У кождої притомної людини у межах вродженої нормальности є діточі мрії і діточі неврози, альбо комплекси, закладені батьками у ранньому дитинстві.

 Комусь батьки закладають у підсвідомість боязнь дорожнечі таксівки чи ресторану, комусь несприйняття розмаїтости світу, ще комусь свою нелюбов на тлі любови до молодшого брата.

 У...р...в.. має такий комплекс. Десь недолюбили, недооцінили, недогодували, не допомогли -- і на тлі молодшого, якому все дісталось аж забагато, це виростає в страшенний комплекс, а відтак у бажання довести батькам свою крутизну і перевагу над любленим ними братом. Біда полягає у тому, що це практично неможливо. Брат безпринципний з акулячою хваткою гребе ресурси і живе на широку ногу, користаючи старшим братом як постачальником дешевої клієнтської бази за певний відсоток, і в очах батьків саме він на коні, та що там на коні -- на білій кобилі. Старший мусить удаватися до неймовірно карколомних кульбітів, аби догнати і перегнати і довести свою первородність батькам. Але ці негідні людини свдомої своєї сили і якости речі  жорстко позначаються на репутації у вузькому політичному світі (і у  ще вужчому десятивідсотковому вольєрі). Зрозуміло, що дадоткова літера р додається всім, хто носить відповідне прізвище. На жаль.

 А діточі мрії -- це супер.

 Кожда людина про щось гарного мріє. І якщо це гарне не позахмарне і здатне зреалізуватися -- то людина щаслива.

 Найкраща діточа мрія -- вирватись з прірви самотности, бути собою, творити собою життя з тим, кого любиш.

Любов безумовна.

Умовна -- не варте страждання ба навіть зусиль.

Ото ж, реалізуйте свої найзаповітніші діточі мрії і позбувайтесь діточих неврозів, що ведуть у безвість неповаги і недовіри, а зрешта -- у прірву неуспіху.