* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ПРО ЗАКОНОДАВЧИЙ ЗУД НАРДЕПРАШИСТІВ

17:01 24.09.2011

ПРО ЗАКОНОДАВЧИЙ ЗУД НАРДЕПРАШИСТІВ

ВИСНОВОК ЩОДО ЗАКОНОПРОЕКТУ

народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка

Про засади державної мовної політики” (№ 9073 від 26.08.2011)

 

1. Законопроект “Про засади державної мовної політики” майже повністю дублює поданий рік тому законопроект № 1015-3 “Про мови в Україні” Єфремова-Симоненка-Гриневецького, що був негативно оцінений не лише профільними комітетами Верховної Ради України, парламентською опозицією, українськими науковими інституціями і громадськими організаціями, а й Верховним Комісаром ОБСЄ у справах національних меншин та експертами Венеціанської Комісії.

 

2. Автори нового законопроекту відмовилися лише від одіозної статті 7 старого законопроекту “Російська мова в Україні. Українсько-російська двомовність”. Тепер замість 33 він складається з 32 статей, проте концептуально і структурно відтворює попередній законопроект і тому більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтується на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов.

 

3. Незмінним залишилося ключове положення законопроекту, яке передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, “за умови, якщо кількість осіб, - носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і  більше чисельності її населення” (п. 3 статті 7).

Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті) і в практичному плані покликаний забезпечити використання лише російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України. На це вказують, зокрема п. 2 частини другої статті 5 та частина 6 статті 7 законопроекту, формулювання яких з цією метою були суттєво відкориговані. Якщо в старому законопроекті передбачалось забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя  на всій території держави (п. 2 частини другої статті 5), то в новому до цієї чіткої, простої і зрозумілої формули зроблено таке доповнення: “зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і у тих випадках, де це є виправданим” (п. 2 частини другої статті 5).

Якщо в попередньому законопроекті було записано, що регіональна мова “використовується на рівні з державною мовою на відповідній території України”, то в новому йдеться про використання там лише регіональної мови або мови меншини.

У зв'язку з викладеним слід зазначити, що В.Колесніченко того ж дня зареєстрував законопроект “Про заборону звуження сфери застосування регіональних мов або мов меншин України” (№ 9059-1 від 26.08.2011), в якому він пропонує ввести кримінальну відповідальність за порушення права громадян на використання регіональних мов або мов меншин. Зауважимо, що ні згаданий, ні аналізований законопроект Ківалова-Колесніченка не містять статті про відповідальність посадових осіб за порушення їхнього обов’язку вживати державну мову в офіційному спілкуванні. Отже, зазначені законопроекти мають на меті підрив державного статусу української мови.

     

4. Ще одна новела законопроекту Ківалова-Колесніченка стосується переліку мов, які підпадають під дію “Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов”. В ньому до попереднього списку з 15-ти згаданих у законопроекті Єфремова-Гриневецького-Симоненка додано ще три – русинську, караїмську і кримчацьку. Оскільки русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської Хартії, в якій зазначено, що термін “регіональних або міноритарних мов” не включає діалекти офіційної мови держави”.

 

5. Частина 1 статті 4 законопроекту Ківалова-Колесніченка передбачає, що “основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов – виключно цим законом”. Проте даний законопроект кардинально ревізує конституційно визначені засади державної мовної політики України, вводячи в правове поле такі, не передбачені Конституцією, поняття і терміни, як “регіональна мова або мова меншини”, “мовна група”, “мовна меншина”, “регіональна мовна група”, “мовне самовизначення”, “носії регіональної мови” (статті 1, 3, 7) і зобов'язуючи місцеві органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, установи, організації, підприємства, їхніх посадових і службових осіб і, навіть, громадян-суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб використовувати регіональну мову (частина 7 статті 7).

По суті, йдеться про підміну Конституції України свавільно виписаним законом. Вельми показово, що пропонований законопроект передбачає внесення суттєвих змін до 32 Законів України, а також Положень про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, про свідоцтво про народження, мовні приписи яких сформульовані відповідно до статті 10 Конституції України.

   

6. Як визначено у згаданому рішенні Конституційного Суду України, положення про українську мову як державну та гарантії вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України містяться у розділі І “Загальні засади Конституції України”, який закріплює основи конституційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом поняття “конституційний лад”. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить лише народові (частина 3 статті 5 Конституції України). Поняття і терміни статті 10, яка визначає основи мовної політики в Україні, як і інших статей розділу І Конституції України, можуть бути змінені тільки у спеціальному порядку, передбаченому статтею 156 Конституції України.

Таким чином, спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених статтею 10 Конституції України, слід кваліфікувати як порушення Основного закону – зазіхання на засади конституційного ладу України.

 

7. Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій “право мовного самовизначення” сформульоване поза контекстом статусу  української мови як єдиної державної мови, обов’язкової відповідно до статті 10 Конституції України  для офіційного застосування на всій території України у всіх сферах суспільного життя.

Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають  стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Пропоноване у п.2 статті 3 законопроекту формулювання допускає  тлумачення, згідно з яким і державні службовці мають право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному житті, а, отже, і при виконанні ними офіційних функцій. Натомість зі статусу української мови як державної випливає обов’язок державних службовців всіх рівнів та посадовців органів місцевого самоврядування володіти державною мовою та неодмінно використовувати її при виконанні службових функцій.

Отже, положення п. 2 статті 3 законопроекту, яку його автори  вважають ключовою, створює підґрунтя для нехтування державними службовцями і посадовими особами своїм конституційним обов’язком щодо імперативного застосування ними державної мови при здійсненні ними своїх офіційних повноважень.

 

8. Як визнають автори законопроекту, він ґрунтується не на засадах статті 10 Конституції України, яка є фундаментом державної мовної політики, а на визнанні пріоритету прав людини, зафіксованого у її статтях 3, 21 та 22. Таке протиставлення найнегативнішим чином позначається на якості законопроекту і робить його концептуально хибним.

 

9. В законопроекті не враховано якісної відмінності статусу і функцій української мови як державної від інших мов, так чи інакше поширених на території України. Не враховано також і те, що термін ”регіональні або міноритарні мови”, відповідно до Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов, застосовується не для визначення статусу цих мов, а лише для окреслення ареалу їх використання в межах держави.

 

10. Автори законопроекту проігнорували той факт, що мовна ситуація в Україні є результатом цілеспрямованого, насильного і штучного витіснення української мови з ужитку в багатьох сферах суспільного життя в окремих регіонах, і не передбачили заходів захисту щодо української  мови як державної в тих місцевостях, де вона менш поширена, відповідно до статті 3 Європейської Хартії.

 

Узагальнений висновок

Законопроект Ківалова-Колесніченка “Про засади державної мовної політики” майже повністю відтворює проект закону “Про мови в Україні”, внесений на розгляд Верховної Ради України рік тому. Його автори внесли до законопроекту певні зміни, проте практично проігнорували принципові критичні зауваження щодо його концептуальної хибності і незбалансованості, висловлені як в “Оцінці та рекомендаціях Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин від 20 грудня 2010 року стосовно проекту закону “Про мови в Україні” (№ 1015-3), так і у  Висновку Венеціанської комісії щодо проекту закону “Про мови в Україні” від 30 березня 2011 року. Вилучення із законопроекту явно заполітизованих положень і відвертих виокремлень російської мови як такої, що заслуговує на пріоритетну підтримку, не змінили його спрямованості на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя  в більшості областей України.

Прихованою метою законопроекту Ківалова-Колесніченка є легітимізація русифікації України, яка здійснюється нинішньою владою на вимогу Росії.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, будуть порушені засади конституційного ладу України, розпочнеться процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності української держави.

Необхідно розробити концептуально інший, новий законопроект відповідно до Конституції України та принципів європейської мовної політики і практики із залученням фахівців, а не представників окремих політичних сил.

 

Координаційна  рада з питань захисту української мови

при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. В.Стуса

Закон як злочин проти людяності?

Це ж треба бути вченим юристом, щоб додуматись до законодавчого переслідування громадян за екстремізм! Так можна оголосити поза законом будь-який, відмінний від написаної норми, стан  звичайної людини. Головне – в перших статтях туманно описати  предмет переслідування. Йдеться про проект закону «Про протидію екстремізму» авторства нардепа Колєсніченка В.В. Що ж насправді є екстремальним станом людини, проти якого закликають так жорстко боротись? Екстремум – це крайні відхилення від стабільного перебігу якогось процесу. У світі все більше екстремального –час такий. Тому мало кому відоме чуття нормального життя. Вочевидь це стан задоволення умовами життя, праці, вільне родинне і етнічне самобутнє середовище,  духовна гармонія  у вільному віруванні, задоволення державою, владою, народними обранцями і президентом.  Українці  ніколи не мали спокою, а тепер і поготів. Тому  звикли терпіти і є потенційними екстремістами, а дехто вже протестує і хоче змінити життя на краще - це явні екстремісти. Отже екстремізм – це нормальний стан живої, не байдужої людини, яка не хоче жити, як худоба. Це нормальна людська реакція  на зовнішні впливи і обставини, коли спокійне і розмірене життя  неможливе і  це неможливо змінити засобами демократії, звернень до влади, інших людей світу. В сучасному, неспокійному світі екстремальний стан людини  є нормальним, зумовленим обставинами і оголошувати його поза законом – це схоже на злочин проти людяності і прав людини.

-         Автори  згданого законопроекту якось дивно тлумачать екстремізм: «екстремізм – діяльність фізичної особи або (та) юридичної особи, або  (та) об’єднання громадян чи їхні публічні заклики або (та) підбурювання, які спрямовані на насильницьке захоплення влади чи незаконне втручання в діяльність органів влади, посягання на основи конституційного ладу та національної безпеки, порушення прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, яка є наслідком несприйняття правових норм чи інших правил поведінки (соціальних норм);» Отже під екстремізмом автори розуміють фактично антидержавну і антиконституційну діяльність, але саме ця сфера права вже доволі вичерпно врегульована чинним законодавством. Діючі закони можна вдосконалювати,  домагатись додержання букви закону і Конституції, приміром, забезпечуючи реальний статус державної мови чи  статус народних обранців як слуг народу. Отже закон проти екстремізму ніби зайвий, схожий на якусь дивну політичну технологію. Перелічені в статі 6 форми забороненої екстремістської діяльності не мають конкретики закону і більше личать пропогандивній статті. А все тому, що поняття екстремізму, як особливе і відмінне, проектом не визначене. А як діятимуть суди, не маючи чітких критеріїв оцінки вини. З допомогою такого закону дуже зручно боротись проти звичайного, властивого людині екстремізму в безвиході життєвої ситуації. Наприклад, коли влада не в змозі врегульовувати екстремальні стани незадоволеного суспільства. Замість працювати на потребу людей, політикам дуже хочеться  боротись не з причинами, а з реакцією на таке життя, «підводити під статтю» надто не задоволених громадян, сиріч екстремістів. Перед майбутніми виборами може такий проект може «особливо пригодитись» партії влади, адже він дозволяє успішно лякати законом усіх незадоволених владою та  силовими засобами «законно» втихомирювати звичайну, людську опозицію. Це стає зрозуміло із пропонованих заходів протидії екстремізму:

-« попередження поширення ідеології екстремізму та здійснення екстремістської діяльності, у тому числі виявлення і подальше усунення причин і умов, що сприяють її здійсненню та поширенню;

 - виявлення,  попередження та припинення екстремістської діяльності фізичних та юридичних осіб, об’єднань громадян ;

- притягнення до відповідальності винуватих в екстремістській діяльності фізичних та юридичних осіб,  об’єднань громадян.»

Придумали абсурдний і смішний термін –ідеологія екстремізму. Партії не мають ідеології, а стихійний процес протесту проти поганого життя, виявляється, має. Може деякі політики, перебуваючи в дурмані «Русского міра», мали на увазі ідеологію українського націоналізму, яка формулює конкретні претензії до сучасного українського життя і вимагає змін? Тим не менше на боротьбу з неконкретним екстремізмом законодавець пропонує кинути всі засоби впливу і всі силові структури включно з СБУ. Але найбільше дивують запропоновані способи протидії екстремізму:

       - «визнання матеріалів екстремістськими;(вочевидь цензура)

-         недопущення проявів екстремістської діяльності при проведенні масових заходів;(силовикам дозволено діяти на власний розсуд)

-         вжиття заходів боротьби щодо юридичних або (та) об’єднань громадян, які не зареєстровані або не легалізовані у встановленому законом порядку чи яким відмовлено у реєстрації або легалізації, чи які примусово розпущені за рішенням суду, але продовжують діяти;(можливе переслідування неугодної громадської активності)

-       внесення подання про неприпустимість здійснення екстремістської діяльності;

-       призупинення екстремістської діяльності юридичної особи або (та) об’єднання громадян ; (залякування потенційних «екстремістів»)

-         ліквідація  юридичної особи або (та) об’єднання громадян, які займаються екстремістською діяльністю та заборона їх діяльності;(під статус екстремістських попадуть майже всі проукраїнські організації включно із «Просвітою»)

вжиття заходів боротьби з діяльністю юридичних осіб або (та) об’єднань громадян , діяльність яких визнана екстремістською відповідно до міжнародних правових актів та законодавства України». (можливе маніпулятивне застосування міжнародних актів, як це сталось, приміром, з  Хартією міноритарних мов)

Проект містить такі жорсткі заходи превентивного «внормування» потенційних екстремістів, що до покарань чи заборон будуть вдаватись рідко. Набагато дієвішим буде жорстке попередження прокурора. Внаслідок прийняття такого закону чимало організацій громадянського спротиву вже не ризикуватимуть виходити на акції протесту, а журналісти утримаються від гострих публікацій. Адже в умовах цієї судової системи від зловживання подібним законом захистити невинного дуже важко. В Україні стане неможливо довести, що ти не верблюд, пардон – екстреміст. Навіть в інтернеті шукатимуть екстремістів, хоч треба шукати негідників. При цьому окремі, привілейовані екстремісти, які зараз відверто ображають українців, можуть залишитись неляканими і при новому законі. Це тому, що закон не відповідає на питання: що таке екстремізм як нове поняття  людського права? Це такий стан знервованої життям людини, чи злочин? Та хіба може бути злочином  наше незадоволення життям, одвічне, ще біблійне призначення людини пізнавати добро і зло досвідом власного життя і хотіти  не так раю на землі, а вільного життя? На жаль, марно сперечатись з політиками, які вважають себе головнішими від народу, адже за цим проектом подібні думки напевно вже вважаються пропагандою ідеології екстремізму.  

М.Івано-Франківськ                                        Володимир Ференц