* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Толерантність без фарисейства

01:00 11.05.2012

Толерантність без фарисейства

Наші унікальні нардепи  не втомлюються закликати  українців до толерантності, заодно готуючи  для народу  «довбню-демократизатор» у вигляді законопроекту про протидію екстремізму. Найактивніші агітатори  зовсім не є взірцями толерантності бо дуже нервово і не толерантно сприймають  слушне нагадування про те, що публічно  проповідувати громадянам релігію терпимості годилося б державною мовою. Це їхніми стараннями суспільство поділено навпіл  пропагандою усілякої нетолерантності з метою виграти вибори. Тепер, замість створення  атмосфери миру і благодаті, допущені до влади особи  намагаються  цинічно «дресирувати народ». Кому це потрібно? Вигідно надбагатій правлячій верхівці, яка не  упустить шансу скористатися модною світовою кампанією    вихолощення  духу людського протесту. Якщо відкинути умовності, метою  інформаційного зомбування людства є виховання людської терпимості до всього, називаючи це   толерантністю - великою чеснотою  демократії. Українців швиденько переконують бути толерантними до тих, які не є і ніколи не будуть толерантними до них. Тиснуть, поки ті не оговталися і піддаються  гіпнозові  «міжнародних» термінів. Аналогічно робили більшовики з пролетаріатом, зомбуючи  іншомовними словами  на взірець «експропріація», «контрреволюція» і «контрибуція».  З допомогою цієї універсальної технології  напевно будуть  «зачищати» суспільство від всіх  потенційних українських екстремістів, які на відміну від європейських  мирно бавляться пазлами і флеш-мобами, не сміючи бити вітрини і палити багаття з «лексусів». А нам здавалось, що ніхто в світі не відбере в народу елементарне людське право хоч емоційно вилаяти владу! Тепер це буде заборонено під страхом кари за екстремізм, а нетолерантних назвуть ізгоями. Успішна і багата верхівка   вважає, що ситуація під контролем, тому її дратує надоїдливий шум  незадоволення людського низу. Воліють  безцеремонно утихомирити маси, заплативши за щоденну пропаганду толерантності і  прийнявши закон проти базікаючи екстремістів. Їх не турбує   неминуче нагнітання соціального конфлікту.  «Пару з чайника» випускати треба, а не дозволено. Навпаки, їхні ЗМІ штучно провокують соціальне напруження, поширюючи балаканину про народну правову мирну революцію  паралельно із  пропагандою толерантності. Принагідно випробовують надійність сили примусу. Сповідуючи настанови Макіавеллі, вони сподіваються на те, що  на зверхцинічне застрашування  жупелом нетолерантного екстремізму народ зреагує лише  обережними балачками інтелігентів про революцію і модними в радянські часи «протестами на кухні». Вони знають, що без організованої і сильної політичної опозиції  народові нічого не залишається, як «толерантними вовками»  скоса дивитися на владу. В цьому є частка гіркої правди, але  цілком можливий і стихійний бунт з тяжкими наслідками для простих людей і держави.  Від стихійного бунту завжди страждають прості люди, а багаті  пишно виростають на смітнику руїни, мов  гриби-поганки після дощу. Щоб цього не сталося, нам треба поламати  їхню гру в односторонню толерантність низів і вимагати  справжньої толерантності тих, хто зверхньо повчає українців терпимості. Сучасне суспільство може бути успішним і  захищеним лише при умові панування справжньої  атмосфери взаємотерпимості, яку ми звикли називати єдністю. Саме про таку єдність люди кричали на Майдані. Терпимість багатих мусить  бути  безумовно першою, щоб гармонізувати  з толерантністю бідних. Толерантність етнічних українців мусить зустріти толерантність громадян іншого етнічного кореня і так аж до відомої заповіді Христа про любов до ближнього і  біблійної настанови не робити людям того, що не мило тобі.  Дехто назве це ідеалізмом і буде стовідсотково правий. Проте не можна вдавати, ніби це дурниці, висуваючи тупе гасло «Геть толерастію!». Сучасна пропаганда  толерантності є течією світовою і від неї не сховаєшся головою в пісок. Ми можемо врятуватися лише при умові, якщо зробимо цей неминучий процес чесним. Ми повинні говорити, що терпимість до несправедливості – це чеснота бидла, пропаганда якої є бидлізацією суспільства. Українська національна еліта мусить показати фальшивим проповідникам толерантності, як насправді органічно будується толерантна демократія  давно відомими людству способами успішного співжиття. Взаєморозуміння  і взаємоповагу громадян  можна і треба будувати в Україні  постійно, приймаючи добрі закони, які стимулюватимуть процес єдності громадянського суспільства. На жаль, в парламенті домінують не толерантні люди, які  роблять політику на роздмухуванні протистояння в суспільстві. Отже треба обирати народними депутатами  совісних і розумних людей. Одномоментно змінити систему демократії неможливо, тому не треба чекати - громадянин може впливати особисто. Достатньо виконувати всі без винятків обов’язки громадянина . Приміром, від різноетнічних громадян не можна вимагати  особливої  любові до української мови, культури  аж до повної асиміляції в українство. Їм, як громадянам, достатньо знати державну мову і говорити нею поза сферою приватного життя – на вулиці з незнайомими людьми, на роботі, в державних установах і парламенті. Це основа громадянської толерантності – терпимість  до мови, етно-культури і духовності  України. Толерантність надбагатих – це дати біднішим заробити на гідне світового стандарту прожиття, щоб вони не поневірялися по світу  гнаними і гнобленими заробітчанами. Толерантність бідних – не заздрити багатим і не вимагати подачок. Всі разом ми повинні обирати не просто чесних представників  у владу, а представників від себе. Кожен громадянин є носієм етнічної, культурної, духовної самобутності  і  є тільки один спосіб поєднання  людей в державу – взаємна терпимість заради  захисту спільних інтересів і безпеки. Конституція визначає   принципи взаємоповаги і взаємотерпимості  між різними громадянами на основі честі і пошани самобутності  особи. В основі єдності нації є  не  повага до так званих  прав людини, а  повага і загальна терпимість до самобутності людини, яка включає особливість етнічну, духовну і майнову. Тест на толерантну  демократію дуже простий – врезультаті виборів будь-якої представницької влади  серед обраних людей  повинно виявитись пропорційне число кровних  носіїв  різної самобутності. Чи є українська виборна влада і сформована нею державна  машина толерантною до народу?  Не є і не може бути за визначенням толерантної демократії. У виборній владі  цинічно порушується принцип толерантної демократії – серед нардепів  передовсім мізерне число кровних носіїв етнічної самобутності більшості населення – українців. Це не є проблемою лише етнічних українців і  жодна программа захисту українців її не вирішить. Це поганий результат для всіх, який свідчить про те, що система демократії в Україні є нетолерантною, єдність суспільства неможлива, держава такого суспільства  не є терпимою до народу і нездатна захистити його інтереси. Говорити про толерантність в такому сіспільстві, не змінючи його системи демократії – верх цинізму. Тому пропаганда толерантності в Україні так і сприймається. В старих європейських державах  толерантність на основі етнічної, культурної  та духовної самобутності  сформувалась історично і  тому у Франції домінують французи, в Німеччині – німці, в Польщі – поляки. Щоб Україна стала європейською державою з паритетом самобутностей громадян, нам доведеться  відновити справедливу демократію, згідно якої  етнічні українці та носії іншої самобутності пропорційно чисельності органічно домінують в суспільстві і державі. Зробити це можна лише єдиною волею розумної і активної верстви українського суспільства. Відправним пунктом має бути стаття 11 Конституції : «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичній свідомості, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.»  Звісно, так звана мовна самобутність є нонсенсом і придумана тими ж, хто усунув з паспорта запис про національність. Рідна мова  наповнює  всю самобутність людини  і окремо мовна самобутність не існує. Правовий розвиток  статті 11 Основного закону  вимагає  обов’язкової ідентифікації  основної ознаки  самобутності громадянина – національності  чи етнічності. Інші ознаки самобутності можуть  вноситись в ідентифікаційні документи громадянина за  бажанням і весь комплекс ідентифікації  самобутності  є свідченням права громадянина домагатись від  держави та інших громадян  толерантного сприйняття. Отже першим кроком є відновлення запису про етнічність в паспорті громадянина та державна  ідентифікація  інших ознак  самобутності (окрім штучної мовної). Другим кроком має бути  законодавче прийняття «Кодексу  миру і благодаті української нації», що бюрократичною мовою можна перекласти як «Закон про толерантну  демократію українського суспільства». Звісно, останнє є  жартом, адже хто прийме такий закон? А частка правди полягає в тому, що треба мати неписаний кодекс громадянської честі як дороговказ  розумним людям для досягнення взаємотерпимості , а відтак єдності нації і сильної держави. Щоб кодекс став неписаним, його спочатку треба написати. Це доволі цікавий, захоплюючий  процес, заняття  для  кожної спостережливої  і небайдужої людини. Приміром, ти  чесно відпрацював місяць і одержав явно малу платню. Робиш висновок – працедавець  не толерантний до тебе, не терпить тебе  з твоїми проблемами виживання та утримування родини. Виборна влада, яку ти обрав і утримуєш на податки фактично нетолерантна , не поважає  твоє  життєве право достатньо заробляти на прожиток родини, не приймає законів про обов’язково  високий рівень платні. Робиш висновок – система політичних виборів  побудована так, що ти голосуєш, ніби обираючи  захисника своїх прав, а в парламенті  опиняються особи зовсім іншої самобутності і майнових інтересів, тобто люди тобі  чужі. Їм ніколи не спаде на думку бути толерантними до тебе, адже вони  є кровними носіями іншої етнічної, духовної і  майнової самобутності. Вони виявились людьми іншого середовища і тому роблять те, що добре для їхнього кола. Кого ж ти обирав? Вони будуть говорити написані радниками гарні промови про захист прав простого народу, але вони навіть мову твою терпіти не хочуть – є кровними носіями  не твоєї етнічності, не твого вірування і моралі, не твого рівня заможності. Отже  справедливу демократію ти можеш повернути собі, додержуючись двох принципів:  голосуючи за кандидата –носія твоєї самобутності  та майнового рівня і  визнаючи виборчий закон, який  дозволяє обрати у Владу представників народу пропорційно розполілу населення за ознаками самобутності та майнового стану. Якщо ми це зрозуміємо, ми будемо готові вимагати законодавчого визнання ознак самобутності громадянина і внесення змін у законодавство, які гарантують формування особового складу депутатів усіх рівнів пропопорціцйно  числу  носіїв головних ознак самобутності в суспільстві. За  такою формулою у парламенті повинно виявитися найбільше  етнічних українців і людей з низьким достатком. Жоден склад парламенту, обраний за існуючою системою влади, подібних змін добровільно не запровадить. Але ми можемо «попросити» парламент це зробити, якщо  людей, здатних перейнятись проблемою, буде достатньо. Наразі таких людей дуже мало. Поки йде процес, кожен з нас може вчитися толерантності, вимагаючи толерантності  до себе від тих, кого утримуєш на податки. Приміром, вмикаєш телевізор і майже на всіх телеканалах чуєш  щось неприємне, нетолерантне до твоєї самобутності  і  честі громадянина. Тобі надоїла цинічна демонстрація  чужої розкоші, яка  ображає твоє скромне  життя  в очікуванні чергової зарплати. Перемикаєш канали і не знаходиш іншого, а  зранку звертаєшся до обраної  тобою влади з вимогою толерантності до своєї самобутності  і права заробити  на гідний прожиток. Якщо тебе не толерантно пошлють подалі, значить ти неправильно на виборах голосував або на твоїй батьківщині ще не діє Закон Толерантної Демократії. Все просто – демократії не існує, якщо у виборній владі  пропорційно не представлена самобутність народу. Цей закон дуже просто пояснює  всі проблеми сучасної демократії від провалу політики етнічної мультикультурності  європейських держав до 20-літньої української кризи. Споконвіку основою є рід і традиційний етнос, як би не намагалися технологи  глобалізаційного процесу зробити всіх  однаковими в англомовності чи російськомовності, маскультурі, безвір’ї  і споживацтві.  Якщо хтось із столичних  культурних українців вважає це дурницями, жваво «язикуючи по-московському» на вулиці славної столиці, він  явно не правий. Його зручна,  ніби тимчасова, російськомовність  на публіці  робить його особою, яка живе переважно іншою, чужою самобутністю і на цей час у ньому помирає українець. Українці роблять це так часто, на жаль, що їхні народні обранці  для універсальності воліють бути російськомовними з усім набором ознак  неживої самобутності пануючого класу. Отже, якщо зранку ти українець, вдень на роботі росіянин, на вулиці російськомовний хохол задля мімікрії, а вечором  невизначеної орієнтації у спілкуванні з російськомовною тещею, дружиною і модними дітьми, то хто ти є насправді і  хто зможе  поважати тебе, хто потрафить бути толерантним до тебе? Толерантним до такої  великої частки непритомної української  громади  бути неможливо навіть при великому бажанні. Тому й закликають українців  забути про себе і толерантно вистелитися, прогнутися  під  цей  нахабний і цинічний світ. А незгодним рекомендують завчасно одягнути смугасті роби  «екстремістів в законі»  і  ретельно ховатися, щоб  не помітили стражі -охоронці  наших демократичних прав і свобод.

М. Івано-Франківськ. 08.05.12                                             Володимир Ференц