* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Українська ментальність: минуле та майбутнє

18:29 14.04.2015

Українська ментальність: минуле та майбутнє

     Сьогодення характеризується переосмисленням цінностей та ставлення людства до цивілізації і культури, розмежуванням цих складових і прагненням «змінити свій загальнолюдський менталітет, оновити й омолодити свою душу». Людство змінює свій світогляд, зміст якого не може бути зведений лише до нового політичного мислення: це й нові світовідчуття, світосприймання, світоуявлення, ставлення до світу. Та щоб створити цілісне людство, кожному народові треба сьогодні добре попрацювати як на господарській ниві, так і особливо на терені духовності. Ніяка нація не може досягти процвітання, поки вона не усвідомлює, що орати поле - таке ж гідне заняття, як і писати поему. Важливість першого так само безперечна, як і усвідомлена велика цінність і значущість другого.

     В контексті такого бачення сьогодення важливим є питання чи буде український народ змінювати своє духовне обличчя, свій, складений історією, менталітет, риси, суттєві ознаки своєї поведінки, свого характеру?

     Популярність понять «ментальність» та «менталітет», намагання збагатити свій лексикон з боку журналістів, політиків, науковців різних галузей призводить до певного спрощення розуміння. Тобто, часте вживання даних термінів з політичних трибун, наприклад, веде до втрати багатьох складових, що складають їх зміст.

     Щоб обґрунтовувати важливість етноментального фактору для сучасних суспільних процесів в Україні, необхідно з’ясувати суть ментальності українців. Сьогодення в Україні вказує на необхідність визначення впливу менталітету українців на всі сфери суспільного буття.

     Важливість визначення ментальності українців при вирішенні завдань скоординовує до глибинного усвідомлення самого розуміння українців та еволюції їхньої поведінки.

     Проблема української ментальності доволі досліджувана. Дану проблему висвітлювали українські вчені в своїх працях, розглядаючи ментальність під різними кутами зору: М. Грушевський, М.  Костомаров зверталися до проблеми генези української ментальності; П.Куліш, М.Гоголь, Т.Шевченко осмислювали національний менталітет засобами художньої творчості; Г.Сковорода, П.Юркевич розглядали менталітет як вияв «божественної» сутності людини, кордоцентризму та софійності. В межах українського комунікативного простору дослідженню національного менталітету в його філософських, соціальних, економічних, політичних аспектах значну увагу приділяють сучасні українські вчені.

     Багатим матеріалом для вивчення ментальних особливостей українців є народний фольклор.

     Дослідження питання  етнічної ментальності грунтується на тому, що термін «менталітет» досить поширений не тільки в наукових працях, а й у публіцистиці, художній та науковій літературі. Сучасна науковці не дають єдиного визначення цього терміну, що є свідченням того, що теорія менталітету перебуває поки що в процесі становлення та розвитку.

     Потреба в терміні «менталітет» виникла через те, що сьогоднішнім дослідникам стало не вистачати суб’єктивної інформації та свідчень людей минулих часів про себе. Потрібне було поняття яке характеризує та пояснює причинно-наслідковий зв’язок поведінки людей.

     Кожний етнос має своє духовно-культурне переконання, яке впливає на весь процес життєдіяльності, слід вважати, що таке переконання існувало і в минулому і мало також не менш важливе значення.

     Лексикографи визначають ментальність; ментальний – з лат. mentalis – розумовий; mens, mentis – розум, думка, інтелект. Ментальність – це глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що вміщує і несвідоме; це і сукупність готовностей, установ та нахилів індивіда чи соціальної групи діяти, мислити, відчувати та сприймати світ певною мірою [3, с. 412].

     У політологічному енциклопедичному словнику зазначено, що ментальність (менталітет) – стійкі структури глибинного рівня колективної чи індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління нахили, орієнтири людей, у яких виявляється національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальність означає щось спільне, яке лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, тобто вона є глибинним джерелом мислення, ідеології та віри, почуттів та емоцій [1, с. 334].

     Саме ментальність дає можливість відкрити у більшості випадків приховану історію нації, що полягає насамперед у манері розуміти двозначні речі, які для когось мають лише одне і тільки одне значення. Етнічна культура, відтворює етнічні уявлення про рівень розвитку даної спільності, про позитивні якості і недоліки, головні елементи духовного життя, місце традицій і новаторства.

     Непідготовлена свідомість погано осмислює ментальність та її рушійні сили, адже ментальність виходить за межі свідомості. Етнічне світосприйняття створює ментальність,  що містить у собі значну кількість елементів суспільної психології: соціальних емоцій, бажань, настроїв, історичної пам’яті, реакцій на зміну зовнішнього середовища. Різні етноси з різних точок зору споглядають на одне явище, відповідно результати цього споглядання постають в  різноманітних пам’ятках.

     Науковцями доведено, що у представників різних етносів складається різний «образ світу». Цей «образ світу» як переживання індивідом навколишнього простору і часу необхідні для нормального протікання життя. Він виконує функцію забезпечення безперервності світу і підготовки індивіда для його освоєння. 

     Складаючись, формуючись і виробляючись історично, менталітет упродовж конкретного періоду історії являє собою сукупність соціально-психологічних якостей та рис, що виявляються в усіх сторонах життєдіяльності людини, націй, народу.

     Аналіз особливостей взаємозв’язку українців з природою дозволяє стверджувати, що специфіка української ментальності, особливості національної психології українців та глибинні основи сформованого віками світогляду народу перебувають у тісному зв’язку із специфічними особливостями українського ландшафту, природного довкілля існування населення даної території. Для українця — це, насамперед, органічна єдність з природним середовищем, заглибленість у природу, нерозривність з нею.

     На сучасному етапі розвитку Української держави важливою є проблема розробки української геополітики і формування основних її векторів. Сьогодні Україна як незалежна держава шукає своє місце у новому геополітичному просторі. Варто проаналізувати  наслідки цих пошуків. Витоки української геополітики й особливості формування її основних   векторів у різні історичні періоди існування української державності, створили відбиток на ментальності народу, ці відбитки та набутий досвід варто врахувати при розробці сучасної української політики.

     Геополітичне становище українських земель, їх розташування між Заходом і Сходом зумовило маргінальність, двоїстість української ментальності. Їй притаманне поєднання індивідуалізму характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності. Роздвоєність національної ментальності посилили взаємодія і взаємовплив двох головних історичних шарів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького [1, с. 334].

     Зовсім інакше сприймає світ справжній українець. Дослідження історичних, культурних та етнічних особливостей розвитку українців дозволяє стверджувати, що українцям притаманне гармонійне, «земне» ставлення до навколишнього світу. Багате природнє середовище сприяло взаємодії з природою, що завжди була щедрою до українців, породило оптимістичний психологічний настрій, а специфіка землеробства породжує індивідуалізм як одну з найтиповіших рис українського характеру. Українець прагне підтримувати свій мікросвіт та відмежовуватися від іншого ворожого суспільства. Елементами індивідуалізму є незалежне існування, самодостатність і можливість обмежувати себе.

     Природа справді наклала відбиток на формування багатьох рис національного характеру та менталітету українців. Так у М. Драгоманова та Б. Крупницького трапляються цікаві зауваження щодо взаємозв’язку індивідуалізму зі сприятливими умовами ведення сільського господарства. Плідний грунт завжди був тут у достатній кількості, що виключало конкурентну боротьбу за розподіл земельних ресурсів і формування замкнених соціальних груп із протилежними інтересами - класів [2, с. 207-208].

     Ця соціальна маргінальність, ідилічне співіснування за умов повного достатку мали свої позитивні і негативні у психокультурному аспекті моменти. Першим позитивом було те, що українство не сприймало будь-яких автократичних та деспотичних форм правління, які запановують за умов максимальної ворожнечі в суспільстві. М’яка природа ніби закладала фундамент для волелюбності, спонтанності, автентичної емоційності та здорового індивідуалізму [2, с. 208].

     Довіра до доброї неньки-землі за довгі віки історії українського етносу перетворилася на архетип колективного українського несвідомого, сформувавши психологічний оптимізм і гармонійне світовідчуття українців.

     Постійні визвольні битви руками українців, на території України, вагомо посприяли укоріненню в ментальності рис: войовничості, анархічності, нестримності, непідкореності. Відбиток залишився і на національній психіці. 

     Уявімо собі підірвану зовнішніми навалами національну психіку, яка асимілює архетипи вмираючої культури, і саме перед ними – портрет стомленої, невротизованої спільноти, ліричний настрій якої виражає не добрий стан справ, а намагання заховатися у щілину і відпочити, волю до заперечення індивідуалізації як джерела страждань [2, с. 210].

     Другим екзогенним фактором стресогенезу для України були постійні міграційні процеси. Міграція спричиняла неусталеність, постійне відчуття «переїжджої свахи» - маргінальність. У дистресовому досвіді маргінальність як психокультурна риса відіграє важливу роль, центруючи навколо себе майже всі негативи національного підсвідомого. Феноменологія неусталеності є лише їх частиною, а тому можемо вважати, що подальші наслідки ще попереду [2, с. 210].

     Найвагомішим серед ендогенних факторів стресогенезу є постійна зрада українськими керманичами власного народу. В таких умовах будь-хто почне переживати комплекс меншовартості й почуття зайвості, відчуженості замкнутості, маргінального існування (візантійський архетип монарності) [2, с.  210-211].

     Закон на українських землях не поважали ніколи. На кожному хуторі, у кожній родині був свій закон, свої правила. «Свавілля» становило основу життя кіммерійців, скіфів, сарматів. Не відзначалося особливою повагою до закону північнопричорноморські елліни, «героїзувала» злочинця візантійська психокультура. Свій неписаний кодекс честі існував у запорозьких козаків. А про законотворчість у Російській імперії М. Карамзін написав таке: «Взагалі з XI століття ми не просунулися вперед у цивільному законодавстві, але, здається, відступили назад до первісного невігластва народів у цій важкій частині державного благоустрою» [5, с. 340-341].

     І царські, і радянські охоронці закону завжди намагалися підігнати його під себе. Вони вели боротьбу не так зі злочинністю, як з власним народом – хуліган викликав у радянської влади розчулення, «злодій у законі» - повагу. Радянські громадяни після спілкування з «органами правопорядку» приходили до висновку, що краще від цих органів триматися якнайдалі. Яке ж за таких умов могло сформуватися ставлення до закону? Порушити його було аж ніяк не соромно. Навіть престижно. Адже закон в уявленні суспільства – «що дишло», пожива для бюрократів, шахраїв і хабарників [5, с. 341].

     Нині є всі підстави говорити не лише про особливості української ментальності в цілому, а й про її своєрідність в різних регіонах України. Здійснювані протягом віків цілеспрямовані знищення і денаціоналізація  української еліти надзвичайно звужували коло генераторів національних філософських ідей, творців самобутньої української культури, політичних лідерів та провідників народу. Це, з одного боку, посилювало консервативність української ментальності як засобу захисту вже набутих національних цінностей від чужих впливів, з іншого – поглиблювало недовіру до власної еліти, яка може запродатися знову [1, с. 335].

     Свій слід у національному генетичному коді залишило й тривале перебування українського народу у жорстких рамках тоталітарного суспільства. Уроджені плями тоталітаризму наявні у психології багатьох, вихованих за радянської доби. Фахівці виділяють такі основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи – відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, про людське око, напоказ, головне – створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості – відчуття власної неспроможності через некомпетентність та непрофесіоналізм, зворотним боком чого є невмотивована амбіційність і хамство; патерналізм – очікування від влади розв’язання власних проблем; безпорадність, сподівання на розв’язання проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу [1, с. 335].

     Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформувалися під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як перехідної ланки між двома типами цивілізацій – західної та східної. На нашому ментальному рівні це зумовило постійне перебільшення зовнішніх чинників, постійне прагнення покласти на них провини за свої численні біди. Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію ворожих сил, не може бути її вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором’язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ.

     Як етнос українці є стабільною етнонаціональною спільністю, згуртованою не лише на рівні субетносів, а й на рівні діаспор і тих частин, які були відокремлені від материнського етнічного регіону державними кордонами. Відтак українці типологічно неоднорідні і становлять три головних утворення: основний етнічний масив, котрий переважно збігається з сучасними державними кордонами України; етнічні групи які розташовані поза Україною і продовжують суцільний український масив у його етнічних межах; українську діаспору. Кожне з цих утворень підрозділяється, у свою чергу, ще на кілька структурних одиниць: етнографічних, мовних, антропологічних тощо. Загалом етнографічна структура в системі українського етносу представлена історико-етнографічними угрупуваннями, субетнічними утвореннями , етнографічними групами та зональними етнічними варіантами [4, с. 353].

     Українська ментальність характерна для всих українців, і не важливо в якій вони історико-етнографічній області знаходяться. Адже українці і в Африці українці.

     Українська історико-етнографічна область займає не лише  землі України, а й прилеглі до неї райони, що здавна були населені українською людністю. Більшість периферійних територій  українців, в яких їх чисельність становила від 30 до 50% чи  навіть від 50 до 70% усього населення, лежать у складі сусідніх  держав. На півночі область включає всю Слобожанщину (в тому  числі південні райони Брянщини, Курщини, Білгородщини і  Вороніжчини), на південному сході — південну Донщину, Кубанщину та ряд районів Ставропільщини, що лежать у складі  Російської Федерації. На заході до області належать: у Білорусії — південні частини Берестейщини і Пінщини, у Польщі —  східна частина Холмщини, Перемишлянщини, Надсяння та північна частина Лемківщини, у Словаччині — південна Лемківщина (Пряшівська Русь-Україна), у Румунії — частина Мараморощини і Сучавщини, у Молдавії — Придністрянщина. З теперішньої державної території України лише Кримський півострів не є складовою виключно українського, а тим більше російського, етнічних ландшафтів, бо тут з ХІІІ-ХІV ст. проживають татари. До українського історико-етнографічного світу відносимо й українські анклави на Далекому Сході, в Сибіру, Казахстані, Середньому Поволжі, Югославії, Хорватії, Боснії і  Герцеґовині, Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австралії та  ін. У 1989 р. анклавами чи розпорошено за межами України  проживало близько 15 млн українців. В самій Україні, за даними перепису населення 2001 р., проживає 48,07 млн чол., із  них понад 77% — українці [6, с. 520-521].

     Реалії сьогодення свідчать, що розбудова держави і формування європейсько-українського суспільства є основним завданням соціально-політичного процесу національного відродження. Відхід політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію дав поштовх політичним та суспільним змінам в Україні  періоду з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року. Зміна політико-економічного маршруту призвела також до подальшої протидії цьому антикурсу і злочинному режиму, що його породив. Період протидії ознаменувався і закарбувався навіки в історії як «Революція Гідності».

 В сучасності Україна стала асоційованим членом ЄС. Цей статус отриманий дорогою ціною. Ціною героїчних життів синів України. Повноправне членство має залежати лише від розчерку пера і вдалого політико-економічного керування. Ще одне доведення українським народом свого бажання бути частиною Європейського співтовариства свідчитиме про безглуздість та непрофесійність владних еліт і політичних сил України.  Менталітет українців, під час згаданих подій, підтвердив свою значущість.

     В сьогоденні нашого суспільства менталітет продовжує відігравати  важливу роль, як діючого координатора економічних, політичних та культурних подій, допомагає вести війну з агресором.  В той же час потрібно зазначити цей координатор є серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки він не дає змоги надати розвиткові країни бажаної динамічності та здійснити масове впровадження в життя інноваційних політичних, соціальних технологій. Існує, ще в масах, той дух «радянщини». Це головне джерело гальмування нації, з ним варто боротися, слід створювати умови для переосмислення цінностей.

     Втім, ці перешкоди  не можуть вважатися постійними. Чітке визначення та нормативне закріплення спочатку на рівні провідних політичних сил, а потім і на рівні держави української національної ідеї, ініціювання консолідації етносу навколо цієї ідеї значно прискорять соціальні процеси та виведуть їх на рівень виконання Україною своєї всесвітньо-історичної місії. А це можливо на рівні логічного усвідомлення спочатку на рівні національної еліти, а потім і всього нашого населення, архетипу «Україна».

     Хто ж повинен узяти на свої плечі основний тягар формування українського менталітету, а також нації? Для формування української нації, менталітету перш за все потрібна українська національна ідея. Ідея української нації виражає прагнення українців до власного самовираження, наявності власної держави. Міцність нації в майбутньому, створюється завдяки результативному діалогу носіїїв ідеї всіх поколінь. Носіями цієї ідеї є  «честна» (від слова честь) насамперед політична еліта нації, інтелігенція, розумна молодь, мудрі люди похилого віку.

     В українців існують всі можливості для відродження і створення «квітучої» країни. Варто лише подолати агресора, і обов’язково перестрахуватися у тому щоб агресія не відродилась знову. Процес державотворення і побудови вільного громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і підтвердженням своєї значущої ролі в сучасному багатополярному світі. З огляду на своє геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал Україна має стати впливовою світовою державою, здатною виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

     Україна лежить на 44-45 паралелях. Це – найбільш сприятливий пояс планети. У цій же «кисневій зоні» розташовані Австрія, Баварія, Угорщина, Чехія, Люксембург, Франція, Північна Італія, Швейцарія, Бельгія, Англія, частина Канади й США [5, с. 353].

     Як мисливці болотом, пройшлися Європою запорізькі козаки. Їхнє вільне суспільство, переступивши через стандарти тодішнього світу, живучи всупереч тому світу і над тим світом, довело своє право бути не таким, як усі. На цьому й ґрунтується своєрідність української ментальності як цивілізаційного феномену – вихід за рамки звичних шаблонів і світоглядних трафаретів [5, с. 353-354].

     Ця позашаблонність українців залишилась, вона має бути визнана європейським співтовариством. Підтримання національного українського менталітету є нагальним завданням сучасної української влади, оскільки лише особистість з традиційною національною ментальністю здатна спрямувати свої зусилля на розбудову Української держави і її дальше просування до європейського співтовариства.

    Український народ неповторний, його доля сплетена непередбачувано та неповторно, як морозний візерунок на склі. Нам самим потрібно популяризувати нашу країну, нам варто залишатися українцями у будь-якій ситуації. Не слід поводити себе як американець чи француз, адже не скриєш ні від кого свою ментальність, яка тебе і видасть. Головне – поставити перед собою мету й робити все, аби її досягти.

     Нічого доброго про Україну не показують ні англійські, ні французькі, ні італійські, ні навіть білоруські телеканали. За російські й мови нема. Так склалося, що для ЗМІ повідомляти гарні новини невигідно – рейтинги впадуть. Це по-перше. А по-друге, розмальовуючи проблеми й недоліки ближніх і далеких сусідів, вони, ці ЗМІ, нібито демонструють своїм громадянам: дивіться – ми кращі за них! Образ українця-вигнанника сформовано навіть у такій, здавалося б, дружній до України державі, як Польща. За даними наукового співробітника Варшавського університету Ганни Кінцевої, які вона опублікувала в книжці «Імідж українців у Польщі», українці в сприйнятті поляків посідають посідають друге місце. Знизу. Гірші, на їхню думку, лише цигани. Однак, як зазначає сама авторка, це не так імідж українців, як України взагалі [5, с. 349].

     Можливо події останнього часу дещо змінять ставлення до українців. І Україна буде відома не за вишиванками, пшеничними полями, салом. А буде відома за ментальністю його народу, за його рисами: непокірністю, рішучістю, толерантністю, прагненню до волі та справедливості. Перемога «Революції Гідності» – це не тільки перемога над авторитарною машиною, це – перемога дії над стереотипом «моя хата скраю». Кожен допомагав чим міг, віддавав останнє, ризикував найдорожчим, своєю душею й тілом.

     В українців свій, власний менталітет, зі своїми унікальними архетипами. І, ймовірно, настав час справдитися пророчим словам Карла Юнга: «Архетипи, як русла рік, висихають, коли вода залишає їх. Але вони можуть наповнитися знову вируючим повноводним потоком» [5, с. 354].    

     Живучи в мінливому світі сучасності, при цьому формуючи свою сучасну ментальність, українці мають зробити головний вибір за весь час свого нелегкого існування. Визначитися з головними, найкращими риси, які були виплекані впродовж сторіч нелегкої історичної долі. Але, прагнучи стати сучасним етносом, українці повинні рішуче позбавлятися небажаних рис. Сучасний етнос повинен бути здатним піднести на високий рівень науку, культуру, мистецтво. Якими би ми не були, нам слід завжди бути кращими.

     Аналіз праць вітчизняних науковців з досліджуваної проблеми свідчить, що вони надавали великого значення розвитку науки про дух, душу нації, її ціннісно-мисленєві устремління, оскільки вбачали в цьому реальний шлях вдосконалення людських взаємовідносин, гармонії душі і тіла. Орієнтація на багатство «внутрішньої» людини, її моральні та релігійні прагнення, велич її безсмертного духу – це особливість не тільки  науки етнології, а й української ментальності вцілому.

     Початки досліджень української ментальності співпадають з зародженням української етнонауки взагалі.

     Та щоб створити цілісне людство, кожному народові треба сьогодні добре попрацювати як на господарській ниві, так і особливо на терені духовності. Важливість першого так само безперечна, як і усвідомлена велика цінність і значущість другого.

     Для того, щоб обґрунтовувати важливість етноментального фактору для сучасних суспільних процесів в Україні, було з’ясовано суть ментальності українців, історичні умови формування українського менталітету, можливе майбутнє української ментальності.


Віктор ГАВРИЛЮК

                                                                               

Список використаних джерел:

1.     Горбатенко В.П., Шемшученко Ю.С., Бабкін В.Д. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П.Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736с.;

2.     Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334с.;

3.     Козлова О.М. Етимологія та сутність поняття «ментальність». // П’яті юридичні читання: М-ли Міжн. Наук. конф. 23-24.04.2009р. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2009 - с. 412-414;

4.     Пономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1994. — 317с.;

5.     Стражний О.C. Український менталітет: Ілюзії. Міфи. Реальність. – К.: Книга, 2008. – 368с.;

6.     Тиводар М.П. Етнологія: Навч. посібн. — Львів: Світ, 2004.— 624с. .