Краса має значення - у тому числі у політиці. Президент Європейської ради Дональд Туск вимовив вголос те, чого, приміром, канцлерка Німеччини Анґела Меркель суворо уникала: він відкрито говорив про небезпечного гостя під час саміту, назвав його ім'я та відверто критикував. Йдеться про Росію, тобто президента Володимира Путіна, та його "недоліки, які він компенсує деструктивними, агресивними та принизливими тактиками стосовно сусідніх країн". Таким чином польський політик Туск мав на увазі конфлікт, який фактично паралізував цьогорічний саміт "Східного партнерства".

Усі дискусії про прогрес у зближенні з Європою, демократизацію, боротьбу з корупцією, права людини або правову систему у державах, що межують з ЄС, відбувалися з думкою про те, щоб раптом не розізлити Москву. Ніхто не хоче ставити під загрозу непростий політичний шпагат європейців на тлі конфлікту у Східній Україні, адже у такий спосіб вони перетворили воєнний конфлікт у певній мірі на заморожений.

Жодних перспектив на вступ

Словосполучення, яке заборонено вимовляти вголос під час Ризького саміту: перспектива вступу. У заключній заяві саміту не використовується нічого, що могло б бодай натякнути на конкретні перспективи або згоду у майбутньому. Натомість у ній містяться доволі розмиті положення про зближення та співпрацю. Наприклад, вже підписана угода про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною має набрати чинності з початку наступного року. Але немає навіть ознак обіцянки про лібералізацію візового режиму найближчим часом - аж надто великий страх масової міграції у бік Західної Європи.

Розчарування було запрограмованеЦей приклад наочно демонструє, у що за останні роки перетворилася ідея політики "Східного партнерства", яка свого часу вважалась серйозним стратегічним проектом. Нині це - перелік поодиноких тактичних заходів та угод про найдрібніші аспекти співпраці та кроки назустріч. Причому, керує усіма процесами страх розлютити Москву.

Ще до початку саміту лунали застереження про потенційне розчарування його результатами. Казали, мовляв, політика "Східного партнерства" зазнала поразки. Це справді так. Але причина полягає у тому, що співвідношення політичних сил змінилося непередбачуваним чином. Нині три країни "Східного партнерства" більше зорієнтовані на Захід, а інші три - дивляться у бік Москви. Причому, на території кількох держав не без участі Москви тліють невирішені регіональні З іншого боку, тепер навіть Білорусь, яка міцно укріпилася в орбіті російського впливу, лякає загроза надмірної влади Володимира Путіна. Приклад Сходу України викликає страх навіть у диктатора Лукашенка. А його роль під час мінських переговорів, між іншим, дещо підняла білоруського президента в очах Заходу. Тому ЄС ще не зовсім поставила хрест на співпраці з його авторитарним режимом. Лише Азербайджан дедалі більше віддаляється від усього спільного і рухається у бік диктатури. Отже, ЄС на комплексну, мінливу та різносторонню ситуацію в країнах "Східного партнерства" дає таку ж саму відповідь - свого роду партнерство на замовлення. До кожної країни-учасниці є особливий підхід, спеціальні допоміжні програми, робляться невеликі поступки, але й виголошуються застереження. Але про глобальні перспективи або бачення майбутнього - ні слова.

Зрозуміло, що такий підхід злить і розчаровує країни на кшталт Грузії чи України. Навіть якщо президент Порошенко приховує свої почуття. Врешті-решт він усвідомлює, скільки роботи у контексті втілення реформ він ще "винен", перш ніж з'явиться бодай маленький шанс на зближення між Україною і Європою. Для розвитку громадянського суспільства та демократичного прогресу - це руйнівний сигнал. Громадяни відчують, що у них все одно немає шансів, а їх бажання ні на що не впливають. Але європейці не можуть зрозуміти, як одночасно зважати на Москву та підтримувати сусідні країни. Тепер вони діють дуже обережно. Від того оптимізму, який був шість років тому, коли започатковували програму, не залишилося й сліду. Європа не наважується нині дати сигнал східним сусідам. Шкода, але це називається реальною політикою.

dw.de