Ми віримо в легенди, перекази рідного українського народу, але перевагу правдивості історичних подій чи фактів споконвіку надаємо писемним пам’яткам. Однією з найдавніших таких історичних і літературних  пам’яток є Київський літопис часів України-Руси. Він є складовою частиною літописного зведення, що дійшло до нас у так званому Іпатіївському списку (Іпатіївському літописі), включає літописи за час від 1111-1117 до 1200 і є продовженням «Повісті минулих літ» (1074-1100). Це зведення зібране у Видубицькому монастирі (Київ) з літописів, складених у Києві, Чернігові, Переяславі, в Галицько-Волинській землі та ін. За Іпатіївським списком від 1187 р. літопис подає таку інформацію: «…І плакали по нім (переяславськім князю Володимиру Глібовичу -авт.) усі переяславці…За ним же УКРАЇНА багато потужила».Так і появилася на світ перша писемна згадка про назву «УКРАЇНА».Цікаво, що в тому ж літописі від 1189 р. також уперше літописець подав назву «УКРАЇНА  ГАЛИЦЬКА» про Галицьке князівство. З ХІV ст. лексема «УКРАЇНА» вживається у значенні «країни, заселеної українцями».У другій половині ХVІ ст. назва «УКРАЇНА» з’явилася на картах Європи.

Істориками  та мовознавцями тлумачень і походжень назви нашої країни є кілька.«Словник української мови» (1979) подає, що «УКРАЇНА – це територія уздовж меж держави, біля її краю», а також «країна, край».Канадський історик українського походження Орест Субтельний (1941-2016), дід котрого педагог і громадський діяч Михайло Субтельний (1874-1944) народився у с.Красне нашого району, у своїй праці «Україна. Історія» (1988,1991) пише:«УКРАЇНА – значить «земля, що лежить скраю». Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, по окраїнах Середземноморського світу, з обох боків колись важливого кордону між лісом, де колись ховалися від небезпеки, і відкритим степом…».Є й інші версії: слово «УКРАЇНА» походить від дієслова «украяти», тобто «відрізати шматок землі від єдиного загалу»; що воно має своїм джерелом слово «раїна» (рай); походить від назви слов’янського племені «укрів», що проживало на цій землі. Подається ще й таке тлумачення – сполучення слів «країна» з прийменником «у». Всі версії мають право на життя, бо в усіх є логіка, закодована історична правда та географічне розташування. «УКРАЇНА – друга за величиною країна Європи. За чисельністю населення вона наближається до Франції, а за обсягом валового національного продукту – до Італії…» (О.Субтельний).А історик І.Крип’якевич зауважив, що «хоч Україна і входить у склад Східної Європи, а проте творить окрему країну з зарисованою індивідуальністю».

А тепер прочитаємо старовинну легенду. Колись Бог ділив землі між народами. Кожен отримав те, що бажав, і пішов задоволений і щасливий. Раптом підійшла до Бога людина – худа, боса, засмучена, «щойно з неволі» -- і попросила шматок землі. Але все вже було розділено. Пожалів Бог людину і подарував їй «окрайчик землі, який для себе залишив».Саме від того окрайчика – найкращого і найродючішого у світі – і пішла назва «УКРАЇНА».

Мав рацію історик М.Грушевський, який сказав: «А тепер уже прийнялося однакове ім’я для всього нашого краю й усього нашого народу – УКРАЇНА. …Назва ся добра, стара, треба її держатися».Треба рідну країну обороняти від ворогів, садити сади і квіти, бо це, справді, є «раїна» (рай), бо, дійсно, краще рідної землі немає.

Іван БАНДУРКА