* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

НЕ ЛЮБИТЬ РЕХФОРМИ

23:59 23.10.2012

НЕ ЛЮБИТЬ РЕХФОРМИ

 

Чому люди не люблять реформ?

(Зауваги до статті Володимира Щербини «Кілька міркувань про "взагалі" на УП)

 

Відповідь на грузинське питання не така вже й складна. Українці відповіли і відповідають так само. Всі люди не люблять реформ, особливо реформ з подачі чиновників. Людське чуття підказує, що особисті втрати внаслідок реформ зверху реформаторами до уваги не беруться. Ніхто не хоче жити в проклятий час, який мудрі китайці називають часом перемін, а ми вже 20 років так живемо. Проста логіка господаря  будь-яку реформу представляє собі як перебудову хати. А як назвати державу, яка ще не заробила на ремонт будинку людини, а вже пропонує, не маючи зайвих коштів, почати його перебудову. Навіть прості закони фізики  передбачають зміни енергії при зміні стану  системи. Звісно, енергія може не тільки поглинатись, але й виділятися, але закони українського життя доводять справедливість першого варіанту. Так звані  реформи для народу мають творитися за кошт народу плюс збільшення утримання апарату, який цим керує. Отже, позитивні реформи можна робити  не в такий кризовий  і депресивний час, а після деякого періоду «нагулювання жиру»,  давши людям свободу рятувати власний добробут будь-якою власною ініціативою. Політики на це не зважають з поспіху або просто зневажають простолюд як біомасу. В,ерхівка творить реформи однаково, тому грузинська реакція насправді є рефреном української, тільки  це реакція зрілої нації. Українці Ющенка затоптали гуртом, кожен за особисту втрату шансу чи прибутку. А грузини щасливо уникнули синдрому Вітя-Юля і домовились  заради майбутнього Грузії. Якби Юля була розумною чи доброзичливою, вона б не сварилася з Вітею. Не вийшло. У Віті не було іншого виходу у відповідь на визивну поведінку Юлі, як піти відставку після першого ж скандалу. Не зрозумів єдиного варіанту виходу. На жаль, чоловіки-політики не знають особливостей поведінки жінок-політиків. В жінок жіноче на першому місці і вони можуть  співпрацювати з чоловіком-політиком, якщо це  не шкодить їхній особистій амбіції. Згладжує протиріччя жіночого і чоловічого начала в політиці лише  приналежність до однієї етнічної традиції. В Україні це не склалось. В Грузії це реалізується легше. Тому за Грузію можемо не переживати - вона нормально вийде із ситуації не зважаючи на  старання  Росії і  водночас не дасть закабалити себе глобалістам. З Україною гірша справа - з нами роблять що завгодно ті та інші. Маніпулюють владою, народом і навіть олігархами. Ми можемо бути розумнішими, враховуючи помилки Грузії. Харизматичний національний лідер, який бере  відповідальність на себе - це головне, але він повинен дуже обережно обирати час і стиль реформ. В Україні він мусить почати з «відпускання віжок» - оголошення повної свободи приватної ініціативи, витримавши паузу для того, щоб народ одержав запас зажиточності. Саакашвілі не хотів чекати, тому й програв. В Україні на такі «дрібниці» не звертають уваги абсолютно всі політики, тому ми так живемо. Сьогодні битий податківцем-хазяїном  кінь української економіки людським голосом промовляє «Не туди б'єш, Льова!!!». Не чують і не почують бо не так відчувають солідарність Мауглі. Отож почнемо з  грузинських уроків.

Так звана формалізація власності  і створення прозорих її реєстрів не зашкодила тим, хто мав щось в банку і в офшорах чи  розраховував на стабільно високу державну платню, але  боляче вдарила по неофіційному підробітку  тисяч бідняків, які  не мали страхового капіталу, щоб негайно створити собі легальний заробіток чи бізнес. Отже  «відпускання віжок» і пауза є обов'язковими умовами підготовки реформ.

Радикальна пенсійна реформа, тобто швидка ліквідація солідарної системи - дуже коштовна річ. Це реформа успішного, а не бідного  суспільства, яке заробило необхідний для цього страховий запас. Отже про гарну пенсійну реформу можна говорити як про мрію наступних поколінь, але на її реалізацію ще треба заробити. А хіба при цих шалено багатіючи диких олігархах заробиш? Хто запропонує хитріший варіант - буде національним героєм.

Грузини американську допомогу  використали на  зміну характеру економіки. Для великої держави Україна  будь-яка допомога неспівмірно мала і не допоможе, тому її розкрадає верхівка, щоб не пропала. Отже грузинського дива в нас не вийде і світ нам не допоможе, хіба що захоче заробити відсотки на наших бідах. Розумним економістам треба забути  поради їхніх нобелівських лауреатів з економіки та різних прогнозистів від  глобалізованих корпорацій. Потрібна раціональна, звичаєва, національно-орієнтована, системно керована економіка. Ринку ж немає - є лиш байки для лохів про вільний ринок, що все врегулює. Поки що українські політики переймаються не цим - переважно владними війнами, хоч без цього теж не обійтись.

Ми не маємо національного лідера на вершині влади і тут ми  гірші від грузинів, бо не спромоглись. Лідер необхідний бо народ  в умовах тотальної інформаційної війни ні на що неспроможний. Телебачення працює не на національну мрію, бідність і безробіття прогресує, політики змагають за своє. Народ  в ролі мокрої  курки, що від холоду змушена із скрипом зубовним тулитися до чобота того, хто обскубав і облив холодною водою.

Для виходу із скрутної ситуації Володимир Щербина пропонує три речі: сформувати діючі громадські організації територіальних громад з ініціативою компенсувати недопрацювання держави, якомога швидше ліквідувати солідарну пенсійну систему, послабити тиск на бізнес. Будемо сподіватись, що новий парламент  це підтримає і знайде спосіб зробити перехід до іншої пенсійної системи безболісним для пенсіонерів і працюючих. Останнє можливе за рахунок обмеження надприбутків і потребуватиме волі багатих ділитися з бідними. Чи наступить парламент небідних людей на горло власній пісні про «мані-мані»? Тільки під загрозою кінця їхнього світу. Щодо реанімації справжнього самоврядування і  створення влади територіальних громад в мене немає жодних ілюзій. Ідея хороша і справедлива, але  реально всі громадські територіальні утворення  відразу ж приватизує  олігархічний капітал і використає  громадські утворення проти громади для легітимізації дотепер неофіційного хазяйського впливу. Отже, жодних позитивних дій від нового парламенту чекати не доведеться, хоч він вже буде кращим і слабкий голос на захист народу там звучатиме.  Нам залишаються дві  речі-  всіляко підтримувати  невелику групу в парламенті, яка реально працюватиме на  правильний план змін, який заодно не руйнував би людське життя сучасників. Такий план змін мусить будуватися на сильній україноцентричній  гуманітарній основі і  традиції. Друге - гарячково і  напружено вдень і вночі думати, шукати достойника з українського етнічного середовища і забезпечити йому перемогу на майбутніх  президентських виборах. Парламентські вибори вже відбулись і вони лиш епізод до справжньої боротьби  між нами і  тими, хто захоче надовго заволодіти нашими долями, нашим регульованим прожитковим мінімумом. Головне - забути про улюблену роль критика і налаштуватись на щоденний захист  основ власного життя, дати багатомільйонну опору тим, кого ми обрали і не помилилися. Тоді сила множиться на ці мільйони і  народні сподівання неодмінно справджуються.

М. Івано-Франківськ. 23.10.12р.               Володимир Ференц