а х т е р . А Ви школу закінчили ?
Г і л ь д і я. А це ще до чого? Я тут працюю! Вже університет, до речі, закінчую!
В а х т е р . А паспорт у Вас є ? Щось Ви не виглядаєте, як студентка…
Г і л ь д і я  роздратовано подає паспорт. До вертушки підходить Д у б и н а, вітається з Г і л ь д і є ю та  В а х т е р о м.
Д у б и н а (до Г і л ь д і ї ). Гільдіє, а сьогоднішня Ваша стаття буде про ліфчики?
Г і л ь д і я. Буде, буде…
Д у б и н а проходить.
Г і л ь д і я (крізь зуби). Про презервативи!..
В а х т е р віддає Г і л ь д і ї  документи, вона теж проходить.

Кабінет  К е б з а к а. К е б з а к   сидить за столом. Стукають у двері.
К е б з а к . Да, да!
Входить Д у б и н а.
К е б з а к . У чому новизна сьогоднішніх статей?
Д у б и н а. Вибачте, я тільки прийшов…Ще не знаю, хто про що пише.
К е б з а к . (розчаровано). Це дуже погано! А знати треба все! Інакше ми – не журналісти!..
Інакше – нащо ми працюємо?!
Д у б и н а  стоїть витягнувшись, ніби струна.
К е б з а к. Дізнатися і доповісти!
Д у б и н а. Так точно!
К е б з а к (поблажливо). Вільно…
Д у б и н а стройовим кроком виходить із кабінету.

 Туалет. Унітаз. Раковина. Над раковиною висить дзеркало. Навпроти дзеркала стоїть  Д у б и н а.
 Д у б и н а (зачудовано дивлячись у дзеркало). Оце талант у нього!.. Оце залізна хватка!.. Оце професіонал!.. (Намагається копіювати вираз обличчя та жестикуляцію К е б з а к а  ). От би мені хоч трохи наблизитися до цього генія! ( Роздивляється себе у дзеркалі).

                                             
                                               Дія  І І

 Офіс. За столами сидять В а р я г І н, В у д и л к о, Г і л ь д і я  та  М а л а. Входить П р о л і т а є в   і, привітавшись з усіма кивком голови, і собі сідає за комп’ютер. Різко відчиняються двері. Заходить Б р и д  О с.
Б р и д  О с. Добрий дєнь! Я ваш новий начальнік! Я устанавліваю сваї правіла іґри на етам полє!
В у д и л к о ( пошепки до В а р я г  І н а ). Ось тобі й запанували…
Б р и д  О с. Мєня завут Б р и д  О с. За самавольний вихад на абєд я учрєждаю
штраф – палавіна ґадавой зарлати! ( Всі нажахано дивляться у його бік) Кто нє саґласєн – может сразу пісать заявлєніє аб уходє! На ваши мєста я набєру каманду настаящіх  прафєсіаналав!.. Кстаті, я слихал, што у вас тут украінская
ґазєта… Как па-украински будєт ґазєта?..
Г і л ь д і я. Так і буде!
Б р и д  О с.  Точна! Ну, я так і думал… Пайду пака кофє вип’ю… А ви (грізно)-
работайтє!
 Б р и д  О с  у німій тиші виходить. Як тільки за ним зачиняються двері,
Г і л ь д і я підхоплюється з місця, дістає звідкись маленьку картонну коробочку, яка швидко розкладається, і за якусь хвилину перетворюється на імпровізовану трибуну. Кулькову ручку Г і л ь д і я за секунду розкладає на мікрофон. Поставивши мікрофон на трибуну, Г і л ь д і я  розпочинає виступ.
Г і л ь д і я. Ну й нове начальство у нас! Весело нам буде!.. Хто як хоче, а я звільняюся! Збираю також заяви та підписи від інших!..
 Двері відчиняються. Г і л ь д і я миттєво згортає і ховає трибуну, сідає за стіл та починає щось писати у блокноті. Забігає Д у б и н а. Підбігаючи до В а р я г  І н а, хвилину дивиться на написаний ним  матеріал, а потім виголошує довгий спітч, який складається з набору нічим не пов’язаних між собою слів-матюків. Виголосивши усе, Д у б и н а вибігає. Після тривалої паузи тишу порушує В а р я г І н.
В а р я г І н (флегматично). А я так і не зрозумів, що він мав на увазі…

  Офіс. Б р и д  О с, П р о л і т а є в, М а л а, Г і л ь д і я, В а р я г І н та  В у д и л к о 
сидять за комп’ютерами.
Б р и д  О с. Што я вам маґу сказать?.. Работа ваша – ґавно… Пішетє ви так сєбє… А па правдє ґаваря, хєрова… За ета я вас буду штрафавать…
М а л а. Та ми й зарплати ще не отримували!
Б р и д  О с ( не розуміє). Што-што?..
М а л а. Грошей, кажу, і так нема!
Б р и д  О с (намагаючись перейти на українську). А це не моя проблема!.. (Встає, кудись іде…)
Забігає  Д у б и н а. Всі мовчки приречено клацають по клавіатурі. Д у б и н а пробігає коло кімнатою. На нього ніхто не звертає уваги.
Д у б и н а (роздратовано). Де завідувач?
Ніхто не відповідає. Бо ніхто й не зна. Лише клацання по клавіатурі стає все напруженішим.  Д у б и н а сідає на крісло за вільним столом. Закидає ноги на стіл різким рухом. На нього ніхто не зважає. Трохи посидівши, Д у б и н а схоплюється і вибігає. Всі продовжують працювати.

 Офіс. Весь відділ у зборі.
Б р и д  О с. Сдать статьі до пяті часов ! ( Встає, виходить).
В у д и л к о ( до Г і л ь д і ї). Слухай, поки його немає, пішли вип’ємо кави?..
Г і л ь д і я (серйозно). Не можу. Я працюю.
В у д и л к о. Скільки ж можна про роботу думати ?.. М а л а, підемо кави вип’-
ємо?
М а л а. Я б із радістю… Але, бачите, робота…
В у д и л к о. Ех, доведеться, як завжди, самому йти… (Виходить).
В а р я г  І н. М а л а, а що ти ввечері робиш?
М а л а. Нічого.
В а р я г  І н. То може давай десь зустрінемось? Пива поп’ємо?..
М а л а (гордо). Я пива не п’ю.
В а р я г  І н (грайливо) . А що ж п’єш?
М а л а. Тільки вишукані дорогі напої!
В а р я г  І н (єхидно підсміюючись). І які ж?
М а л а. Коньяк, наприклад.
В а р я г  І н (заходячись сміхом). Ну, і який він на смак?!
М а л а. Та такий… як кава.
В а р я г  І н (весело, до Г і л ь д і ї). Чула? Такий, як кава! Ха-ха!..
Г і л ь д і я  не  вступає у розмову.
Входить Д у б и н а.
Д у б и н а. Г і л ь д і є, ну що Ви знову написали?
Г і л ь д і я . А що, не подобається?
Д у б и н а. Ні.
Г і л ь д і я . А давайте я звільнюсь – і проблеми не буде!
Д у б и н а. Навіть не думайте!
Г і л ь д і я . Чому?..
 Д у б и н а  дістає звідкись чорну жилетку, одягає її поверх сорочки, а на голову чіпляє кепку;  однією рукою тримає край жилетки, іншу витягає перед собою, дивиться кудись – ніби далеко вперед, хоча навпроти – стіна із замурованим вікном.
Д у б и н а. Бо Вам потрібно вчитися, вчитися і ще раз – вчитися!
( Скидаючи на підлогу жилетку, вибігає)
В а р я г  І н (піддражнюючи Г і л ь д і ю). Задуши його!
Г і л ь д і я . Я скоро не тільки його задушу!

Офіс. За комп’ютерами сидять М а л а, Г і л ь д і я, В а р я г  І н  та В у д и л к о.
Б р и д  О с а  та  П р о л і т а є в а десь немає. Входить Д у б и н а. Г і л ь д і я
відразу виставляє наперед себе залізний міліцейський щит. Але Д у б и н а проходить повз неї, навіть не зачіпаючи. Підходячи до кожного комп’ютера, 
Д у б и н а  приблизно по хвилині читає кожну статтю, а потім дає кожному з авторів по різкому підпотиличнику. Лише на Г і л ь д і ю не звертає уваги, ніби її й не існує. Д у б и н а  виходить. Г і л ь д і я  розгублено ховає щит, знизуючи плечима.
Г і л ь д і я. Дивно…
Двері раптом відчиняються. Д у б и н а, який зненацька повернувся, підбігає до
Г і л ь д і ї  ззаду й заглядає у її комп’ютер. Г і л ь д і ю  пересмикує, але вона мовчить.
Д у б и н а  виходить.
В у д и л к о ( до Г і л ь д і ї ). Ти сьогодні така гарна…Пішли кави вип’ємо ?
Г і л ь д і я . Не хочу.
В а р я г  І н ( до М а л о ї). Ти сьогодні просто супер… Пішли кави поп’ємо ?
М а л а. Не хочу.
В у д и л ко ( резюмуючи ). Нічого цій молоді не цікаво…
Забігає Д у б и н а. Усі присутні враз перетворюються : хто – на крісла, хто – на стільці.
Д у б и н а ( розгублено). Куди всі поділися ? (Виходить).
Всі знову стають собою. Починають жваво спілкуватися. Заходить Б р и д  О с. Усі миттєво перетворюються на офісні столи.
Б р и д  О с.  А де всі ???!!! ( Виходить)
Колектив знову працює у звичайному режимі. Заходять разом Б р и д  О с  та    Д у б и н а.
Б р и д  О с ( до всіх ). Ви де, вашу мать, були ?! Усім  штраф – зарплата за півроку!..
Мовчанка. Д у б и н а без слів виходить, бо вже й забув, навіщо приходив. Мовчанка триває.
Б р и д  О с. А може, мені теж цікаво – де ви були? Може, я теж туди хочу ?!.. Хто-небудь !.. Хто скаже – тому виплачую премію! Двадцять, ні, тридцять доларів!.. Тринадцяту зарплату!..
 Усі мовчки витягають вперед руки і показують на замуроване цеглою вікно.
Б р и д  О с  задумливо дивиться у той бік, ніби заціпенівши… Усі завмирають на місці.

                                            Завіса.
  Л.Драбина