25 січня їхали-сьмо в западенку повитати двох файних хлопців з 60-річним ювілеєм.

На дорозі межи Обертином а Озерянами машина си поломила як холєра. Поки шукали вихід з ситуації, вителефонювали знакомитих по всім Станиславови, просили-благали запомоги, а деталька купувалася та їхала рейсовим автобусом, якимось чудом допровадились проз сніги і страшенний вітер до центру Обертина.

Перед тим нас обігнала яскрава машина з написом ОБЕРТИНСЬКИЙ      ХЛІБ. Цей напис був знаковим. Набачили майже середньовічний замок, у якомі міститься магазин, міні-пекарня і ПІЦЦЕРІЯ. В останню і зайшли-сьмо.

Нас одразу спровадили на другий поверх. Просторо. Комфортно. Тепло. Убиральням позаздрили би і київшькі кахфе а ресторанти. У залі - море школярів, особливо школярок. Вони ласо позирають не так на свої напої-наїдки, як на юного офіціянта Мішу Козака.

Нарешті він підходить і до нас. Вибачаєсь за відсутність глінт-вейну та вай фаю (тільки два тижні як відкрились), але пропонує юшку з пельменями та піццу чотири сири. Таку піццу їв-єм хіба у Римі. Така добра.

Козак тримається добре хоча деколи шаріється - ще не набрався професійного цинізму.

В ПІЦЦЕРІЇ було файно. Сюди хочеться повернутись ще. Абе перенсти її до столиці.

Перегодом у приватній автомайстерні від хлопців почули-сьмо добре слово про власника сего Обертинського чуда - Богдана СТАНІСЛАВСЬКОГО.

Дай Боже вам усім здоров'я і радости.