Дуже образливим для українського керівництва є  слово «утриманці», яким  дійняв їх російський президент Медведєв. Українська влада  досі просила знижку на газ не за так, а як очевидну і відповідну уступку  після Харківської угоди, а також масштабних поступок в гуманітарній сфері, на які не може відважитися жодна держава світу. Тільки поступки в інформаційно-гуманітарні  важко переоцінити – це ж передумови  поступок стратегічно- економічних. Назвати після цього українську владу утриманкою, яка за рахунок  надвисокої ціни на газ та інших преференцій для економіки Росії фактично дотує російський бюджет,  вкрай несправедливо, навіть жорстоко. Це ж треба - справжні  утриманці  вправно припасовують  до України  «доїльний апарат» та ще й називають свого донора утриманкою! Краще б мовчали і доїли собі, поки доїться! Та російську душу зрозуміти важко - вона не може без куражу невпопад. А може в росіян є серйозні козирі і їм не терпиться відібрати в нас газову трубу, загнати в митний  союз і «ощасливити» «рускім міром», зарахувавши до молодших росіян? Як не як, а судитися з багатшим і сваритися із сильнішим українська приказка  не радить. Проте добрий штурхан від кінцівки дружньої держави – це своєрідний стимул подумати. Тому  українській владі терміново потрібний  план  альтернативного забезпечення енергоносіями  чи хоча б  фінансування на час неминучої кризи  російсько-українських стосунків. Криза стосунків неминуча і після неї Росія  мусить зрозуміти, що  гра в утриманство чи  обміни типу «шило на мило» вже не годяться. Закони бізнесу говорять, що в таких ситуаціях хтось мусить збанкрутувати і не хочеться, щоб це була багатостраждальна Україна  разом з нами, яким більше нікуди податись в пошуках щастя.  Деякі  порадники, як наприклад відомий журналіст-аналітик Віталій Портников, пропонують альтернативно домовлятися з Європою, відмовитись від  авторитаризму, зупинити справу в Печерському суді, відновити співробітництво з МВФ, владі відновити діалог з опозицією. Причому негайно, інакше буде пізно. Виникає питання, а на яких умовах тепер домовлятися з Європою, щоб  Україна не виглядала в очах європейців тією ж утриманкою та ще й без честі? Якщо робити це без розуму,  партнерських європейських стосунків не вийде, а до російського «доїльного апарату» додасться ще європейський, китайський, американський,  який завгодно – благо багата українська земля  ресурсами і роботящим народом. Українська влада опинилась в доволі незручному становищі, адже Росія вимагає  неможливе. З іншого боку - сподобатись Європі дуже важко. Наказово зупинивши Печерську справу, влада наочно продемонструє  ручне керування судами  і ще більше впаде в очах Європи. Відновивши співробітництво з МВФ  на  невигідних умовах , одержить черговий  «доїльний апарат». Піде на поступки опозиції - втратить владу. Та й опозиція,  яка прагне стати владою, сама ще не має єдиної програми, як покласти край принизливому  світовому «доїнню» і повчанню України. Тим часом Європа не готова допомагати Україні  бо сама потерпає від кризи. Її допомога теж може коштувати Україні нереальної поступки  взамін. В такій ситуації влада і опозиція повинні перестати балакати про можливу вигідну допомогу Заходу чи Росії і  мобілізувати внутрішні ресурси держави. Опозиція  просто зобов’язана продемонструвати  правильний, тверезий вихід з української кризи, який і так вже спізнився на років десять. Він очевидний – потрібен проект швидкої зміни структури  внутрішнього  виробництва,  щоб якнайшвидше  зменшити залежність від економічних авантюр світу. Безумовно опозиції важко зважитись на  презентацію спільного конструктивного плану  економічного порятунку держави. Це дуже болючий крок, адже політикам доведеться визнати власні прорахунки і  пояснити причини провалу «українського прориву». Декому з сучасних лідерів, до яких ми дуже звикли, доведеться піти у відставку і дати дорогу молодим. Добровільно це зробити дуже  важко, бо політика затягує. Якщо самі не зможуть, децимацію опозиції повинні зробити ми на майбутніх виборах, адже зараз ставкою є дещо вище, ніж влада – інтереси нації, громадян. Тільки справжня опозиція може змусити чинну владу до діалогу   конкретними проектами в  інтересах нації. Це треба було робити буквально з першого опозиційного дня. Якщо  опозиційні політики,  окрім вимоги зміни влади,  конкретно  скажуть народові, що вони хочуть  доброго для України, голос народу приєднається до них і  тоді влада  вимушена буде з цим рахуватись навіть без 226 голосів парламентської більшості. . 

М.Івано-Франківськ. 02.09.11р.                                     Володимир Ференц