Сенс безглуздої «табачної ініціативи»
05:17 19.11.2011
Чимало критики лунає на адресу нової «законодавчої ініціативи» Дмитра Табачника в системі дошкільного виховання. Пропонований вільний вибір батьками мови виховання на перший погляд природний і справедливий, але запровадження окремих груп в дитсадках у світлі ним же запровадженої реформи та ще й на 21 році незалежності критики не витримує. Та й навіщо додатковий закон, якщо для того, щоб обрати дитсадок з вихованням мовою меншини, треба відвести дитину за руку в такий дошкільний заклад або заснувати його там, де є в ньому потреба? Вочевидь сенс зайвої ініціативи Табачника полягає не в турботі про збереження самобутності меншин, а в чомусь іншому. Знаючі люди і політики висловлюють побоювання, що в існуючій системі дошкільних закладів та в умовах реальної мовної політики цієї влади така неодмінно обернеться зросійщенням дитсадків. «Цей законопроект - пряма русифікація дитячих садів! Регіонали не змогли прийняти свій закон про мови, тому намагаються подібними ініціативами впровадити точкову русифікацію,» - впевнений член комітету Верховної ради з питань культури і духовності В'ячеслав Кириленко. Можна без кінця цитувати поважних критиків, але парламентська більшість слухати голосу здорового глузду не стане. Не для того Табачник затіяв широкомасштабну і нелогічну освітню реформу, щоб в процесі вдосконалення так званої дошкільної освіти пропустити нагоду заодно «поправити» права юних українців на російську мову. Громадське обговорення законопроекту влада не організовуватиме. Це повинні зробити ми з вами, сформулювати єдиний вердикт, подати його в уряд і парламент через посередництво якоїсь громадської організації, заручитись підтримкою тверезих політиків. На жаль, практика показує, що громадські організації будуть писати емоційні заяви, але загальнонаціональне обговорення не очолить ніхто і єдиного грунтовного документу про результати обговорення влада не одержить, на що й розраховує. Масових парканоламальних протестів під парламентом не очікується, адже це не шкурне питання грошей і пенсій, а всього лиш проблема перспективи держави і долі молодого покоління громадян. Не виключено, що й експертний висновок буде позитивним, хоч ця дивна і зайва законодавча ініціатива не витримує жодної критики. Взяти хоча б старий «Закон про мови в Україні»:
Стаття 25 "Мова виховання та одержання освіти"
"Вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян Української РСР.
Українська РСР гарантує кожній дитині право на виховання і одержання освіти національною мовою. Це право забезпечується створенням мережі дошкільних установ та шкіл з вихованням і навчанням українською та іншими національний мовами."
Стаття 26 "Мова виховання в дитячих дошкільних установах"
"В Українській РСР виховання в дитячих дошкільних установах, в тому чисті дитячих будинках, ведеться українською мовою.
У місцях компактного проживання громадян інших національностей можуть створюватись дитячі дошкільні установи, де виховання дітей ведеться їхньою національною або іншою мовою.
В дитячих дошкільних установах у разі необхідності можуть створюватись окремі групи, в яких виховання дітей ведеться іншою мовою, ніж в установі в цілому."
Конституційний Суд України дав таке роз’яснення: "Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов з Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.
У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною відповідно до положень Конституції України, зокрема п’ятої частини статті 53, та законів України в навчальному процесі можуть застосовуватись та вивчатись мови національних меншин " (пункт 2 ухвали з Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня І999 року № 10-рп/99 ).
Якщо врахувати ці основоположні документи разом з Конституцією України, мовно-виховна модель системи сучасних дошкільних закладів повинна ґрунтуватись на таких принципах:
1. Державні і комунальні дошкільні навчально-виховні заклади повинні бути із українською мовою навчання і виховання незалежно від регіону держави.(Інакше держава не забезпечує виконання 10-ї статті Конституції і право та обов’язок громадянина володіти державною мовою як мовою публічного спілкування та в суспільній діяльності).
2. Пункт 3 статті 26 «Закону про мови в Україні» повинен був діяти в минулому, як виняток.(Пропозиція утворювати , як правило, постійні групи з відмінною мовою виховання в дитячих дошкільних закладах є незаконною і такою, що знижує якість процесу і вимагає значного здорожчання утримання закладів, адже ці кремі групи повинні виховуватись і навчатись окремо за різними програмами.)
3. Державні, комунальні і приватні дошкільні навчальні і виховні заклади утворюються не як заклади з навчанням і вихованням виключно мовою меншин. Паралельно повинен відбуватись навчально-виховний процес державною мовою.(Це необхідно для додержання 10-ї статті Конституції і законодавства про громадянство.).
Чи відповідає згаданим критеріям більшість дошкільних закладів України? Відповідь риторична. Дошкільних виховних закладів з якісним навчально-виховним процесом державною мовою явно недостатньо. Та й в закладах з вихованням мовами меншин є проблеми якісного дошкільного навчання мовою держави. Але ж стандарт дошкільного навчання мусить бути єдиним в сенсі якості навчання та виховання мовою держави! Не можна виховувати кілька сортів громадян за мовною ознакою, коли Конституція гарантує застосування єдиної державної мови! Чому замість виправляти серйозні недоліки в дошкільному та й в шкільному вихованні, пропонується ще й погіршення виховного процесу шляхом введення додаткових груп, яке явно негативно позначиться на вивченні громадянами України державної мови, що заборонено Конституцією України? Чого варта дошкільна освіта, яка готуватиме учнів молодших шкільних класів, які не знатимуть української мови і головне - не привчатимуться змалку застосовувати мову держави в публічній діяльності? Може ми за народні податки будемо утримувати таку систему дошкільної освіти, вихованці якої не шануватимуть мову держави? Хіба можливо таке, що юні громадяни не будуть знати української, зате дошкільна освіта буде виключно румунською угорською, російською?.. Зрештою, чому поширене з вини влади небажання знати і застосовувати державну мову не кваліфікується як незаконний привілей за мовною ознакою, який шкодить існуванню єдиного громадянства, і руйнує основи конституційногого ладу держави? Якщо за потурання чиновників небажання вивчати державну мову культивуватиметься змалку, в дошкільній системі виховання, то яка перспектива задекларованої владою «сильної держави»?
М. Івано-Франківськ 17.11.11р. Володимир Ференц