* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ЧИ ЗАГРОЖУЄ НАМ ДЕБІЛІЗАЦІЯ?

18:12 06.11.2011

ЧИ ЗАГРОЖУЄ НАМ ДЕБІЛІЗАЦІЯ?

17 – 18 жовтня цього року у Пущі-Озерній під Києвом проходив шостий з’їзд Націо-нальної спілки письменників України. Головна інтрига форуму – чи втримається голова НСПУ, народний депутат України В.Яворівський в кріслі голови Спілки – зали-шилася… інтригою. Тож як делегат з`їзду повернувся зі столиці ні з чим.. Разом зі своїми колегами я представляв Житомирщину і на 2-му, і на 4-му позачерговому, і на 5-му з`їздах, який, до речі, проходив у ці ж дні, тільки в 2006 році. Ні, невдоволеність полягає, мабуть, не в побутовому плані. Тут усе було на вищому рівні: і природа довкіл чудова, і кава, і чай, і столи дубові з різноманітними стравами, але… Як і тоді, 5 років тому на серці було сумно і скрушно. Ілюзії, котрі жили протягом минулих 20 років, з`ясувалося, не закінчилися. І треба продовжувати боротися. За Слово, за українську літературу, за письменницьке майно, людську гідність, зрештою. Хоча починалося все, здається, цілком пристойно. Поважна й знаменита президія. Портрет Шевченка за її спиною. Гімн України. Сподобалося і вступне слово патріарха літератури Ю. Мушкетика. Та простора доповідь нинішнього письменницького очільника, який навіть згадав усіх, кого вже немає з нами, чомусь притлумила радісні почуття. Щось тривожило, не давало спокою. Можливо, міцні молодики, що стали на вхідних дверях зали біля елітної президії… А, можливо, схиблені нотки в словах доповідача, який запопадливо постійно вибачався, висловлював рішучу готовність віддати спілчанське кермо в інші руки… І чим ближчим був фінал доповіді, тим більше не вірилося в її щирість. Тож пригадалися фінальні слова В. Яворівського 5-тирічної давності: «Не приведи Господи у цей трагічний час нам, письменникам, зав`язнути у чварах, заздрощах, у дріб»язку, в примітивній балаканині. Ми з вами – остання лінія національного самозахисту. Якщо відступимо і ми – не вистоїть Україна». Та подібні слова прозвучали з вуст С. Пушика. Це трохи втішило, але наступне словоблуддя з приводу майна і так званого земельного надбання НСПУ ще більше огорнуло душу смутком і розпачем. Про що ми говоримо?!. Хоча, правду ніде діти, про письменницьку поліклініку, що на вулиці Рейтерській у Києві, Одеський, Ялтинський, Коктебельський, Ірпінський будинки творчості, пансіонат «Наф-туся», знамените колись кафе «Еней» говорити не переговорити… Скажімо, я за всю свою 17-річну письменницьку діяльність тільки один раз був в Ірпінському БТП, і один раз у тому кафе. Згаданих закладів, на жаль, у спілці незабаром може зовсім не стати… На межі виживання чимало іменитих письменників, зник журнал «Київ», гибіють журнали «Вітчизна» й «Березіль», «загинається» газета «Літературна Україна». А про державні видавництва й мови не ведеться. Відтак українці стрімко втрачають інтерес до читання. За підрахунками Інституту соціології освіти РАН В. Собкіна, якщо на початку 70-х радянський підліток прочитував майже 40 книг за рік, то юний мешканець країн СНД – тільки 10. Згідно з рейтингом ЮНЕСКО, українці нині не входять навіть до десятки країн, де найбільше читають. Росіяни, на яких так рівняється більшість теперішніх українських парламентарів, посідають тут лише 7 місце. Пояснити такі метаморфози дуже просто: на зміну книгам прийшли комп`ютери, інтернет, телевізор, і зовсім інші цінності. Школярам сьогодні нав`язують дорогі ай поди, а не дешеві книги. Словом Україну найближчим часом охопить повсюдна дебилізація. Тож було прикро, що ні на 5-му спілчанському форумі, ні на цьому я так і не одержав відповіді від голови НСПУ В. Яворівського, коли ж нарешті вийде книга спогадів письменників-делегатів 4-го позачергового з`їзду, що у 2004-му врятували його від владо кратних зазіхань. Тоді, правда, не було поряд міцних парубків, і шлагбаумів не було ніде. Ніхто не прагнув виштовхати з трибуни В. Портяка, не прагнули закрити рот голові Житомирської обласної організації НСПУ М. Пасічнику, який ніяк не може «вирвати» своїх спілчанців з 11-метрової кімнати-офісу. Але ж наболіло! Боляче було усвідом-лювати, що ми вже нікому не потрібні в державі. Адже ні міністр культури, ні керівництво Парламенту чи Кабміну, не кажучи вже про Президента, – ніхто не спромігся відвідати форум гуманітарної еліти України. А от В. Ющенко, було, ще й нагороди вручав… Тож молодий поет С. Пантюк цілком справедливо сказав, звертаючись до тих, хто ще й досі живе в полоні політиканських ілюзій, тих, хто самозалюблений лише у свою творчість: «Невже вам не соромно, тапколизи?» В залі запанувала тиша… А я підходжу до давнього знайомого, колишнього очільника НСПУ, автора відомої книги про нашого славетного гетьмана Виговського «На брата брат» Ю. Мушкетика і запитую, що він може сказати про почуте й побачене, про сучасний літературний процес власне. – Що я можу сказати… він намагається залишитись, але… – засміявся Юрій Михайлович. – Краще про ваше гарне місто поговоримо. Це ж перше місто, яке підняло першу революцію проти неправди… А якщо серйозно, то скажу, що спілка наша завжди була бастіоном українства, захисником всього українського, української ідеї зрештою. І я сподіваюся, що вона такою й залишиться. Є, безумовно, якісь непорозуміння, але якщо доходить до чогось серйозного, спілка стає одностайно на захист своєї батьківщини, на захист України. Українська література, я стежу за світовою, – не з найгірших. Це мало хто відзначає, але це так. Тож хочу сказати співвітчизникам – читайте більше, любіть українську літературу, будьте справжніми українцями. А вашій газеті – процвітання, і теж – побільше читачів! Порадували мене й зустрічі з давніми друзями. Було про що поговорити зі С. Сапеляком, В. Даниленком, С. Бондаренком, М. Сидоржевським, Є. Дударем, М. Білокопитовим, В. Кобцем, М. Сингаївським, О. Бакуменком, В.Сташуком, А. Сіриком. Були й нові знайомства. Була й гордість защойно видані бібліографічний довідник «Сучасні письмен-ники України» (587 сторінок) та довідник «Контакти», який містить телефонні номери та адреси членів НСПУ (203 сторінки). На цьому, скажу відверто, й закінчилася радість, бо вибори голови НСПУ нагадали мені скорше вибори голови колгоспу. Правда, там іноді було більше порядку. Говорили-балакали про одну кандидатуру, а висунулося аж 8 (В. Баранов, В. Шовкошитний, В. Шкляр, Л. Голота, В. Яворівський, М. Слабошпицький, Л. Талалай, М. Шевченко). З усіх, хто подав самовідвід, найболючіше він сприйнявся від Володимира Шовкошитного, справжнього, мені здається, керівника спілки, але ж… Відтак у списки на голосування було внесено три кандидатури: Віктор Баранов, Леонід Талалай і Володимир Яворівський. Результати голосування такі: за Баранова – 156; за Талалая – 14; за Яворівського – 149. Реально оцінивши ситуацію, В. Карпенко запро-понував зробити перереєстрацію делегатів, і за наявності кворуму, провести повторне голосування. Та зайшов В. Яворівський і сказав, що чергові вибори відбудуться через місяць. Зазвучав гімн України і делегати почали поволі розходитися… Віктор ВАСИЛЬЧУК, делегат з`їзду.


ДО РЕЧІ:

ВИСТУП ГОЛОВИ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОО НСПУ

                   МИХАЙЛА ПАСІЧНИКА НА 6 З’ЇЗДІ НСПУ

 

                Шановні колеги!

 

        Позаминулого вівторка мені зателефонували з «Літературної України» і попросили протягом двох годин відповісти на запитання «Що ви чекаєте від найближчого з’їзду НСПУ» і «Чи потрібна спілка письменників узагалі».

        Я погодився відповісти лише на перше питання, бо друге мені видалося напівдитячим – чи потрібна тобі ця іграшка чи ні – але достатньо провокативним: уже в самому формулюванні питання програмувався сумнів, а в мене сумнівів стосовно існування такої структури як спілка письменників немає. Бо ж якщо держава почне знищувати свої духовні субстанції зі статусом Національних, то така держава приречена щонайменше на неповагу.

 

Кожен з’їзд – це окреслення й архівація творчих та організаційних підсумків, визначення перспектив та шляхів розвитку, як би архаїчно це не звучало.

        Від шостого з’їзду НСПУ я чекав і чекаю насамперед напрацювання стратегічного плану ліквідації зовнішніх та внутрішніх загроз існуванню письменницької спілки.

        До зовнішніх загроз я відношу, як це не парадоксально, тривожні сигнали з державних інституцій стосовно доцільності функціонування таких гуманітарних і державотворчих утворень як спілка письменників. Ця своєрідна агресія «духовної германізації» возводиться в ранг державної ідеології і це особливо небезпечно.

        Воістину так:

 

        Держава, за яку боролись стуси,

        Поетам стусанами віддає!

 

        Небезпечно й те, що спілку дедалі частіше роз’їдає шашіль внутрішніх непорозумінь. З одного боку це увірвані терпці окремих членів НСПУ, які виливаються в жорстке несприйняття стилю керівництва спілкою, з іншого – неадекватна реакція на ці бунтівні спалахи очільників спілки, що може розцінюватися в окремих випадках як репресії.

        Найбільшим подразником нашого співжиття, а інколи й детонатором стихійних вибухів емоцій у письменницькому середовищі є майно спілки. Сподіваюся, що цей з’їзд зробить повний аналіз майнових активів і пасивів, окреслить конструктивний, а не руйнівний потенціал цього майна, і врешті-решт переведе з віртуальної площини в реальну – тобто переформатує Будинки творчості й відпочинку, які спілка на втаємничених умовах здає в оренду, на Будинки письменників в обласних центрах, скажімо.

        Я наївно чекав і чекаю, що на цей письменницький з’їзд завітає Президент України В.Ф. Янукович і розтлумачить нам, чому на місцях не виконується Закон України «Про захист майна творчих спілок», який він власноруч підписав у травні 2010 року, а також висловить свою позицію щодо гуманітарної політики української влади, окреслить шляхи співпраці державних інституцій з творчими спілками.

        Я чекав і чекаю від з’їзду зусиль по наведенню порядку в книговиданні, книгорозповсюдженні та пропаганді художньої літератури серед населення України (маю на оці знищене Бюро пропаганди художньої літератури, яке потребує негайного відновлення; бутафорний Літфонд, який працює з письменниками так, як Леонід Черновецький зі своєю мерією тощо).

 

Сьогодні я можу додати до цього опублікованого в газеті, спасибі «Літературній Україні» за те, що в ній все таки немає цензури, в чому я, грішний, сумнівався,  ще одне «я чекаю…». Я чекаю, що шостий з’їзд письменників України проаналізує стан реагування керівництва спілки на критичні зауваження і пропозиції щодо поліпшення роботи, до чого, власне, і зобов’язує Статут НСПУ.

Інколи в мою свідомість закрадається гіркий висновок, що демократія  очільників спілки закінчується там, де починаються розмови про майно.

Хочу доповісти з’їздові про один документ, поданий у форматі Звернення ради Житомирської організації до Ради НСПУ, але так і не розглянутий по суті.

 

У тому Зверненні йшлося про ефективність використання спілчанського майна у забезпеченні життєдіяльності спілки. Оскільки це майно уже добряче надкушене з різних боків і на нього продовжують гостритися не одні хижі зуби, в результаті може й статися, що ми його втратимо назавжди й безповоротно.

Ми пропонували не просто продати наше спільне майно, – це було б банально і нерозумно, – а максимально наблизити його до потреб усіх членів спілки, тобто, продавши найпроблемніші курорти, придбати приміщення під Будинки письменників в обласних центрах. Тоді ми користувалися б цим майном не раз на сім-десять років, а щодня і це була б реальна власність двох третин членів спілки в областях, бо в столиці така власність вже є.

На тій раді Володимир Олександрович сказав: «Поки я голова, майно спілки продаватися не буде». Чому ж тоді не захищалося спілкою те майно, що перебувало у користуванні обласних письменницьких організацій до 1991 року і яке згідно Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 року та постанови Кабінету Міністрів від 10 липня 1998 року мало бути передане у власність НСПУ і її підрозділів? Коли б в областях було реалізовано ці правові норми, а тут мав докласти зусиль насамперед голова спілки з його повноваженнями депутата Верховної ради, а згодом і голови комітету з питань культури і духовності ВР, проблема обласних організацій відпала б сама собою 

Інколи кажуть, що постанова Кабінету Міністрів мала рекомендаційний характер, тому рекомендації на місцях можуть не виконуватися, а точніше – вони й не виконуються ніколи. Але як же тоді бути із Законом України, який має не рекомендаційну, а пряму юридичну дію?

До речі, цей Закон ніхто не відміняв і новобране керівництво спілки має повернутися до конструктивної роботи з ним.

Комусь це може дуже не сподобатися, але чітко виконав вимоги цього Закону у 2002 році лише колишній губернатор Донецької області В.Ф.Янукович, передавши у власність письменницької організації приміщення в майже 60 квадратних метрів.

  

Шановні колеги!

Ви можете дорікнути мені за надмірне форсування цього питання, мовляв, не власність головне у діяльності творчої спілки, а головно творчість, книговидання, професійний рівень української літератури тощо.

Все це так, і мені було байдуже, що то за матеріальні цінності є у спілки і хто ними користується, аж поки я не став головою обласної організації і не зіткнувся з проблемами облаштування діяльності цієї організації як структури.

Останнім часом керівництво нашої спілки особливо наполегливо перекриває нам кисень, створює критичні ситуації з оплатою оренди і комунальних послуг. Наш офіс, завужений з 60 до 16 квадратів на вимогу голови НСПУ, уже тричі опечатували, в результаті неймовірних зусиль нам вдалося вийти на оплату оренди символічною гривнею на рік, але й при цьому, закинувши два з половиною мільйони гривень на депозит – на чорний день, як він сказав, – голова НСПУ не погасив виставлених спілці рахунків. На кожному засіданні ради НСПУ ми чуємо: нам потрібні на посадах голів обласних організаторів не письменники, а менеджери. Зазирніть, шановні, у словник і поцікавтеся хоча б значенням цього слова. Менеджмент можна здійснювати лише оперуючи грішми чи іншими матеріальними цінностями, а що є в обласних письменницьких організацій? Якщо робити менеджмент з нулями, які в нас на рахунках, то і примножаться, як не крути, нулі.

Отже, красиве й модне слово «менеджер» не що інше в нашому розумінні і при такій ситуації як «жебрак».

Колись, ще задовго до постання України перед світом як держави обласні письменницькі організації мали  свої бюджети, сформовані Києвом, чому ж їх немає зараз? Оті 2 з половиною мільйони, про які Василь Шкляр сказав у розмові зі мною по телефону «зароблені нами», не знаю, кого він мав на увазі, можна було б розчленити на 25 частин – вийшло б по 100 тисяч на кожну область, цих коштів вистачило б і на зарплату, і на оплату оренди й комуналки, і на видання альманаху чи журналу.

Складається враження, що Яворівський як опозиційний політик зацікавлений у конфліктах обласних письменницьких організацій з місцевими владами. Інакше чого б йому, знімаючи частину коштів з депозиту на забезпечення роботи з'їзду, не погасити борги згідно, до речі, тих Угод, які він підписував з тими ж таки областями і зобов'язувався виконувати умови цих Угод?

Такими незрозумілими діями підриваються самі основи НСПУ, адже як не крути її складають обласні письменницькі організації, що об'єднують дві третини всіх письменників України.

Я закликаю з'їзд зобов'язати новообране керівництво розробити план ефективної взаємодії усіх підрозділів НСПУ, взяти на себе безумовне фінансування обласних організацій, забезпечення їх хоча б найнеобхіднішим, комп’ютерною, наприклад, а то і видавничою технікою. У зв'язку з цим пригадую позаминуле вересневе засідання ради в Ірпені, по закінченні якого шанована мною Леся Степовичка обтанцьовувала Анатолія Крима з благанням виділити організації комп'ютер.

Шановні, годі нас принижувати аж до такого плінтуса, годі сидіти за влучною метафорою Лопе де Веги собакою на сіні, переймаючись чим завгодно, лише не інтересами структурних підрозділів спілки.

Чому б, наприклад, самому Криму поміж своїх далекозакордонних вояжів не використати спілчанську «Волгу» за прямим призначенням і самому не побувати в Житомирі чи Рівному, не поцікавитися, чого потребує організація, а, можливо, й самому привезти той комп’ютер у Дніпропетровськ чи інше місто.

У звітній доповіді, яку ми заслухали, не окреслено вартості – ні оціночної, ні ринкової – нашого злополучного майна, а маючи її перед очима, кожен зміг би побачити й щорічні прибутки НСПУ від його оренди, і проконтролювати витрати цих прибутків. Хотілося б, щоб у майбутньому була розроблена комп’ютерна програма, завдяки якій кожен письменник в системі онлайн міг би ознайомитися будь якої миті про рух коштів на рахунках спілки, і тоді відпали б усі підозри стосовно махінацій з майном, а управління ним стало б прозорим і відкритим.

 

Хочу розвинуту іншу тезу, задекларовану на початку виступу.

 

Занехаявши Бюро пропаганди художньої літератури, нас позбавили можливості хоч якимось чином заробляти гроші на життя, а це особливо актуально зараз, коли письменника й за людину не вважають новітні глитаї і шкуродери власного народу, втрачено також майже 50 робочих місць, які могли зайняти письменники або члени їх родин. «Ситий голодному не вірить» - так можна сказати і про сучасну спілку письменників України, де керівник мільйонер, а такий само лауреат Національної премії України Леонід Талалай і досі ловить рибу, щоб забезпечити своє фізіологічне існування. Та за такі вірші, які він пише і опублікував останнім часом, йому варто платити золоті гонорари! А ми вже й про копійчані забули.

А що то за Літфонд у нас і кому він допомагає? Це що, теж поза компетенцією ради, Президії і голови НСПУ?

 

Щоб усе сказане мною не зависло у цьому гарячому повітрі, хочу запропонувати включити до переліку рішень шостого з’їзду НСПУ такі позиції:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОПОЗИЦІЇ ДО РІШЕННЯ (РЕЗОЛЮЦІЇ) 6 З’ЇЗДУ НСПУ

ВІД ДЕЛЕГАТІВ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НСПУ

 

1.                   Доручити новообраній раді створити комісію по всебічній оцінці наявного майна НСПУ, що перебуває у його власності, і розробити стратегію переформатування цього майна з метою збереження і роззосередження його по всіх обласних центрах (Продаж курортів і купівля Будинків письменників).

2.                   Утворити Всеукраїнську Агенцію з пропаганди художньої літератури замість розпущеного Бюро пропаганди художньої літератури.

3.                   Винести на найближче засідання новообраної ради питання про Літфонд НСПУ, розібратися в доцільності його нинішнього формату  і покарати винних у бездіяльності.

4.                   В разі, коли виникне питання про виселення котроїсь обласної організації з її офісу за несплату, ставити питання про доцільність перебування на посаді новообраного голови НСПУ, а також про доцільність перебування на посадах секретаря НСПУ з господарських питань та бухгалтера спілки.

5.                   На початку кожного року формувати бюджети обласних письменницьких організацій з метою досягнення хоч якоїсь їх фінансової незалежності.

         Стосовно обрання голови НСПУ сьогоднішнім з’їздом. Наша делегація готова проголосувати за будь-якого кандидата, в тому числі і Володимира Яворівського, хоч вважаємо, що в 70 років просто не можливо фізично виконувати аж чотири роботи, тим більше якісно, а жодної з них Володимир Олександрович не збирається залишати, у тому разі, якщо цей кандидат дасть слово виконувати вищеокреслені побажання.

 

        У мене все, спасибі за увагу і розуміння важливості порушених проблем.